Максим Вакуленко: Роздуми про фемінативи

В останні роки в українській мові активно з'являються фемінативи - слова, що вказують на жінок. Це, з одного боку, виглядає цілком природньо, адже мови постійно еволюціонують, намагаючись відобразити сучасні зміни. Проте ситуація виявляється не такою простою, як може здатися на перший погляд.

Знаменно, що тезу "мова розвивається" стосовно українських фемінативів активно використовують російські тролі, які раптом стали великими прихильниками українських мовних реформ. Крім того, в колі українських (і не тільки) мовознавців склався дивовижний консенсус щодо неприйняття неофемінативів - новітніх жіночих назв. Чому дивовижний? Та тому, що в інших питаннях ці ж мовознавці зовсім не демонструють єдності, обстоюючи свої власні погляди та нещадно критикуючи опонента.

Отже, бачимо передумови для розколу, поляризації українського суспільства в питанні фемінативів. З одного боку, гендерно-мовні активісти рішуче їх просувають, з другого - мовознавці виступають напрочуд єдиним блоком, намагаючись (у міру своїх обмежених ресурсів) якось цьому протистояти.

Ситуація швидко набуває характеру, подібного до словацького, де мова фактично поділена на дві частини: у сфері освіти активно використовуються фемінативи, тоді як в інших галузях цього не спостерігається. Важливо відзначити, що відмінність між словацькою та українською мовами полягає в тому, що словаки не мають агресивного сусіда, який намагається знищити їхню мову та державність. На жаль, ми стикаємося з такою загрозою.

Постає важливе питання: хто отримує вигоду від розколу українського суспільства, коли одна його частина конфліктує з іншою на мовному підґрунті? Як кажуть, тут і гадати не потрібно — адже ворог, який в даний момент веде активну гібридну війну проти нас, прагне знищити українців як фізично, так і ментально. Ослаблення позицій української мови — це шлях до її знищення, прокладений нашим ворогом. Тому не дивно, що російські тролі активно беруть участь у суперечках щодо фемінативів, підбурюючи мовні конфлікти серед українців. На жаль, у нашому суспільстві є чимало так званих "корисних ідіотів", які піддаються цим провокаціям і розносять насіння розбрату далі. Тому важливо спокійно та без упереджень розглянути питання фемінативів.

Чому, власне, ми вживаємо термін "фемінатив", а не "фемінітив"?

Орфографічний варіант "фемінітив" уживають переважно гендерні активісти. Ні на що не натякаючи, зауважимо тут, що в російській мові закріпилася подібна форма - "феминитив". Мовознавці ж, згідно з рекомендаціями Алли Архангельської щодо утворення відповідної назви, вживають переважно варіант "фемінатив" - хоча іноді й послуговуються формою "фемінітив" для стилістичного маркування. Тож уживання "а" чи "і" в цьому слові є своєрідним маркером, який часто вказує на статус чи мовознавчу кваліфікацію автора тексту - трохи як наклейка "я з команди А" чи "я з команди Б".

Чому автор зацікавився темою фемінативів?

Історія починається багато років тому. Бабуся автора, Євгенія Смолинська, відзначалася неабиякими здібностями до мов, і під час навчання в Київському інституті народної освіти (тепер відомий як Київський національний університет імені Тараса Шевченка) її викладач, видатний мовознавець Михайло Калинович, називав її "наша філологиня" — вживаючи фемінатив. Як дружині репресованого, а її чоловік був учнем і близьким сподвижником Михайла Грушевського, істориком та етнографом Тодором Гавриленком, їй "не рекомендували" займатися науковою діяльністю. Проте свій мовний потенціал вона реалізувала у викладанні в школі. Цей потенціал виявився величезним: вона захоплювалася історичною та порівняльною граматикою слов'янських мов, а в її бібліотеці зберігалися рідкісні книги, які далеко не кожен сучасний український мовознавець може похвалитися — твори Мейє, Тимошенка, Соболевського, Істріної та інші. Вона вільно володіла всіма слов'янськими мовами, а також німецькою та французькою. До самої своєї смерті вона уважно стежила за фаховим журналом "Мовознавство", роблячи помітки на полях. Саме завдяки цій видатній жінці в автора з юних років зародився інтерес до мов і розвинулися навички аналізу мовних явищ.

