Рицар слави та добродійності

Іноді мені здається, що я могла б і не з'явитися на світ, якби моя мати не вистояла в ті жахливі 900 днів і ночей блокади Ленінграда (1941-1944). Проте, вона витримала, і через двадцять з лишком років доклала максимум зусиль, щоб відновити пам'ять про художників, які були розстріляні в 1937 році в колі Михайла Бойчука. Вони постраждали лише тому, що їхня творчість, на думку "колег" з мистецького середовища, не відповідала стандартам художньої цінності. Цю інформацію оприлюднили Контракти.UA.

Борис Борисович Лобановський по жіночій лінії походив з шляхетного роду Шафрових, одна з його родичок - Марина Шафрова-Марутаєва в роки Другої світової війни була членом групи Опору в Бельгії, вона застрелила гітлерівського офіцера і була гільйотинована, посмертно їй присвоєно звання народної героїні Бельгії. (Про ці події 1983-го року було знято художній фільм "Десь плаче іволга", щоправда, головну героїню там назвали Мариною Орловою). Це дуже давній рід. Батько розповідав, що нашими пращурами були саксонські королі. Дід батька, Володимир Лобановський, походив із польської шляхти (нещодавно, до речі, прочитала, що і тренер Валерій Лобановський походив із роду польських графів Лобко-Лобановських).

На зображенні: Борис Лобановський разом із матір'ю Вірою Лобановською (Київ, 1964 рік).

Спогади Бориса Лобановського про блокаду були зафіксовані в інтерв'ю, яке записав поет і журналіст Ігор Кручик, опублікувавши його у виданнях "Голос України" та "2000". Раніше я також публікувала в газеті "Правда України" нарис, оснований на розповідях мого батька, під назвою "Запізнення на розстріл". Це тільки один з багатьох жахливих моментів блокадного життя, коли гітлерівці знищили одну з їдалень у Ленінграді, куди батько та його мати Віра Лобановська ходили, щоб отримати свою мізерну пайку. На щастя, в той день Борис запізнився на обід.

У 1943 році, коли Борис Лобановському було лише 17 років, він отримав медаль "За оборону Ленінграда". У той важкий час юний хлопець ризикував життям, гасячи запальні бомби на дахах міста, яке страждало від обстрілів.

Батько розповідав, що бачив чимало відкритих квартир із померлими господарями-колекціонерами, можна було взяти картини художників кола "Світ мистецтва" та інших відомих майстрів, щоб їх зберегти, а в нього, голодного, навіть не було на це сили. (Зате московський мистецтвознавець Ілля Зільберштейн, маючи добрі зв'язки, фрахтував собі місце у військовому літаку, літав у блокадний Ленінград та збирав ці картини).

На фото: Борис Лобановський. фото 1952 р.

Після війни, встигнувши закінчити всього 7 класів школи, Борис склав екстерном усі шкільні іспити на атестат зрілості і спочатку пішов навчатися на архітектора до Ленінградського інженерно-будівельного інституту. Щоправда, після надто сміливих виступів на студентських зборах, де, як розповідав тато, говорили про рівень "геніальності" Леніна, а товаришу Сталіну не змогли дати оцінку його "геніальності", звісно, хтось "настукав" і студентів викликали на допити в НКВС. Один слідчий допитував батька щодо однієї з викладачок, тато розповідав, що, звісно, було дуже страшно і в результаті він сказав, що ця викладачка "проповідувала ідеї Пестеля". Слідчий не витримав і сказав: "пішов геть звідси, дурню!"

