Макар Кушнір та його роль у формуванні національної ідентичності

Його вважають одним із найзначніших публіцистів епохи українських національно-визвольних змагань. Він активно співпрацював і писав для таких видань, як "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та багатьох інших. Проте журналістика та інформаційна діяльність становили лише одну зі складових його різнобічної діяльності, частина якої залишалася в тіні і навіть чекісти не змогли повністю її вивчити та зафіксувати.

Макар Кушнір, колишній учасник Української Центральної Ради та активний співпрацівник Євгена Коновальця в УВО та ОУН, протягом усього життя перебував у центрі боротьби за відновлення незалежності України. Після серії програмних статей у виданні "Розбудова нації", де він акцентував на необхідності рішучих заходів для захисту національних інтересів, трапилася автомобільна аварія, що й досі залишається предметом численних запитань. Проте навіть повна втрата зору не стала перешкодою для його активної діяльності на інформаційному фронті і не призвела до призупинення оперативних розробок з боку органів НКВС УСРР. Навпаки, як свідчать розсекречені архівні документи Служби зовнішньої розвідки України, його тяжка недуга стала об'єктом маніпуляцій для отримання секретної інформації про Провід українських націоналістів.

1917 рік. Учасник Української Центральної Ради.

На першій сторінці справи-формуляра, що була заведена на Макара Кушніра органами ДПУ УСРР у 1930 році, присутня запис: "Богуш-Кушнір-Дуб". Тут можна знайти як його справжнє прізвище, так і псевдоніми, які він використовував у ОУН, такі як Ярослав Дуб і Богуш. Крім того, у численних теоретичних та публіцистичних матеріалах він підписувався як Б. Дніпрянський, Якименко та інші.

Його вважають одним із найвідоміших публіцистів епохи українських національно-визвольних змагань. Він активно співпрацював і писав для таких видань, як "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та багатьох інших. Проте журналістська діяльність і робота в інформаційній сфері були лише частиною його багатогранної особистості, значна частина якої залишалася в тіні і залишилася недоступною навіть для чекістів, які намагалися її дослідити.

Інформація про ранні етапи політичної та громадської діяльності Макара Кушніра, на жаль, представлена лише в загальних рисах в архівних матеріалах. Відомо, що він з'явився на світ у Черкасах, був активним членом Української партії соціалістів-федералістів та розробив її програму. Крім того, він представляв цю партію в Українській Центральній Раді і виконував обов'язки головного редактора урядової газети. Також Кушнір брав участь у делегації УНР на Паризькій мирній конференції в 1919-1920 роках.

Відтоді у нього збереглося багато контактів з визначними українськими діячами. Секретний співробітник дпу усрр "Степовий" повідомляв, що Кушнір "знав близько всіх так званих діячів УНР і зокрема: Голубовича, Лозаківського, Левицького М. Г., Левицького М. В., Грушевського, з яким був у добрих стосунках, Єфремова, Ніковського, якого недолюблював, та інших" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 6967. - Арк. 28).

Агентура повідомляла, що він листувалися з Михайлом Грушевським і що той нібито у період повернення з еміграції до радянської України обіцяв йому професорську посаду в Академії наук усрр. Вочевидь це мало під собою певне підґрунтя. Адже Макар Кушнір свого часу відзначився чималою активністю в Малій Раді (виконавчому органі УЦР) і в комісіях із підготовки різних законопроєктів.

У вересні 1917 року він виступив на з'їзді поневолених народів Росії, що проходив у Києві, з важливою доповіддю, присвяченою майбутньому адміністративно-територіальному устрою. Ця доповідь викликала значний резонанс. У ній Кушнір висловив ідею про поділ колишньої російської імперії на області-штати, наділені широкими повноваженнями суверенітету. Грушевський у своїх спогадах позитивно оцінив цей виступ.

Відповідно до відкритих джерел, під час Директорії УНР на Паризькій мирній конференції він виконував роль радника з політичних питань для української делегації. Згідно з однією з довідок Державного політичного управління, у 1919 році Центральна Рада також направила його до Парижа для закупівлі військового обладнання для потреб УНР. Після завершення ряду переговорів він залишився в Парижі, а деякий час проживав у Лондоні. У 1923 році він переїхав до Відня.