Полюбляла бабуся висловлюватися патетичними гаслами, зокрема: "Є вчителі". Глибоко розуміючи мовні механізми, в цьому гаслі вона ніколи не вживала на додачу "та вчительки", як це, можливо, зробили б сучасні мовні реформатори.

А звідки прагнення до просвітництва? Від батька, від тої ж бабусі, а ще від її батька - прадіда автора Сергія Смолінського. Той багато років учителював по всій Україні, а після Другої світової війни був директором Львівського педінституту (нині - Дрогобицький державний педагогічний університет).

Вагомим чинником інтересу автора до фемінативів є також те, що його докторська дисертація була присвячена дослідженню суміжної теми - українській термінології. А теорія терміна описує чимало підходів, які можна і слід застосовувати до ширшого класу мовних явищ, а не тільки до спеціальної лексики. До таких складників термінологічної науки належать насамперед поняття про статистичний і аналітичний методи дослідження, поняття про семіотичний трикутник, критерії вдалого терміна тощо.

Яким чином це пов’язано з фемінативами? Не вдаючись у подробиці, можна з упевненістю зазначити, що фемінативи, які вказують на конкретні об'єкти реального світу, а саме на жінок, демонструють властивості, подібні до термінів, і підлягають аналогічним закономірностям та правилам.

Мовлення та розумова діяльність

Знаменитий український мислитель і мовознавець Олександр Потебня наголошував, що мова і мислення нерозривно пов'язані. А цей зв'язок виражається так званим семіотичним трикутником, який відомий ще з часів Арістотеля і описує механізм утворення назви для об'єкта навколишньої (або уявної) дійсності. При цьому жоден об'єкт не набуває словесного вираження безпосередньо. Перед тим, як отримати назву, він проходить етап концептуалізації - тобто переосмислення і узагальнення - на якому визначають суттєві риси цього об'єкта, характерні для всіх подібних об'єктів. На основі цих спільних суттєвих рис і виробляють відповідну назву (термін).

Наприклад, процес формування назви "зошит" може виглядати наступним чином. Розглядаючи різноманітні види паперових блокнотів, які мають різні кольори та форми, людина виділяє ключові характеристики, властиві цим об'єктам, і таким чином формує загальну назву для них. При цьому короткий термін "зошит" не містить зайвих деталей, що не мають суттєвого впливу на його функцію як носія письмової інформації. Цей механізм ілюструє мовний і природний принцип економії, за яким коротші назви зазвичай мають перевагу, навіть якщо вони трохи поступаються в точності опису. Також він забезпечує дотримання вимоги суттєвості, що є однією з ознак успішного терміна. Відповідність цій вимозі означає, що назва відображає важливі риси об'єкта, якому вона надається. Це, в свою чергу, корелює з комунікативною функцією мови — її здатністю ефективно передавати і відображати інформацію.

Таким чином, завдяки столітній практиці було сформовано та відшліфовано більшість слів, які сьогодні існують в українській мові. Якщо не враховувати десятки мільйонів термінів, то їх кількість перевищує 250 тисяч.

Сформувався також певний звичай щодо вживання фемінативів - у тих ситуаціях, коли важливо підкреслити жіночу стать. Перевірити доцільність фемінатива досить легко: для цього потрібно перефразувати висловлювання, використовуючи слово "жінка". Якщо нове формулювання залишається зрозумілим, то фемінатив використано правильно. Наприклад, у випадку, коли інформаційне повідомлення підписане "редакторка така-то", після перефразування отримаємо: "жінка, яка займається редагуванням". Але яка роль жінки у цьому контексті? Якщо є жінка, то напевно десь існує і чоловік-редактор, який виконує інші завдання? А як щодо небінарної особи-редактора? Таким чином, можна відзначити абсурдність такої конструкції, що свідчить про недоречність фемінатива в даному випадку.