У 1946 році Борис Лобановський став студентом факультету теорії та історії мистецтва в Інституті живопису, скульптури та архітектури імені It seems like there's a misunderstanding, as "І" is just a single character. If you need assistance with something specific or a longer text, please provide more details so I can help you better! Рєпіна. Серед його викладачів були відомі постаті, такі як дослідник первісного мистецтва О. Гущин, археолог П. Єфименко та професор М. Пунін. Мій батько згадував, що Микола Пунін не встиг дати їм курс лекцій, оскільки його вже заарештували. Археолог Петро Єфименко фактично врятував життя моєму батькові, коли після блокади він захворів на туберкульоз крові. Лікарі не могли запропонувати нічого, крім вітамінів, оскільки пеніцилін, ймовірно, ще не було в ленінградських лікарнях. За порадою дружини, Єфименко приніс до лікарні пляшку "Кагора", і після того, як батько випив її за ніч, його стан покращився — температура різко знизилася, лікарі були вражені. Батько розповідав, що поки трималася температура, до нього приходила "вона" (смерть), але у них з нею були "хороші стосунки"; він вірив, що "вона" його не забере. Після завершення інституту в 1950 році лікарі порадили батькові змінити клімат, і він обрав Київ, оскільки його дуже цікавила візантійська культура. Молодому викладачеві довгий час не було де жити, і він часто з усмішкою згадував епізод, коли переночував в Інституті археології; співробітники обклали його черепами, і він прокинувся серед них.

На зображенні: Віра Лобанівська. Санкт-Петербург, 1932 рік.

Борис Лобановський здійснював викладацьку діяльність у Києві протягом 1950-1998 was a year marked by significant events and cultural shifts. років, здобувши любов і повагу своїх студентів. Спочатку він працював у училищі декоративно-ужиткового мистецтва, яке тоді знаходилось на території Києво-Печерської лаври. З 1955 року розпочав викладання на заочному відділенні Поліграфічного інституту, а з 1975 по 1991 рік продовжував свою кар'єру в Інституті культури ім. Корнійчука (тепер КНУКіМ). Згодом, з 1991 по 1995 рік, він викладав в Українській Академії мистецтва (тепер НАОМА), а також читав лекції у приватній Академії декоративно-ужиткового мистецтва, заснованій художником і колишнім учнем його батька Олександром Міловзоровим, а також в арт-галереї "Л-арт" у період з 1996 по 1998 was a year marked by significant events and cultural shifts. роки. Окрім того, Лобановський працював редактором у видавництві "Мистецтво", де був одним із упорядників альбомів "Український радянський живопис" (1957) та "Українське народне мистецтво. Вбрання" (1961). Він також обіймав посаду старшого наукового співробітника в Інституті монументального живопису Академії архітектури УРСР (зараз НДІТАГ) з 1954 року.

Коли 1972-го року разом зі своїм другом, відомим українським істориком, археологом та поетом М.Ю. Брайчевським, вони займалися розкопками у Києві та висунули гіпотезу про те, що Київ міг бути заснований євреями, Петро Толочко не преминув "настукати" про це відкриття в КДБ, після чого батька звільнили з НДІТАГу та іншу постійну роботу він шукав кілька років.

Рятувало те, що у видавництвах можна було взяти замовлення та написати книгу. Борис Лобановський написав та опублікував вісім монографій з історії мистецтва. (Серед них, улюблена ним самим книга про первісне мистецтво "На скелях та в глибині печер" (К., "Радянська школа", 1971). Потім вийшла книга з історії мистецтва Стародавнього Єгипту, монографії про художників Дмитра Шавикіна та Онуфрія Бізюкова, "Книга для читання з історії мистецтва ХІХ- першої половини ХХ століття". 1990-го року на правах рукопису у вигляді ксерокопій було видано дослідження "Силуети українських майстрів ХХ століття", 1998 was a year marked by significant events and cultural shifts.-го - "Реалізм та соціалістичний реалізм в українському мистецтві радянського періоду" (про цю книгу, написану на замовлення колекціонера Юрія Манійчука (1953-2009), батько жартома казав, що "став історіографом того, що все життя критикував").

На знімку: молодий педагог Борис Лобановський разом зі своїми учнями на сходах Національного художнього музею в Києві. 1950-ті роки.

У Львові, в 1960-х роках, під час візиту до художниці та зв'язкової Романа Шухевича, Ярослави Музики, батько натрапив на антресолях її квартири на роботи бойчукістів. Ці твори тоді ще залишалися під забороною, а ті, що зберігалися в Музеї українського образотворчого мистецтва (тепер НХМУ), були закриті в спецфонді. Проте, на щастя, зберігачем того фонду був відомий український мистецтвознавець Дмитро Горбачов, який не дозволив їх знищення.