Під час свого перебування у Відні Богуш-Кушнір, як зазначалося у відповідному звіті ДПУ, постійно підтримував контакт з Коновальцем, публікуючи в пресі матеріали з закликами до "працюючих України про боротьбу з московськими колонізаторами за здобуття незалежності України".

Одночасно з’явилася інформація зовсім іншого змісту, згідно з якою він у колі своїх близьких говорив про те, що не належить до жодної партії. Використавши цю ситуацію, він, як стверджують джерела, нібито проникнув у коло комуністичних журналістів, займаючись перекладом статей для радянської партійної преси на українську мову, а також публікуючи власні матеріали.

У документі зазначалося, що він підтримує позитивні зв’язки з редакторами українських газет "Вісті" та "Пролетарська правда", а також з деякими відомими комуністичними діячами в Харкові та Києві. Кушнір постійно листувався з цими особами, отримуючи з їхніх листів з України інформацію, інколи конфіденційну, про внутрішні справи КП(б)У (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 6967. - Арк. 5).

Редактором зазначених газет, як з'ясували чекісти, був Елланський. Подальші розслідування засвідчили, що йшлося про поета, журналіста і партійного діяча Василя Еллана-Блакитного. В інших документах згадується, що Макар Кушнір ще в 1928 році встановив зв'язок із членом редколегії газети "Комуніст" Миколою Любченком. Вдаючи радянофіла, він надсилав свої статті, написані в комуністичному дусі.

Крім цього контактував з поетом, публіцистом і одним із найвідоміших представників розстріляного відродження Миколою Хвильовим. У одному з документів зазначається, що під час перебування Миколи Хвильового у Відні, а це було у 1927-1928 роках, Макар Кушнір часто гостював у нього. Тоді ж познайомився з його дружиною Юлією Уманцевою, з якою листувався і після смерті поета. А ще мав контакти з окремими працівниками радянських консульств у Відні й Празі, через яких отримував певну інформацію. Вірогідно, йшлося про М. Любченка, який у 1929-1931 роках працював радником повноважного представництва срср у Чехо-Словаччині (заарештований у 1934 році за контрреволюційну діяльність, засуджений до розстрілу у 1937 році).

Макар Кушнір докладав зусиль, щоб ретельно слідкувати за всіма подіями на українських землях. Завдяки цьому він здобув репутацію авторитетного експерта радянської України у своєму колі. Його активні публічні зв'язки значно сприяли цьому. Окрім того, існували й таємні контакти. Один з документів ДПУ вказував на те, що у нього була своя людина в Харківському інституті марксизму-ленінізму.

Весь цей розвиток подій неабияк турбував чекістів. Вони мали підозри, що Макар Кушнір навмисно створював образ особи, яка, здавалося б, проявляла особливий інтерес до всього, що відбувалося в радянській Україні, та підтримувала певні питання. Насправді ж він просто виконував відведену йому роль. Його метою було отримати інформацію про реальні умови сталінського режиму та вплинути на окремих діячів. Врешті-решт, архівні документи підтверджують, що все саме так і було.

1929 рік. Учасник керівництва українських націоналістів.

Архівні документи не містять інформації про причини зближення Макара Кушніра з ОУН. Відомо лише, що його знайомство з Євгеном Коновальцем розпочалося в 1926 році. У січні-лютому 1929 року він взяв участь у Першому Конгресі ОУН, що проходив у Відні, де виступив з доповіддю на тему "Економічні взаємовідносини між Україною та Росією в умовах СРСР". У той же час його обрали головним суддею організаційного суду ОУН, а також він став членом Проводу українських націоналістів (ПУН). Кушнір також відповідав за випуск матеріалів ОУН іноземними мовами.

У березні 1930 року, як зазначалося в черговій доповіді ДПУ УСРР, Кушнір раптово залишив Відень, отримавши значну суму грошей з невідомого джерела. Він прибув до Женеви, використовуючи прізвище Богуш (літературний псевдонім, який використовувався в українських націоналістичних колах), і став правою рукою лідера Проводу українських націоналістів Коновальця. У Женеві він зайняв посаду представника Проводу та очолив Бюро преси Проводу при Лізі Націй. (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 6967. - Арк. 5).

