Запрошуємо вас у світ Пекла Чосон: як корейці перетворили працю на небезпечну гру.

Ю Ман Су, 54 роки, має 25-річний досвід у паперовій промисловості та бездоганну репутацію. Однак тринадцять місяців тому американська корпорація придбала його фабрику і звільнила всіх працівників. З тих пір він активно шукає нову роботу. Його діти скасували підписку на Netflix, дружина відмовилася від тенісних занять, а подружжя вирішило віддати своїх золотистих ретриверів. Незабаром їхній будинок можуть забрати через борги. В цій непростій ситуації Ман Су має блискучу ідею: заснувати фіктивну компанію, запросити конкурентів на співбесіду і поступово усунути їх.

Це основа найуспішнішого корейського фільму 2025 року — сатиричного трилера "Без вибору" від режисера Пак Чхан Ука, відомого за "Олдбоєм" та "Служницею". Стрічка отримала дев'ятихвилинні овації на Венеційському кінофестивалі, здобула 100% на Rotten Tomatoes та три номінації на "Золотий глобус". Але найголовніше — вона стала найглибшим художнім коментарем щодо того, що відбувається з суспільством, яке перетворило працю на релігію, а досягнення — на єдину мету свого існування.

Пак Чхан Ук розробляв цю історію протягом двох десятиліть. Коли на прес-конференції у Венеції його запитали, чому це зайняло так багато часу, режисер одразу ж відповів: "Гроші". Спочатку він планував створити англомовний проект для Netflix, але фінансові труднощі виявилися благом – корейська версія дозволила залучити відомого актора Лі Бьон Хона ("Гра в кальмара"), і критики вже вважають цю роботу кульмінацією кар'єри обох митців.

Фільм створено за романом американця Дональда Вестлейка "Сокира" (1997), але Пак суттєво осучаснив матеріал. Фінальний твіст -- герой, усунувши всіх конкурентів і нарешті отримавши роботу, виявляє, що завод повністю автоматизовано штучним інтелектом. Людська праця більше не потрібна. Він лише наглядає за машинами, не знаючи, скільки це триватиме.

"Ми всі приховуємо глибокий страх втратити роботу і стабільність. Я працював над цим фільмом двадцять років, і щоразу, коли розповідав комусь сюжет, люди казали: "Це така актуальна історія". Вона залишалася актуальною весь цей час", -- поділився Пак Чхан Ук на Венеційському кінофестивалі.

Сама назва -- 어쩔수가없다 -- це розмовний вислів, який можна перекласти як "нічого не вдієш" або "немає вибору". Режисер зізнається, що ця фраза постійно на його вустах: "Я хотів, щоб глядачі сприймали її як вигук -- слово, яке зривається з язика будь-де, будь-коли, несвідомо".

Те, що Пак Чхан Ук перетворює на чорну комедію, в Південній Кореї має офіційну назву -- 과로사 (гвароса), "смерть від перепрацювання". Корейський еквівалент японського "кароші" -- раптова смерть від серцево-судинних захворювань, інсульту чи самогубства, спричинених надмірним робочим навантаженням.

Статистика невблаганна: за даними Корейського товариства медицини праці, 2024 року смертність від виробничих аварій зросла на 4,1% до 2098, у третьому кварталі 2025 року загинули 457 працівників -- зростання на 3,2%. Водночас 61% компенсованих самогубств безпосередньо пов'язаний із перепрацюванням -- надмірними годинами, збільшеним навантаженням або розширенням обов'язків. Південна Корея стабільно входить до п'ятірки країн ОЕСР із найдовшим робочим тижнем.

"Культура перепрацювання -- це пережиток Корейської війни. Країні потрібно було швидко стати на ноги, тому створили структуру, що змушує кожного працівника виробити величезний обсяг. Ця структура стала культурою, звичаєм", -- пояснює адвокат із трудового права Кім У Тарк.

