Ліна Костенко святкує своє 96-річчя: цікаві факти з її життя та творчості поетеси | УНН

Відзначає свій день народження видатна авторка та дисидентка Ліна Костенко. Вона вирішила відмовитися від звання Героя України, проте була удостоєна Ордену Почесного легіону.

19 березня українська поетеса, письменниця та дисидентка Ліна Костенко святкує своє 96-річчя. Вона є однією з найяскравіших постатей в українській літературі, а її творчі здобутки та активна діяльність продовжують відігравати значну роль у культурному житті України, повідомляє УНН.

Ліна Костенко - видатна особистість серед шістдесятників, талановита поетеса, авторка історичних романів та дитячої літератури. Вона була нагороджена Шевченківською премією у 1987 році та Премією Антоновичів у 1989 році, а в 2022 році стала кавалером Ордена Почесного легіону.

У 1967 році її разом із Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінували на Нобелівську премію з літератури, окрім того, поетеса є почесним професором Києво-Могилянської академії та почесним доктором Львівського і Чернівецького університетів. Водночас вона відмовилася від звання Героя України.

Ліна Костенко є авторкою низки поетичних збірок, зокрема "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки серця" (1961), "Над берегами вічної ріки" (1977), "Неповторність" (1980) та "Сад нетанучих скульптур" (1987).

Серед найбільш знакових її творів можна виділити роман у віршах "Маруся Чурай" (1979), який приніс їй Шевченківську премію, а також поему "Берестечко", видану в 1999 та 2010 роках.

У 2010 році письменниця опублікувала свій перший прозовий роман "Записки українського самашедшого", який став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.

Дійсно, для крила не потрібен ґрунт.

Якщо немає пари, з’являться хмари.

У цьому, напевно, криється істина пташиного світу...

А як бути з людиною? Яка ж роль людини?

Перебуває на планеті. Самостійно не піднімається в небо.

А ось і крила є! А справжнісінькі крила має!

Ці крила не з ніжного пір'я,

З основи істини, порядності та впевненості.

У кого – з відданості в любові.

У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.

У кого - з щедрості на турботи.

І все на світі треба пережити,

Кожен завершений етап насправді є новим початком.

І не слід заздалегідь здійснювати пророцтва.

І не варто шкодувати про те, що сталося в минулому.

Тож давайте радіти, дорогі друзі, серед людей,

Нехай млин круто обробляє свою вічну муку.

Зупинилося серце, немов уламок у грудях,

Нічого, все це зникне з часом, коли прийде смерть.

Нехай все незвичайне стане відомим.

Нехай все буде прощено, що заслуговує на прощення.

Хай буде вік прожито, як належить,

На жаль, ми не маємо можливості на це вплинути...

А потрібно жити. Якось потрібно існувати.

Це називається досвідом, стійкістю та загартуванням.

І не слід заздалегідь здійснювати пророцтва.

І не варто шкодувати про те, що сталося в минулому.

Ось так воно є. А могло б бути і ще гірше.

А можливо, все буде зовсім погано.

А поки розум од біди не згірк ще, -

Не дозволяй собі стати в'язнем, а насолоджуйся життям, як це робив Рабле!

Тож давайте радіти, дорогі друзі, серед людей,

Нехай млин круто обробляє свою вічну муку.

Зупинилося серце, немов уламок у грудях,

Нічого, все це зникне з часом, коли прийде смерть.

Нехай все незвичайне стане відомим.

Нехай все буде прощено і залишиться в минулому.

Єдине, що залишається в нашій владі, -

Принаймні вік прожити як належить. Of course! Please provide the text you would like me to make unique. Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони раптово затаїлися,

коли не маєш уявлення, з чого варто почати,

бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

з них розпочав і ними ж закінчив.

Мільярди людей і безліч слів.

А ти повинна сказати їх уперше!

Усе знову відбувалося: і велич, і вульгарність.

Було все: асфальт і трави.

Поезія завжди втілює унікальність.

якийсь незабутній дотик до серця.

Of course! Please provide the text you would like me to make unique.

Твої погляди промовили мені: я тебе кохаю.

Душа складала свій тяжкий екзамен.

Наче тихий звук гірського кришталю.

Невыраженное осталось невыраженным.

Життя ішло, минуло той перон,

Тиша лунала, наче рупор на вокзалі.

Чимало слів було створено за допомогою пера.

Невысказанное осталось невыраженным.

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз судьба качнула весы.

Слова спалахували в мені, немов радісне ранкове сонце.

Невысказанное осталось невыраженным.

Of course! Please provide the text you would like me to make unique.

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І рев зловісного племені,

Невеличкий сіроїстий персонаж

Куди ж ви дивитесь, народи?!