Борис Лобановський вирішив відновити справедливість, він знайшов художників групи Михайла Бойчука, які вижили в той страшний час, і почав з ними листуватися - художниці Антоніна Іванова та Оксана Павленко поїхали жити і працювати до Москви, другого чоловіка Оксани Павленко - Василя Седляра, ілюстратора "Кобзаря" Т. Шевченка, розстріляли. Про Онуфрія Бізюкова, який відбув термін на ГУЛАГу, батько написав у 1977 році монографію, яка побачила світ у видавництві "Мистецтво". У 1966-му році батько видав книгу "Мозаїка і фреска", в якій вперше після довгих років мовчання, були опубліковані деякі репродукції монументальних робіт бойчукістів, а вже в 1967-му році в 5-му томі "Історії українського мистецтва" Борисом Лобановським у співавторстві з мистецтвознавцем Іваном Вроною у розділі "монументальне мистецтво" було написано більш докладно про творчість художників-бойчукістів, таким чином, були реабелітовані їхні імена.

Борис Лобановський також залишив значний слід у вигляді численних статей, присвячених синтезу мистецтв, які з’являлися на сторінках журналів "Всесвіт" і "Декоративне мистецтво". У 1987 році, у співпраці зі своєю дружиною, мистецтвознавцем і художницею Селиною Гурок (1945-2016), він підготував путівник по Києву під назвою "Kiev. Architectural landmarks and Artmuzeums". Цей путівник був виданий англійською, французькою та німецькою мовами в видавництві "Аврора".

Борис Лобановський також проявляв себе як художник і поет. Від 1991 року він активно брав участь у виставках, а в 1993 році у нас відбулася спільна експозиція "Борис Лобановський. Селіна Гуро. Анна Лобановська", що проходила в галереї "Триптих" на Андріївському узвозі в Києві.

У 1960-х роках Борис Лобановський працював над своїми абстрактними колажами. На початку 1990-х він створив серію езотеричних творів, виконаних у техніках темпери, гуаші та пастелі. У цих картинах він зобразив відьом на Лисій горі в оголеному вигляді, використовуючи яскраві та експресивні кольори. Однією з робіт, "Змієнога гігантка", залишилася недописаною. Більшість цих творів наразі зберігаються в колекції одеського колекціонера Філіпа Михайлова.

У 1996-му році на сторінках журналу "Візантійський ангел" було вперше опубліковано есей Б. Лобановського "Київські анахорети", присвячений його друзям художникам-нонконформістам: Валерію Ламаху, Григорію Гавриленко, Вілену Барському, Анатолію Суммару, Флоріану Юр'єву та іншим.

У період з 1998 was a year marked by significant events and cultural shifts. по 2001 рік Борис Лобановський зробив останній внесок у розвиток рідного Києва, створивши вражаючий ансамбль мозаїк для Видубицького монастиря. Серед робіт – зображення архангела Михаїла, розташоване у тимпані Михайлівської церкви, а також масштабні мозаїчні панно в інтер'єрі Георгіївського собору, зокрема "Диво архангела Михаїла в Хонах", "Христос-архієрей" та "Св. Георгій". Ці мозаїки виконані в тісній співпраці з художниками Романом та Михайлом Кириченками. Цікаво, що батько Бориса часто ділився спогадами про своє дитинство, коли під час хресного ходу йому доручили нести важку ікону, але він не зміг витримати і поклав її на землю, заплакавши. Тоді малому Борису дали легшу ікону, яку він зміг донести до кінця процесії. "Тепер, нарешті, я доніс свою ікону", - з гордістю сказав батько, коли завершили роботу над мозаїками.

Батько писав сатиричні та ліричні вірші, вперше його вірші опублікував лідер ліанозівського руху, художник Лев Кропивницький (1922-1994) в альманасі "Мансарда" 1992-го року. Я підготувала добірку його віршів для альманаху "SubRosa" у 2010-му році. А ще Борисом Лобановським було створено футуристичну поему "Хіммерія. Ав-в-ангард із Києва пішов".