Серед його завдань була координація розповсюдження українських газет за межами країни та видання "Українського інформаційного бюлетеня" іноземними мовами. Крім того, він активно залучався до редагування офіційного видання ОУН – журналу "Розбудова нації" та публікував матеріали в інших газетах.

Дослідники зазначають, що статті Макара Кушніра в "Розбудові нації" вирізнялися концептуальністю й зачіпали фундаментальні питання визвольної боротьби і формування ідеологічних засад ОУН. Він усіляко пропагував ідею консолідації поневолених народів. Зокрема, запропонував створити Лігу визволення народів Східної Європи, Кавказу й Закаспію. Йшлося про координацію роботи поневолених народів у боротьбі за самовизначення націй.

У своїх публікаціях він пропонував до обговорення концепцію моделі української держави у вигляді президентської республіки, де повноваження були б поділені між законодавчою, судовою та виконавчою гілками влади. Ідею створення держави з диктаторським режимом він відкидав, натомість вважаючи народовладдя найкращою формою управління. При цьому він сприймав національну диктатуру як тимчасову необхідність у процесі утвердження незалежності держави.

У одному з архівних документів зазначається, що Макар Кушнір був не лише ідеологом ОУН і правою рукою Євгена Коновальця. Він, крім того, відав усіма справами східних земель. На підтвердження цього із закордонних резидентур дпу надсилали копії здобутих його рефератів під назвою "Панукраїнський союз держав" і "Наша політика і тактика". Ці реферати нібито готувалися до розширених пленумів ОУН, на яких мали переглядати певні ідеологічні положення і нову тактику діяльності організації на східних теренах України.

Із тактичних нововведень згадується про перекидання літератури на територію усрр повітряними кулями. "За словами Богуша, - йдеться в одному з агентурних повідомлень, датованому 1934 роком, - вони замовили в Німеччині 50 балонів для перекидання літератури. Ці балони, пролітаючи певну відстань, лопаються, і література розлітається. Навесні вони збираються їх застосовувати. Вважають, що це дуже хороший метод, менше ризику, зате читачів багато" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 31. - Т. 4. - Арк. 32).

У документах того часу важливе місце займало рішення конференції Проводу українських націоналістів, що відбулася влітку 1933 року в Берліні. Під час цього заходу, окрім обговорення багатьох інших тем, порушувалося питання голоду в УСРР, викликаного політикою кремлівського керівництва. Було визначено завдання щодо збору інформації про злочини сталінського режиму та її передачі світовій громадськості.

Однією з методів, що використовувалися для привернення уваги та відплати за знущання над українським народом, розглядалася ліквідація більшовицьких діячів, які несли відповідальність за такі дії та численні репресії. Зокрема, було вказано, що суд ПУН під керівництвом Макара Кушніра ухвалив рішення про усунення з життя другого секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева, голови ДПУ УСРР В. Балицького та наркома освіти В. Затонського.

Питання терору стало предметом активних дискусій у середовищі ОУН. Макар Кушнір брав участь у цих обговореннях і навіть написав кілька теоретичних статей на цю тему. У матеріалах справи є машинописна копія (перекладена на російську), ще не опублікованої на той момент статті Кушніра для видання "Розбудова нації", під назвою "Терор і революція". У цій статті автор підкреслює, що у випадку, коли нація зазнає поневолення і утисків, акти терору проти винуватців, що несуть відповідальність за злочини проти її існування, можуть бути не лише можливими, але й необхідними.

"Дехто стверджує, що застосування насильства і терору є неефективним і навіть шкідливим, - міркував він, - адже противники можуть через провокації деморалізувати суспільство і внести хаос у політичну ситуацію в Україні. Чи варто звертати увагу на такі висловлювання і шукати їм виправдання? Ні, вони не можуть бути виправдані. Адже в умовах московської реальності, що грунтується на масовому терорі, шпигунстві та провокаціях, чи можлива якась партійна або парламентська боротьба за визволення нашої нації?"