А після перефразування вислову "редакторка гордо сиділа за столом і пускала бісики" отримуємо цілком притомний текст: "жінка, яка редагує програму, гордо сиділа за столом і пускала бісики". Тож у цьому випадку фемінатив ужито правильно, згідно з нормами та узусом української мови.

Розрив і розкол: коли логіка бере відпустку

Аналогічно, створюючи назву для керівника певної установи чи організації, ігноруються такі несуттєві характеристики, як колір очей, тип шкіри, зріст, стать тощо. Наприклад, в одному з банків у Братіславі автор звернув увагу на стіл з написом "riaditel'" ('директор'), за яким впевнено сиділа жінка. Зацікавившись, автор спитав, чому у них не використовують фемінативи. Директорка відділення ввічливо і чітко пояснила, що посаду директора може займати як жінка, так і чоловік, і тому вони віддають перевагу єдиному терміна, який підходить для всіх. Таким чином, вона продемонструвала концептуалізацію цього поняття відповідно до семіотичного трикутника. Виходить, успішні жінки не вважають граматичний рід показником соціальної рівності.

У нас тут з’являються рішучі та "неконсервативні" особи, які заявляють, що відтепер всі жінки на керівних посадах будуть називатися виключно директорками. Наприклад, медіатренер Ігор Куляс у "Моніторингу спільного телемарафону 'Єдині новини' за 3-4 травня 2024 року" беззастережно заявляє, що "ігнорування фемінітива у контексті жіночого роду є явною мовною помилкою". Це яскравий приклад явища Даннінга-Крюгера. Чи доцільно нагадувати, що ця заява суперечить позиції Національної комісії зі стандартів державної мови та академічних мовознавчих установ? Цікаво, чи була ця акція зафіксована у звітах як така, що сприяє розвитку демократії, чи, можливо, анархії?

Щобільше, таким неймовірно чесним чином пропагують форми, які суперечать вимогам економії та суттєвості, а ще деривативності - спроможності утворювати похідні слова. Хіба стать стала раптом архіважливою та суперспецифічною для виконання директорських функцій? Але в такому випадку ці функцї мали б бути *директорківськими. З огляду на майже цілковиту неспроможність фемінативів утворювати похідні, це навряд чи. То, може, люди просто не мають поняття зеленого про мовні механізми та закони?

Як варто реагувати на випадки, коли журналісти вживають фемінативи щодо жінок, які відкрито виступають проти зловживання жіночими формами, таких як прем'єр-міністр Італії Джорджія Мелоні та професорка Ірина Фаріон? Чи не варто виявляти повагу до української мови та до жінок, про яких йдеться у матеріалах? Чи, можливо, деякі намагаються ігнорувати це, сподіваючись, що Мелоні десь далеко в Італії, а Фаріон взагалі не є частиною нашої реальності?

Колись у Китаї бродили хунвейбіни, представники найменш освічених прошарків суспільства, які ініціювали так звану "культурну революцію", знищуючи мистецькі твори, що, на їхню думку, йшли врозріз із політичною лінією партії. Сьогодні на українському мовному просторі також з’явилися люди з революційними поглядами, які, судячи з їхніх дій, щиро переконані, що історичні здобутки української мови потрібно викинути на смітник, щоб відповідати модним неофемінітивним тенденціям і вимогам "іноземних партнерів".

Тенденція до неофемінативності полягає у створенні нового способу використання українських слів та певних суфіксів, що спричиняє значні зміни у відповідних значеннях. Природний хід цих процесів є тривалим і охоплює століття. Наприклад, давньоукраїнський етап розвитку мови тривав з X століття до третьої чверті XIV століття, тоді як староукраїнський період охоплював час від кінця XIV століття до 1798 року, коли була видана "Енеїда" Івана Котляревського. Кожен з цих етапів розвитку мови характеризується не лише різними формами слів, а й змінними правилами їх використання, а також новими значеннями. Намагання прихильників мовних реформ запровадити нові значення для широкого спектра слів, таких як "заступниця", "електричка", "малярка" тощо, суперечить законам мовного розвитку, оскільки такі зміни повинні проходити тривалий етап адаптації серед носіїв мови. Наразі ж процес адаптації фактично відсутній, оскільки радикальні зміни просуваються переважно активістами та медіа, які намагаються нав'язати нововведення без належного обґрунтування. Це викликає опір і, як наслідок, сприяє розділенню українського суспільства за ставленням до неофемінативів.

