Ледь не потрапив у халепу через суперечку: чим ще може вразити політик і автор Володимир Винниченко?

Володимир Винниченко — видатна особистість, що поєднала в собі політичну діяльність, літературну творчість та художнє мистецтво. Він був автором універсалів Української Народної Республіки, а його життя та творчість продовжують викликати інтерес у дослідників. Проте, варто зазначити, що цей громадський діяч мав пристрасть до азартних ігор.

Він був видатною фігурою в українській політиці, письменником, драматургом і художником, котрий відіграв важливу роль у створенні Української Народної Республіки. Як автор більшості універсалів та законодавчих актів УНР, він очолював Генеральний секретаріат, Директорію та Український Національний Союз, залишивши помітний слід у політичному та культурному житті країни. "Телеграф" хоче поділитися цікавим фактом з його біографії.

Володимир Винниченко з'явився на світ у 1880 році в Єлисаветграді, тепер відомому як Кропивницький. Він був єдиною дитиною в родині Кирила Винниченка та Євдокії Павленко, хоча його матір мала ще троє дітей від попереднього шлюбу. Вже в початковій школі Володимир продемонстрував надзвичайні таланти, і вчителька змогла переконати батьків забезпечити сину подальшу освіту. Незважаючи на фінансові труднощі сім'ї, Винниченко вдалося вступити до Єлисаветградської гімназії, де він навчався з 1890 до 1899 року.

У старших класах гімназії Володимир активно включився в революційний рух, і навіть створив поему, що відображала його революційні погляди. За це він зазнав покарання у вигляді тижня ув'язнення, а згодом його виключили з навчального закладу. Проте це не стало на заваді молодому Винниченку: у 1900 році він успішно склав іспит зрілості в Златопільській чоловічій гімназії та отримав атестат, хоча директорові довелося тиснути на вчителів, які не бажали видавати диплом.

У 1901 році Винниченко вступив на юридичний факультет Київського університету св. Володимира, де долучився до Української студентської громади та вступив до Революційної української партії (пізніше -- УСДРП). Він активно проводив агітаційну роботу серед селян і робітників, за що неодноразово зазнавав арештів. Його ув'язнювали у Лук'янівській в'язниці, Винниченко кілька разів втікав і нарешті емігрував, ризикуючи життям. За кордоном він працював разом із Михайлом Грушевським, зокрема у виданні часопису "Промінь".

Після Лютневої революції 1917 року Винниченко повернувся до України та активно включився в політичне життя. Він став членом Центральної Ради, очолив Генеральний секретаріат і займав посаду генерального секретаря внутрішніх справ. Він виступав проти мілітаризації держави та пропонував створення міліції замість регулярного війська, що викликало критику з боку деяких опонентів, зокрема Симона Петлюри. Саме Винниченко був автором майже всіх декларацій і законодавчих актів Центральної Ради та УНР.

Під його керівництвом ухвалювалися I та IV універсали Центральної Ради, які формували автономний курс та проголошували незалежність України. Водночас політичне життя було складним: під натиском більшовицьких військ уряд УНР залишив Київ, Винниченко виїхав із дружиною на південь країни, а потім активно працював над відновленням державного управління.

Після невдачі у визвольній боротьбі Винниченко оселився на хуторі Княжа Гора у Канівському районі, де присвятив себе літературній діяльності. Саме там він створив п'єсу "Між двох сил" і зазнав арешту від гетьманської охорони, але невдовзі був звільнений. Він також очолював Український Національний Союз, планував здійснити державний переворот та співпрацював із більшовиками з метою відведення військ. У листопаді 1918 року він зайняв посаду голови Директорії, але через розбіжності з Петлюрою вирішив піти у відставку та виїхати за кордон.

Під час еміграції Винниченко не зупиняв свою політичну діяльність, заснував групу українських комуністів за кордоном та випустив газету "Нова доба". Він активно критикував більшовицьку політику, водночас продовжуючи літературну діяльність. Його шляхи пролягали через Відень, Чехословаччину, Німеччину та Францію, де він написав ряд п'єс і романів, серед яких виділяється утопічний твір "Сонячна машина". У Франції Винниченко оселився в містечку Мужен, що знаходиться неподалік Канн, став веганом і присвятив себе живопису та творчості.

Літературна спадщина Винниченка охоплює три основні етапи: перший — це його ранні оповідання та есеї, що датуються 1902-1905 роками; другий — драматургія і романи, створені в період з 1905 по 1919 роки; і третій — твори, написані під час еміграції. Перші твори автор розкривають реалії життя селян і батраків без прикрас, виражаючи революційний дух та соціальну критику. У другому етапі з'являються драми та романи, які досліджують питання інтелігенції, моральності та суспільних норм. Третій період відрізняється утопічними концепціями та філософією конкордизму.

Винниченко відійшов у вічність 6 березня 1951 року у Франції, залишивши величезний слід у політиці та літературі. Його творчість займає почесне місце в українській літературній спадщині, а його політична діяльність до сьогодні є важливим джерелом для дослідження історії Української Народної Республіки та боротьби за незалежність.

Окрім своїх політичних і літературних здобутків, Володимир Винниченко мав вельми захопливу й ризиковану вдачу, як зазначено на сайті "Dovidka.biz.ua". Він був любителем небезпечних пригод: одного разу, змагаючись на ставці, перепливав широкий ставок і ледь не загинув, а в інший раз упав з коня. Проте з дитинства його вирізняла вражаюча пам'ять та пристрасть до книг; він навчився читати в дуже юному віці, що значною мірою визначило його подальший шлях у ролі політика і письменника.

Нагадуємо, що раніше "Телеграф" повідомляв про інші вражаючі аспекти діяльності політичного діяча Володимира Винниченка.