Після надання низки доводів автор зауважив: "...Терор може вважатися моральним, якщо його використовує пригноблена нація для захисту себе в боротьбі за власне існування та звільнення..." Далі він підкреслював, що ті, хто стоять за "жахливою голодною трагедією", досі вільно пересуваються світом, тоді як гідність і честь нашої нації вимагають, щоб каральна рука українських месників покарала винних відповідно до їхніх злочинів" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 6967. - Арк. 119-126).

Текст статті, супроводжуваний відповідним спецповідомленням, був направлений керівникам НКВС СРСР та УСРР, зокрема Г. Ягоді, В. Балицькому та іншим, для вжиття термінових і рішучих заходів щодо Макара Кушніра.

1934 рік. Постраждалий внаслідок автомобільної катастрофи.

Отримання цієї інформації агентурним шляхом та її передача до Москви відбувається в той же період, коли відбувається інша важлива подія. Приблизно в цей час, під час участі в економічній конференції в Лондоні, Макар Кушнір потрапив під автомобіль. Внаслідок отриманих травм його зір почав погіршуватися, і незабаром він повністю осліп. Дослідники висловлюють припущення, що ця дорожня аварія могла бути спланованою, і що за нею стояли сталінські спецслужби того часу.

Не вдалося знайти прямих підтверджень цього в розсекречених документах. Проте слід зазначити, що оперативна діяльність Макара Кушніра проводилася як з позицій НКВС УСРР, так і через закордонні резидентури НКВС СРСР у таких країнах, як Бельгія, Швейцарія, Велика Британія та інших, де на той час Кушнір перебував і виконував різні завдання. Крім того, він був одним із фігурантів у справі "Ставка", що стосувалася розробки та ліквідації Євгена Коновальця.

У справі "Ставка" виявлено кілька повідомлень агента "Лебедя" (Василя Хомяка), які дозволяють пролити світло на маловідомий етап життя М. Кушніра після його автомобільної аварії.

У серпні 1933 року органи ДПУ вивели агента на прізвисько "Лебідь" за межі країни, представивши його як біженця з радянської України. Його завдання полягало в тому, щоб infiltrуватися в Провід ОУН, зокрема в найближче оточення Євгена Коновальця. Агента доставили до Бельгії на радянському вантажному кораблі. У той час Макар Кушнір перебував у Брюсселі з якимись справами, і його залучили до контактів із "біженцем". У документах зафіксовано, що він одразу впізнав нового знайомого і нагадав, як у 1918 році, під час евакуації Центральної Ради з Києва до Житомира, вони з В. Хомяком подорожували в одному вагоні.

Спомин про ту зустріч і давнє знайомство наклали відбиток на подальші події. Після того, як Макар Кушнір потрапив у автомобільну аварію і втратив зір, він змушений був відійти від активної політичної діяльності. З урахуванням цього члени ПУН вирішили, що оптимальним варіантом буде тимчасове поселення до нього в квартиру В. Хомяка. Той мав допомагав незрячому в побуті і в тій роботі, яку він ще міг виконувати в інтересах організації. Кушнір і сам не збирався відходити з провідних ролей й прагнув бути ще корисним для української справи. Це охоплювало підготовку документів до конференцій, нарад і конгресів ОУН, статей, виступів, опрацювання різних документів. Тобто в тій ситуації В. Хомяк мав стати секретарем Кушніра.

Таке рішення підтримав і Євген Коновалець. Про це у квітні 1934 року повідомляв резидент нквс у Бельгії. У доповіді в москву він писав таке: "За дивним збігом 10 квітня мені довелося виїхати з Женеви до Брюсселя в одному вагоні з Богушем. Богуш, приблизно 42-х років, вище середнього зросту, шатен, у темних окулярах, вочевидь дуже погано бачить. Його проводжали два українця, з яких один за прикметами схожий на Коновальця. У подальшому встановлено, що то був Богуш, коли "Лебедь" дав його прикмети" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 31. - Т. 4. - Арк. 193).

Тоді "Лебедь", який у документах згадується під псевдонімом Найденко (таке ім'я йому дали діячі ОУН за кордоном), доповідав в НКВС про листа, який Макар Кушнір приніс від Євгена Коновальця. У цьому листі лідер ОУН писав: "Шановний пане, товаришу Найденко. Ми дуже невдоволені Вашою відмовою поїхати до Фінляндії для організації пункту. Богуш поговорить з Вами про Вашу подальшу діяльність. Але поки є можливість, прошу Вас не залишати Богуша наодинці і протягом найближчих півтора місяця допомагати йому в його справі, особливо у читанні та написанні листів, адже через проблеми зі зором Богуш не може це робити сам" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 31. - Т. 4. - Арк. 194).

