Любовна драма, що стала причиною конфлікту між Модестом Сосенком і Юліаном Буцманюком.

Юліан Буцманюк, Михайлина Ляйтер-Сосенко і Модест Сосенко.

Модест Сосенко та Юліан Буцманюк - два видатні митці, які на початку XX століття займалися розписом церков у Галичині, впроваджуючи інноваційний стиль української сецесії. Обидва художники були під опікою митрополита Андрея Шептицького. Проте їхню дружбу порушила жінка, що призвело до розриву їхньої тісної професійної співпраці. Вирішити ситуацію "любовного трикутника" довелося митрополитові. Ця драматична історія розгорнулася у Славському, де обидва митці працювали над розписом церкви, яка кілька років тому була знищена парафіянами. Про романтичні перипетії життя художника Модеста Сосенка розповіло радіо "Ми з України" у новому подкасті під назвою "Про любов".

Модест Сосенко з'явився на світ у 1875 році в селі Пороги, що на Прикарпатті. Його батько працював греко-католицьким священиком. На жаль, у три роки Модест втратив батьків, і його виховання взяла на себе родина дядька, котрий також служив священиком. Після завершення навчання в гімназії, розташованій при монастирі отців василіян у Бучачі, він вирушив до Кракова, де продовжив свою освіту в місцевій школі мистецтв. Завдяки фінансовій підтримці митрополита Андрея Шептицького, Модест зміг продовжити навчання в Мюнхенській академії, спеціалізуючись на технічному малярстві, а також у Національній школі мистецтв у Парижі.

Модест Сосенко під час праці у 1913 році (зображення з архіву Фонду пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія)

Шептицький вперше звернув увагу на здібності Сосенка в 1900 році, коли той створював іконостас для Катедрального собору, і вирішив надати йому підтримку. Після завершення навчання Модест мандрував по Україні, Італії, Єгипту та Палестині, а згодом знайшов роботу реставратора в Національному музеї Львова.

Зі своєю майбутньою дружиною Модест Сосенко зустрівся у віці за тридцять. Михайлина-Христина Ляйтер була на 12 років молодша. Вони побралися у 1907 році в Кракові, коли Модест Сосенко вже був знаним художником, з доброю європейською освітою та підтримкою митрополита Андрея Шептицького.

Михайлина і Модест Сосенко (фото з сайту "Збруч")

У 1909 році подружжя відвідало Славське, де Сосенко спільно з молодим художником Юліаном Буцманюком прикрашав храм. Це була не перша їхня співпраця — раніше вони вже разом працювали над розписом церкви в Конюхах на Тернопільщині. Між ними склалися не лише професійні, а й дружні стосунки, адже Буцманюк глибоко шанував Сосенка, вважаючи його своїм наставником і вчителем.

У Славську Юліан Буцманюк жив поряд із сім'єю Сосенків, з якими щодня спілкувався, навіть поза межами роботи. Проте з самого початку він відчув, що в їхньому подружжі існують проблеми: вони часто вступали в суперечки. Про це він згадував у листі до митрополита Андрея Шептицького, зазначаючи: "Я відразу помітив, що між паном Сосенком і його дружиною існує напруга - постійне взаємне незадоволення. Пан Сосенко пояснював мені це тим, що його дружина є гістеричною, і не раз висловлював свої образи на адресу жінки, вважаючи себе жертвою обставин...".

Юліан Буцманюк у формі січового стрільця.

Юліан Буцманюк висловлював підтримку своєму наставнику, зізнаючись у своїй ненависті до Михайлини: "Я просто не міг терпіти цю жінку, яка руйнувала життя нещасного чоловіка і, як стверджував сам пан Сосенко, була моральною причиною його злиднів". Проте, попри свої почуття, він зобразив її в портреті. Коли ж Модест Сосенко дізнався про це, він втратив самовладання і почав підозрювати роман між ними: "Сосенко вчинив дуже неприємну авантюру з пані Сосенковою, просто за те, що вона наважилася позувати мені і зі мною поводилася неприязно".

