Креветки, субліматні продукти та інклюзивні пекарні: оригінальний бізнес України в 2025 році.

Малий і середній бізнес не лише пристосовується до викликів, а й відкриває нові горизонти для свого розвитку. Що спонукає підприємців йти на ризик і створювати бізнес, націлений на сенс, навіть у ситуаціях, коли залишається тільки надія?

Четвертий рік великої війни українські підприємці продовжують працювати в умовах невизначеності та нестабільності, потерпаючи від російських ударів.

У 2025 році видання ЕП висвітлювало компанії, які вражають нестандартними підходами та продовжують діяти в умовах, де, здавалося б, можливостей практично немає. Вони відновлюють зруйновані підприємства, отримують фінансування у вигляді грантів, розробляють унікальні продукти та створюють робочі місця для тих, кого держава часом ігнорує.

Ці оповіді охоплюють не лише фінансові успіхи чи розширення, а й про витривалість, здатність адаптуватися та мистецтво починати все спочатку після невдач. Вони про компанії, які виявляють нові можливості і демонструють, що навіть у часи війни можливо розвиватися, шукати нові ідеї та мислити нестандартно.

ЕП підготувала шість захоплюючих історій про найунікальніші та найстійкіші бізнеси, які стали темою обговорення у 2025 році.

Від редакції. Малий і середній бізнес складає більше ніж половину економічної структури України. Хоча їхні представники не мають такої ж можливості лобіювати свої інтереси, як великі корпорації, вони завжди вміють адаптуватися до нових умов і знаходити інноваційні рішення для свого розвитку.

ЕП підтримує основні цінності, які керують підприємцями у їх невтомному бажанні до розвитку, тому редакція буде ділитися захоплюючими розповідями про них. Ці оповіді не про вражаючі досягнення та значні прибутки. Вони про те, як українці, закохані у свою справу, працюють, надають робочі місця іншим і діляться своїм досвідом.

У 2017 році підприємець Станіслав Стародубцев заснував компанію "Харчі" - бренд сублімованих та сушених готових страв, які мають попит серед туристів та військовослужбовців.

На відміну від сушених продуктів, з яких воду випаровують теплом (як у звичайній духовці), з сублімованих інгредієнтів воду прибирають холодом: продукт заморожують, потім поміщають у вакуум і далі випаровують вологу. Ця технологія потребує чималих вкладень, адже одна сублімаційна машина коштує 150-200 тис. дол. "Харчі" мали дві такі установки.

Бренд реалізується через численні маркетплейси. У 2020 році компанія "Харчі" розпочала дистрибуцію своїх товарів на Amazon, налагодила партнерство з магазинами "Ібіс" та "Балістика", а також здійснювала постачання продукції до Латвії.

У ніч з 16 на 17 червня 2025 року один із російських безпілотників завдав удару по будівлі "Харчів", знищивши все на своєму шляху. Через місяць компанія вдалося відновити базові операційні можливості на новій локації. Однак, всього через кілька тижнів вони знову зазнали удару внаслідок російської атаки.

За словами Стародубцева, найперше, що потрібно зробити у подібній ситуації, - заспокоїтись: "Уявіть, що у вас є корова, яку ви доїте кожен день. Якщо вона помре, ви ж не будете життя самогубством закінчувати". Компанія зібрала великий пакет документів і подала до суду на Російську Федерацію.

Протягом години після другого ракетного удару по компанії "Харчі" команда встигла презентувати три нові страви: сушений плов, борщ та харчо, кожен з яких коштує 189 грн. Крім того, в їхньому асортименті з'явилися два нових сублімованих супи, ціна яких становить 319 грн. Важливо зазначити, що інгредієнти для цих супів постачаються з-за кордону, адже компанія не виробляє їх самостійно.

Підприємець в інтерв'ю для ЕП висловив свою вдячність усім, хто підтримав його бізнес через донати та замовлення.