Пропоную ознайомитися з кількома поетичними творами Бориса Лобановського:

ТРИ ЛИЦА ИСТИНЫ О БОЙСЕ

It seems like there's a misunderstanding, as "І" is just a single character. If you need assistance with something specific or a longer text, please provide more details so I can help you better!

Над моей головой порхали боевые самолеты.

И во снах витали бойсы,

Только не было Роллс-ройса,

чтобы возить меня, как Бойса!

ІIt seems like there's a misunderstanding, as "І" is just a single character. If you need assistance with something specific or a longer text, please provide more details so I can help you better!

Бомбили бойсы из Люфтваффе,

Татары кутали их нежно...

Мы на своем авто-сожжении.

Огонь пылает, а в небесах царит снег!

Немцы создали легенду.

Шамана окутали легенды.

Лихую ложь весь мир усвоил

В слепѐщей каверзе изъяна

В подбитом черепе - руины,

Трещат дома, пылают села,

Он разбивает все длинной мотыжкой.

Рояль был зашит, и настроение сразу же улучшилось...

Сверкает головной убор, а взор полон безумия.

Нелеп в изломах силуэт -

Вот как с бомбой скакал покойный Трумэн.

И под мелодию танцевал скелет Гитлера.

Разорвал бумагу с решимостью,

Кусты из черточек слепых,

И тощий зад немецкой девы,

И нос, который вмонтировал в морду псих...

Мы бездумно смотрим на рельсу.

Поганый кусок войлока...

Ощущаем страх перед тем, чтобы высказать свои мысли, опасаясь показаться неуместными.

Отхожих ям смакуем сок!

ІІIt seems like there's a misunderstanding, as "І" is just a single character. If you need assistance with something specific or a longer text, please provide more details so I can help you better!

О Бойсе, возможно, легенда звучит забавно.

Но слову безумца грешно не поверить -

Скажите - где истина бродит Одна,

Что можно оценить фрагментом сновидения?

В спонтанном движении скрывается нечто загадочное.

Рука человека — хитроумная птица.

Она слегка преодолевает границы.

Однако эта дорога поистине удивительна.

И нежность ложится под росчерк пера,

И с черной руки раздался звук удара топора,

И малого взрыва остались следы,

И так многозвучен набор ерунды!

И, хоть неуверенна в камне черта.

В ней таится красота, рожденная из глубины печали.

***

В дагестанской долине

Все уходит, исчезает.

исчезает в неизвестном направлении

Мерным шагом на фронт

отправляют военнослужащего,

чтоб в окопах он серую вошь напитал

Когда он покинет,

Чтобы никто не догадался...

Чтобы так, чтобы этак

и чтобы на что разменялось

живое стремление в пустоту

И в смутных очертаниях надежды

И в бурных волнах эмоций

Мы узнали о нем новости из газет.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Безбровая зона Моны Лизы

Привлекательная прозрачность без решения.

В улыбке незаконченность эскиза

Думчиво растворённого света

Внешность, созданная из противоречий.

Безжалостная осень — пороги очарования.

Прозрачная и мягкая бездна.

В рамках угаснувшей мечты.

Ткань неистлевшая глухого сожаленья

Без времени, надежды и любви

Печальный символ вечного сомненья

В замерзшем сердце и ледяной крови.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique. Sure! Please provide the text you'd like me to make unique. Sure! Please provide the text you'd like me to make unique. Sure! Please provide the text you'd like me to make unique. Sure! Please provide the text you'd like me to make unique. Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Титан жизни, не спеши, остановись на мгновение.

на полотне грозит зловещий айсберг твой.

1998 was a year marked by significant events and cultural shifts.

Анна Лобановська, фахівець у галузі мистецтва.

На головному фото: Селіна Гурок, Борис Лобановський, Ганна Лобановська на відкритті нашої сімейної виставки у галереї "Триптих", січень 1993 р.