Герой цього фільму є представником покоління, яке сприяло створенню корейського економічного дива. Проте його нащадки живуть у світі, який молодь в Кореї охрестила 헬조선, що в перекладі означає "Пекельний Чосон". Цей термін поєднує англійське слово "Hell" із назвою династії Чосон (1392-1910), відомої своєю жорсткою соціальною структурою. Значення виразу є гнітючим: сучасна Корея сприймається як місце, де особисті зусилля не можуть змінити соціальний статус, а країна фактично повернулася до феодальних порядків.

Згідно з результатами опитування, 75% молодих корейців мають бажання залишити свою країну. Рівень безробіття серед молоді досяг 11,3%, що вдвічі перевищує аналогічний показник у Японії. Кількість студентів, які вирішують затриматися з випуском з університету, щоб уникнути виходу на ринок праці, зросла в три рази.

Паралельно виник термін N-по седе -- "покоління, що відмовилося від N речей". Спершу це було "самп'о" (три відмови): побачення, шлюб, діти. Потім "оп'о" (п'ять): плюс працевлаштування і власне житло. Далі "чхільп'о" (сім): соціальне життя та мрії. Зрештою -- "ванп'о": повна відмова від життя взагалі.

"Пекельний Чосон" має певну подібність до станового суспільства епохи Чосон. Термін передає розчарування молодого покоління соціально-економічними бар'єрами", -- зазначає доктор Йонмі Кім з Единбурзького університету.

В результаті ситуація призвела до демографічної кризи. Рівень народжуваності знизився до 0,7, що є одним із найнижчих показників у глобальному масштабі. Частка жінок, які перебувають у шлюбі до 30 років, зменшилася з 85% (для покоління 1970 року) до лише 39% (для покоління 1989 року). До 2019 року термін "Пекельний Чосон" був замінений на новий: 탈조 -- "Втеча з Чосону".

У стрічці Пак Чхан Ука є момент, коли головний персонаж випадково дізнається про жорстоке цькування однієї зі своїх жертв на роботі. Ця деталь не є випадковою. У корейській корпоративній культурі існує явище, відоме як 태움 ("теум"), що означає "спалювання". Цей термін описує систематичне переслідування молодших працівників старшими, яке проявляється в поширенні пліток, приховуванні важливої інформації, жорстких робочих графіках та публічному приниженні.

"빨리빨리" ("паллі-паллі") — це фраза, що означає "швидше-швидше", і вона входить до списку перших корейських висловів, які опановують іноземці. У корейській культурі швидкість має глибоке коріння, яке веде до часів династії Чосон. Наприклад, король Седжон у XV столітті зафіксував у придворних анналах, що "наш народ за своєю природою прагне до швидкої роботи, але, здається, не в змозі досягнути точності". До цього додається культура 회식 (хвешік) — традиційних корпоративних вечірок, де відмова від алкогольного тосту з керівництвом часто розглядається як акт невірності.

Сучасний етап прискорення економіки розпочався за правління президента Пак Чон Хі (1961-1979), який активно підтримував швидку індустріалізацію та заохочував компанії за виконання проєктів у стислі терміни. Трагічний обвал універмагу "Сампун" у 1995 році, що призвів до загибелі 502 осіб, став знаковим прикладом небезпеки культури "паллі-паллі" — поспішного будівництва, яке передбачало хабарництво замість дотримання належних стандартів.

У 2018 році уряд прийняв закон, що встановлює 52-годинний робочий тиждень, зменшивши попередній ліміт у 68 годин. Цей новий закон набуде чинності для всіх підприємств, що мають п'ять і більше працівників, з січня 2025 року. У 2023 році адміністрація президента Юн Сок Йоля висунула ініціативу про можливість збільшення робочого часу до 69 годин під час пікових навантажень. Однак ця пропозиція була відкликана після масових протестів, особливо серед молоді, що складає покоління MZ (міленіали і покоління Z), які охарактеризували її як "недоцільну та жорстоку політику".

"Важливо, щоб вогонь був спрямований на супротивника, а не на своїх. Справжня боротьба повинна вестися проти системи. Проте, мій персонаж виявляє неабияку недалекоглядність, націлюючись на своїх колег — співробітників, які опинилися в такій же складній ситуації, як і він", — зазначає Пак Чхан Ук.