Історія компанії MasloTOM, яка займається виготовленням солодощів, почалася без сторонньої підтримки, інвестицій або чітких бізнес-планів. Все розпочалося зі старої кавомолки, ідеї, що з'явилася в університетських стінах, та невичерпної завзяття. Те, що спочатку було простим експериментом із арахісом, за 13 років перетворилося на успішне виробництво з річним обігом у 200 мільйонів гривень.

Рішення виготовляти арахісову пасту не було випадковим: друзі-студенти вперше скуштували її під час програми Work and Travel у США. У той час в Україні цей продукт був практично недоступний.

Першим інструментом, який ми використали, була радянська кавомолка: хлопці вирішили спробувати змолоти арахіс. В результаті вийшла хрустка паста з крупним помелом. Принцип роботи механізму став зрозумілим, і так крафтове виробництво почало потроху набирати обертів.

Клієнтську базу створювали з самого початку: на упаковках залишали телефонний номер із закликом: "Хочеш ще? Дзвони!". Усі клієнти реєструвалися у спеціальному зошиті, а коли вони телефонували, ми отримували їхню відзиви та пропонували зробити нове замовлення.

Коли виробництво вийшло на новий рівень, засновники стикнулися з "стелею" можливостей: у їхньому асортименті одночасно було 30 різних смаків арахісової пасти. Пізніше вони вирішили розширити пропозицію та стали виробляти шоколадні батончики, карамельки, кульки, цукерки та "баТОМчики". Це не залишилося непоміченим: продажі почали зростати.

Фірма невпинно прогресує, збільшує свій асортимент і радує своїх шанувальників новими пропозиціями. Проте, стосовно останнього аспекту, користувачі соціальних мереж досі не можуть дійти однозначної думки: це позитивний чи негативний розвиток?

У грудні виробник опинився в центрі уваги через провокативні дописи у соцмережі Threads, у яких використовувалась лайка, образи й висміювались інші бренди. Частина аудиторії сприйняла це як сміливий експеримент, інші - як комунікаційний провал.

Незабаром компанія опублікувала вибачення та роз’яснення, в якому вказала, що це був експеримент, до якого вони підійшли несерйозно.

Історія цього бізнесу вражає кількістю випадкових збігів, що траплялися на шляху майбутнього власника креветкової ферми, якого з аквакультурою пов'язував хіба що акваріум з рибками в дитинстві.

Олексій Слєпньов, який згодом стане засновником ферми "Українська креветка", раніше працював антикваром у Ватикані. У 2014 році, коли розпочалася війна між Росією та Україною, він вирішив стати волонтером і вирушив на фронт до свого друга. Під час служби він отримав серйозне поранення, але завдяки своїм раніше налагодженим зв’язкам зміг отримати лікування в одному з італійських госпіталів.

У лікарні Слєпньов несподівано зустрів малазійського підприємця, який займався вирощуванням креветок. Бізнесмен запросив українця відвідати своє господарство, де провів екскурсію та організував навчання.

Чоловік повернувся на батьківщину та вирішив заснувати креветкову ферму. Олексій вирощує найбільші креветки у світі - завбільшки, як долоня дорослої людини.

Креветка Розенберга в природних умовах з'являється в океанських водах, а згодом мігрує в прісні водойми. На українських фермах цей етап відтворюють штучно, поступово знижуючи вміст солі у воді від "океанічного" рівня до прісного.

Слєпньов каже, що зараз попит на його продукцію значно перевищує пропозицію. Його креветкою активно цікавляться і за кордоном, але він не може забезпечити всіх охочих навіть всередині України, тому поки що не експортує.

Попит на цю страву вражає, особливо завдяки "П'яній живій креветці". Кулінари заливають живу креветку алкоголем, і вона миттєво стає "п'яною". Після цього її розрізають, солять і подають на стіл у сирому вигляді. Один кілограм таких живих креветок можна придбати за 3,5 тисячі гривень, включаючи доставку.

Індивіди з ментальними особливостями і досі не отримують належної уваги ані з боку суспільства, ані з боку держави. З метою підтримки цих людей та їхнього працевлаштування у Києві вісім років тому була заснована інклюзивна пекарня Good Bread from Good People. У цій пекарні працюють підопічні психоневрологічного інтернату, багато з яких провели там усе своє дитинство.