У процесі спільного проживання під одним дахом агент "Лебедь" зібрав та передав через резидентуру НКВС низку доповідей і копій матеріалів, які він таємно підготував, використовуючи хворобу Макара Кушніра. Саме завдяки "Лебедю" в Москві стали відомі деталі планування замахів на П. Постишева, В. Балицького та В. Затонського, а також участь у цьому "таємної п'ятірки" членів ОУН, які мали намір виїхати на територію радянської України. Він також доповідав про наміри Коновальця та Кушніра організувати втечу за кордон для відомих українців, зокрема радянського партійного діяча Олександра Шумського та письменника Миколи Куліша.

"Богуш у розмові з "Лебедем", - йдеться в одному з документів нквс, - багато говорив йому про Шумського і про втечу, яка була для нього підготовлена, і сказав йому, що він намагався вплинути на драматурга Куліша, але поки що нічого не виходить" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 31. - Т. 4. - Арк. 15). В іншому документі з цього приводу зазначалося, що Макар Кушнір пробував через якусь невідому особу схилити М. Куліша до втечі і опублікування антирадянської декларації від імені інтелігенції радянської України.

На той час О. Шумський, український радянський і партійний діяч, перебував у засланні в Красноярську через свою антирадянську націоналістичну діяльність. У 1946 році він був убитий за наказом Сталіна з безпосередньою участю Павла Судоплатова, коли повертався з заслання до Києва. Микола Куліш, драматург, публіцист і культурний діяч епохи "Розстріляного відродження", був затриманий у 1934 році за підозрою у контрреволюційній діяльності. У 1937 році його розстріляли в урочищі Сандармох (Карелія) разом із багатьма іншими представниками української культури.

"Лебедь" настільки завоював довіру Кушніра, що після численних розмов у того повністю зникли сумніви щодо свого гостя, які він мав на початку знайомства. У зв'язку з цим агент у одному з повідомлень передав його слова: "Ось я спілкуюсь з вами і відчуваю, що ви - щира та відкрита людина. Ніколи не повірю, що ви дійсно були надіслані до нас більшовиками".

Втрата зору, нарівні з іншими причинами, не дала змоги Кушніру розгледіти В. Хомяка як більшовицького агента. Хоча таке завдання він і не мав. Тим часом В. Хомяк доповідав кураторам із нквс все, про що вдавалося дізнаватися під час їхнього спілкування. Водночас ті доповіді свідчать про те, що Макар Кушнір, попри втрату зору, принаймні у 1934 році, не зважав на хворобу, намагався бути в курсі всіх справ Проводу ОУН, активно відстоював свою позицію і своє бачення подальшої розбудови організації і продовження боротьби за відновлення незалежності України. Втрата зору не заважала йому бачити, що головним ворогом української незалежності була москва.

Протягом останніх 17 років свого життя Макар Кушнір змушений був жити в Бельгії без можливості виїзду. Він відійшов у вічність 2 серпня (за іншими джерелами - 16 вересня) 1951 року. В епоху радянської влади його ім'я залишалося в тіні. Лише в сучасний час почалися спроби вшанувати його пам'ять. У квітні 2016 року на фасаді колишньої Черкаської чоловічої гімназії, де він отримував освіту, була встановлена пам'ятна дошка. А в травні того ж року провулок Паризької Комуни отримав нову назву - провулок Макара Кушніра.

Водночас величезний обсяг його публіцистичної спадщини ще чекає на ґрунтовне вивчення. Зокрема, його роботи, що зосереджені на питаннях державного устрою майбутньої незалежної України та спільних зусиллях поневолених народів Східної Європи, потребують уваги. Він відстоював концепцію відновлення провідної ролі України-Руси на Сході Європи, подібно до періоду князювання Володимира та Ярослава. На його думку, це вимагало створення потужної самостійної держави на всій етнічній території України та зайняття лідерських позицій у східноєвропейському контексті.