Південнокорейський кінематограф вирізняється своєрідною традицією соціальної критики, що втілюється в жанровому кіно. Це явище корениться в культурному понятті "хан" – потужному відчутті болю, гніву та невираженої образи, яке накопичувалося протягом століть через травматичні етапи історії: японську колонізацію, Корейську війну та військову диктатуру.

"Паразити" Пон Чжун Хо (2019) -- перша корейська стрічка, що здобула "Оскар" за найкращий фільм, -- досліджувала класову нерівність через контраст підвального житла та модерністської вілли. "Гра в кальмара" Хван Дон Хьока (2021) перетворила боргову кризу на смертельне змагання. "Наступна жертва" Чон Чжурі (2022) -- історія самогубства молодої працівниці кол-центру -- викликала семихвилинні овації в Каннах.

Корейське кіно має суттєвий вплив на законодавчі зміни. Наприклад, після виходу фільму "Мовчання" (Dogani, 2011), який порушує питання насильства над дітьми з інвалідністю, був прийнятий "закон Тогані", що посилив відповідальність за такі злочини. Також, після популярності серіалу "Слава" (2022) уряд ввів вимогу про обов'язкове зазначення випадків булінгу у документах на вступ до університетів.

"Індустрія паперу, що поступово відходить у минуле, має багато спільного з кінематографом. Раніше обидві ці сфери вважалися невід'ємними, проте тепер вони стикаються з серйозними викликами для свого існування," – зазначив Пак Чхан Ук на Пусанському кінофестивалі.

"Жодного вибору" з'явився в надзвичайно важливий період для корейського суспільства. Упродовж більше 20 років рівень самогубств в країні становить 27,3 на 100 тисяч населення, що є найвищим показником серед країн ОЕСР. Для молоді віком від 10 до 39 років самогубство стало основною причиною смерті. А з 2025 року ця трагічна причина також вийшла на перше місце серед причин смерті для людей старше 40 років, перевершивши навіть рак.

Фраза з назви фільму -- 어쩔수가없다 -- виконує роль як виправдання, так і звинувачення. Це своєрідна раціоналізація, що забезпечує моральний компроміс під впливом капіталістичних реалій.

Ю Ман Су, персонаж Лі Бьон Хона, не є монстром. Він — результат системи, яка сприймає успіх як єдине свідчення цінності людини. Його трансформація з вільного експерта в злочинця, а згодом у бездумного наглядача за машинами, стає алегорією цивілізації, що виснажується, а потім дивується своїй самотності.

Пак Чхан Ук славиться своєю прихильністю до крос-дизолвів — плавних переходів між сценами. Парадоксально, але ці елементи часто з’являються в найзвичайніших моментах повсякдення. Саме ця детальна увага та символізм у кожному, здавалося б, випадковому кадрі справляють враження. Жовті дитячі черевички на гойдалці, непомічена гільза від кулі на тротуарі, зубний біль як метафора внутрішнього занепаду — всі ці образи утворюють візуальну поезію, що розкриває тему дегуманізації.

Композитор Чо Йон Ук створив музичний супровід, який варіюється від енергійних хітів 80-х, таких як "Чо Йон Піля", до зловісних звукових текстур. Однією з найвражаючих сцен є бійка, що супроводжується класичною музикою, де учасникам доводиться кричати, аби перекрити гучний звук стереосистеми. Це фільм, де стиль і зміст гармонійно поєднуються: експериментальний, проте зрозумілий, авангардний, але емоційно доступний.

"Це може здаватися кумедним з боку, але для героя це зовсім не так. Він просто в усіх силах бореться за своє виживання і опинився в жахливій ситуації..." -- зазначає Пак Чхан Ук.

Фільм вийшов в український прокат. Це ідеальний час, аби побачити на великому екрані роботу режисера, якого Time Out назвав "можливо, найелегантнішим кінематографістом сучасності".