"Люди з психічними розладами потребують підтримки. На жаль, багато хто, навіть близькі, виявляють до них байдужість. Держава помістила їх у спеціалізовані заклади, аби 'захистити' від можливих небезпек. Насправді ж, це лише спосіб ізолювати їх, щоб не створювати незручностей для суспільства", - зазначає Наталя Шадріна, генеральний директор Good Bread.

Робота в пекарні для багатьох з них стала єдиними місцем, де вони можуть почуватися повноцінними членами суспільства. За місяць пекарня випікає 9 тис. хлібин, які передають волонтерам.

Літнім часом пекарня потрапила у фінансові труднощі, адже залишки коштів вистачали лише на кілька місяців. Однак до зимового періоду обставини покращилися.

"Ми успішно подолали кризовий етап і досягли самоокупності. Це стало можливим завдяки поєднанню декількох чинників: зростанню обсягу продажів, підтримці наших донорів і партнерів, а також розширенню команди. Раніше ми стикалися з дефіцитом обігових коштів у розмірі приблизно 600 тисяч гривень на місяць, але тепер ця проблема вирішена, і ми функціонуємо без щомісячних збитків," - поділилася Шадріна в інтерв'ю для ЕП наприкінці грудня.

Ще одне соціальне підприємство, про яке згадувала ЕП цього року, - це Sunshine Cafe, засноване Аліною Живаго. У часи масштабної війни вона відкрила піцерію, де отримують можливість працювати молоді люди з інтелектуальними вадами.

Живаго виховує доньку з синдромом Дауна, яка здобула освіту в училищі за спеціальністю кухар. Проте знайти роботу або навіть стажування стало справжнім викликом, адже роботодавці часто відмовляли. Тоді жінка вирішила започаткувати власний бізнес. У вересні 2022 року у Києві відкрилися перша Sunshine Cafe (на Почайній), а в грудні 2023 року — друга (на Позняках). Ці заклади стали першою мережею інклюзивних піцерій в Україні, де працює молодь із синдромом Дауна.

Для започаткування свого першого закладу жінка отримала фінансування через програму "єРобота". Додатково, їй надавала підтримку мережа магазинів Metro, в приміщеннях яких розміщені піцерії.

Власниця Sunshine Cafe зазначає, що її заклад опинився в складній ситуації. З одного боку, вона отримує підтримку від Metro, має вигідні умови та стабільний потік клієнтів. Але з іншого боку, ці клієнти приходять здебільшого за покупками, а не щоб, як в торгових центрах, спочатку переглянути фільм, а потім відвідати кафе.

У вересні Живаго довелося закрити заклад на Позняках та сфокусувати увагу на першій піцерії. Крім цього, власниця соціального бізнесу прагне відкрити власну академію, де зможе навчатися молодь з ментальною інвалідністю.

"Українська правда" відзначила обох соціальних підприємців. Засновник інклюзивної пекарні Владислав Малащенко у 2025 році потрапив до списку "УП 100" в категорії "Суспільство", а засновниця Sunshine Cafe Аліна Живаго - до списку "УП 100 Сила жінок" в категорії "Бізнес".

Після повернення з фронту у 2015 році ветеран з Київщини Дмитро Голік разом із дружиною заснували сімейний бізнес, що спеціалізується на виробництві крафтових соусів під брендом "Витребеньки". Вони вирішили не брати кредити, свідомо уникають співпраці з великими торговими мережами на їх умовах і не прагнуть до мільйонних доходів. Соуси виготовляються з їхньої власної сировини, вирощеної в теплицях.

Виробництво крафтових соусів з використанням перцю ґрунтується на індивідуальному нагляді. Дружина ветерана виконує обов'язки технолога: вона розробляє рецепти, готує соуси та оцінює якість кожної партії перед її відправкою до клієнтів.

Подружжя підприємців не працевлаштовує працівників, а покладається на власні сили. Старша донька взяла на себе роботу із соцмережами та просування товару.