Усі ці скандали, підозри і з'ясування стосунків вийшли далеко за межі сім'ї та селища і набрали розголосу навіть у світських і церковних колах. Це сильно попсувало репутацію Буцманюка, після чого отці-василіани не хотіли продовжувати співпраці з ним. Залишившись без роботи, Буцманюк повернувся у Краків, де раніше навчався. Звідти і писав листи митрополитові, що могло бути також спробою відбілити власну репутацію.

Михайлина Сосенко (фото з сайту "Збруч")

Сам Андрей Шептицький добре знав, що відбувалося у родині Сосенків. Щоби зняти напругу, він оплатив подорож Юліана Буцманюка до Мюнхена. Там художник хотів продовжити навчання, але у майстерні Франца Штука не було вільних місць. Тому Буцманюк вирушив в Італію - знайомитися з найвизначнішими колекціями Рима, Мілана, Флоренції. Лише у 1912 році він повернувся до Кракова, де успішно завершив навчання в академії.

У листі до митрополита Юліана Буцманюка, написаному ще в 1913 році, він ділився своїми переживаннями з приводу звільнення: "Після півторарічної неволі, через довгі муки душі та серця, я нарешті знову на свободі. Я повертаюся до свого звичного життя, відчуваю, як знову відроджуються мої крила, і знову готовий піднятися у повітря. Здавалося, що вже немає надії на порятунок. Я стояв на краю могили своїх мрій, готовий поховати і цю останню. Як важко було з нею розлучитися! Щоб ще хоч трохи, хоч годину провести з нею! Я віддав їй свої молоді роки, багато чого пожертвував у своєму житті заради неї, став навіть нуждарем, бо так сильно її любив. Але розлучитися довелося, адже, незважаючи на всі мої зусилля, сил більше не залишалося".

Під час Першої світової війни Юліан Буцманюк приєднався до січових стрільців, ставши воєнним фоторепортером і художником. Модеста Сосенка був мобілізований до австро-угорської армії через рік, у 1915-му. Перед відправленням на фронт він залишив своїй дружині прощального листа, в якому писав: "Я буду жити разом із сумом, поки він не забере мене в небуття".

Подружжя Сосенко на знімку від Радіо Свобода.

Проте, через рік Михайлина вирішила розірвати шлюб. Під час служби Модест Сосенко постійно займався живописом, створивши більше двадцяти пейзажів, жоден з яких не мав натяку на війну. Це стало для нього способом втечі від жахіть, які оточували його, і від власних душевних страждань.

З війни Модест Сосенко повернувся виснаженим, самотнім і хворим. У 1918-му він лікувався у Львові і Кракові, у шпиталі Червоного Хреста у Новому Тарґу в Польщі, а тоді опинився у таборі для полонених та інтернованих українських вояків і цивільних у Вадовицях. Там його здоров'я ще більше ослабло. До Львова він повернувся у 1919 році з відкритою формою туберкульозу.

Останні роки свого життя Сосенко провів у митрополичих палатах, що розташовані поруч із собором святого Юра у Львові. Перед своєю смертю художник заповів усі свої твори Національному музею, а проект іконостаса залишив митрополитові. Модест Сосенко відійшов у вічність у лютому 1920 року, доживши до 44 років. Його поховання відбулося на Янівському цвинтарі.

Полотно Юліана Буцманюка під назвою "Смерть художника", яке було створене у 1920 році на честь Сосенкова (зображення взято з ресурсу "Збруч").

Творчість талановитого Модеста Сосенка можна знайти в кількох церквах та культурних центрах. Проте розписи церкви Успіння Богородиці у Славську, де почалася його любовна драма, вже не збереглися: у 2019 році їх знищила місцева парафія.

Ви можете прослухати подкаст, перейшовши за цим посиланням. Він доступний на всіх відомих платформах.