Культура в ролі диригента трансформацій: вплив війни та бізнесу на формування сучасної української ідентичності.

Ювілейний Х Форум Deloitte визначив культуру не лише як елемент суспільного життя, а як важливий стратегічний ресурс. На дискусійній панелі "Культура та ідентичність" стало зрозуміло, що війна стала каталізатором самоусвідомлення, підвищила інтерес до національної культурної спадщини та створила потребу в нових смислах.

Митці, продюсери та бізнес-лідери одностайно зазначили, що сучасна культурна динаміка виходить за рамки творчих спільнот і має значний вплив на економічні процеси, демографічні зміни та соціальну стійкість. Обговорення продемонструвало, що питання культурного відродження тісно пов’язане з національною ідентичністю, причому роль бізнесу в цьому контексті зростає швидше, ніж роль держави.

Модератор дискусії Андрій Булах, заступник голови правління МХП, підхопив цю думку, задавши тон усій розмові:

"Від початку великої війни ми спостерігаємо сплеск української культури, якого не бачили раніше. Мова, музика, кіно, театр, література знову стали точкою сили. Ми повертаємося до власних коренів і водночас створюємо нові сенси -- і саме в цьому культура сьогодні змінює людей і країну".

Обговорення швидко перетворилося на жваву дискусію. Наталка Ворожбит, драматургиня та режисерка, пояснила витоки нинішнього культурного сплеску:

Культура стала питанням, що визначає життя і смерть. Раніше це не відчувалося так гостро. Все почалося в 2014 році. Тоді на екранах з'явилася велика кількість українських фільмів, які почали брати участь у престижних міжнародних фестивалях, і Україна справді заявила про себе на світовій кіномапі. Це стало стартом для процесу самоідентифікації, коли ми вперше глибоко задумалися над питаннями: хто ми є і куди прямуємо.

Для автора та музиканта Сергія Жадана, який також служить у 13-й бригаді НГУ "Хартія", культура є засобом єдності та формою опору війні.

"Війна перевернула наше життя. Тепер питання не в тому, що ми можемо зробити для себе, а що можемо зробити для інших. Мова, історії, музика -- все це стало способом триматися разом. Без цього не буде спільності, без цього не буде нації".

"Конфлікт кардинально змінив наше існування. Тепер головне запитання полягає не в тому, що ми здатні зробити для себе, а в тому, що можемо зробити для оточуючих."

Ця теза яскраво відображає ключову концепцію обговорення: сучасна культура є не привілеєм, а необхідним ресурсом. Вона надає людям можливість підтримувати почуття спільноти, національної самосвідомості та знаходити сенс у світі, який охоплений війною.

На сьогоднішній день культурі необхідна допомога, однак державні інституції не забезпечують її в повному обсязі, вважає Олександр Хоменко, режисер та один із засновників культурного об'єднання МУР.

На мою думку, розмовляти про стосунки між державою та культурою варто з тими, хто створює культуру за підтримки держави. Проте наш проєкт, МУР, не є таким. Ми його реалізували самостійно, у нас немає власного приміщення, а все тримається на плечах українських підприємців. Ми проводили заходи на ВДНГ і плануємо продовжувати в цьому напрямку. Якщо ж говорити про метафору взаємодії держави з культурними ініціативами, то це нагадує ситуацію з батьком, який покинув сім’ю, а потім з'являється, коли ти досягаєш певних успіхів, як-от купівля квартири в Києві. Це схоже на родича, який не проявляв жодної зацікавленості протягом усього твого життя, але щойно ти чогось досягнув, раптом говорить: "Ми завжди були на твоєму боці".

Сьогодні для підприємств підтримка культурних ініціатив є не лише питанням іміджу чи корпоративної соціальної відповідальності. Це справжня інвестиція в майбутнє держави, а також у збереження спільноти та споживчої бази. Олександр Хоменко роз'яснює:

Культура в наш час є, мабуть, єдиним чинником, який тримає людей в Україні. Чим більше українців залишиться в країні, тим більше буде потенційних споживачів у майбутньому. Сьогодні ми стикаємося з темрявою, обстрілами та втратою. Людей підтримує можливість насолоджуватися життям: літературні вечори, театри, кіно та вистави. Якщо ці можливості зникнуть, багато хто залишить країну, а бізнес втрачатиме свою частину клієнтів.

Павло Шилько, один із засновників музичної премії YUNA, показав, як мистецтво здатне відновлювати історичну пам'ять і зміцнювати національну ідентичність. Його розповідь про Бортнянського стала символом того, як культурні проекти можуть чинити опір забуттю та зовнішнім впливам.

В Україні жив композитор Дмитро Бортнянський, чия опера "Креон" вперше прозвучала у Венеції в 1776 році. Після цього партитура зникла, і багато років вважалося, що твір втрачений. Проте минулого року її знайшли в бібліотеці Лісабона. Це стало справжнім відкриттям, особливо з огляду на те, що країна-агресор намагалася привласнити цю спадщину, адже Бортнянський певний час працював у Санкт-Петербурзі. Під керівництвом диригента Германа Макаренка та за підтримки кількох меценатів ми організували фінансування та провели концертну прем'єру в Дипломатичній академії. На сцені виступали понад 150 осіб — хор і музиканти. Глядачі вражено відзначали: "Ого, це ж наш український Моцарт!" Минулого року в Чернівцях також відбулася театральна постановка, а зараз ми готуємо повний запис для Греммі. Це яскравий приклад української ідентичності, яку бізнес поки що не підтримав.

Ця панельна дискусія на Х ювілейному форумі "Диригенти змін" від компанії Deloitte яскраво підкреслила, що культурні процеси впливають на соціальні трансформації значно сильніше, ніж може здатися на перший погляд. Вони відіграють ключову роль у формуванні сучасної української ідентичності, сприяють почуттю спільності, зміцнюють національну свідомість і дозволяють країні зберігати свою життєздатність навіть у часи війни та нестабільності. Сьогодні культура виступає не лише як фон, а як активний учасник історичних процесів, що керує соціальними змінами та формує майбутнє України.