Український народ завжди розумів, що стать людини і граматичний рід - це різні речі. Зокрема, щодо чоловіка вживають слова людина, особа, знаменитість, зірка, легенда тощо, які мають жіночий рід. Наприклад, як у заголовку на зразок: "Легенда "Динамо" заявив...". Те саме століттями стосувалося слів чоловічого роду стосовно жінок. Чому тепер дієслово в чоловічому роді можна поєднувати з іменником жіночого роду, а навпаки ні? Тому що прийдуть активісти і заявлять, що "ви тут жінок ображаєте"? А тут не прийдуть? І це єдина причина?

Що ж насправді відбувається?

У 2024 році було проведено соціологічне опитування щодо вживання фемінативів в українській мові у фейсбуківських групах "Українські перекладачі", "Український переклад", "Ukrainian Scientists Worldwide" і "Природна українська мова та її правопис", у якоу взяло участь 275 респондентів, серед яких 76% жінок. Попри те, що значна кількість респондентів - як і дослідниця, яка проводила опитування - не була нейтральною і виражала інтереси громадських організацій, які діють у руслі "мовотворчої стихії революцій", специфіка поставлених запитань і проведеного аналізу дали матеріальні підстави для обгрунтованих висновків щодо мотивів уживання фемінативів і щодо мовної політики в цій сфері. Результати опитування розміщені на ресурсі GitHub.

Зокрема, дослідження професійного рівня тих, хто підтримує використання генералізованих іменників (з посиланням на Миколу Сулиму), і тих, хто віддає перевагу завжди використовувати спеціальні "жіночі" назви, виявило, що основним фактором, який стримує від надмірного вживання неофемінативів, є не стать, як це намагаються представити гендерні активісти, а рівень освіти. Різноманітні "редакторки" та медіатренери часто наводять період 20-30-х років минулого століття як "аргумент" для своїх сумнівних поглядів щодо широкого використання фемінативів. Але чи звертали вони увагу на працю Миколи Сулими 1928 року під назвою "Українська фраза", де йдеться про узагальнювальні іменники? Ось приклад з цієї книги. У ній мовознавець рекомендує використовувати узагальнювальний іменник для позначення групи людей, уникаючи фемінативів.

Серед опитуваних із філологічним ступенем (це переважно перекладознавство і літературознавство) за генералізувальний іменник висловилися 66% і тільки 29% проти (різниця більш ніж удвічі), тоді як серед чоловіків таких було 74%, а серед жінок - 49% (різниця в півтора рази). І серед чоловіків, і серед жінок найбільше було тих, які вважають, що саме кваліфіковані мовознавці повинні визначати правила вживання фемінативів - 59% і 48% відповідно.

Ось думки жінок, які брали участь в опитуванні, стосовно ключових факторів, що визначають видимість жінки в соціумі:

* спостерігаємо за тим, як жінки займають лідерські позиції - 58%;

* регулювання зарплат і винагород для жінок - 47%;

Спостерігаємо участь жінок у політичному житті - 38%.

Фемінативи займають від 4 до 6 позицій, що свідчить про їхню справжню значущість для жінок в Україні.

З аналізу так званих "контрольних запитів" також виникають повчальні висновки.

Питання про необхідність введення спеціальних "жіночих" назв для тварин, персоніфікованих об'єктів та романтичних стосунків ставились з метою з'ясувати, наскільки гендерно-літературні активісти усвідомлюють наслідки своїх пропозицій для мовного середовища, а також наскільки цілісно вони сприймають мову та свої рекомендації. Виявлена респондентами схильність до традиційних "чоловічих" форм свідчить про те, що мовні реформатори, які становили значну частину опитаних, не усвідомлюють суперечностей між їхньою діяльністю та правилами мови. Це вказує на те, що їхні ініціативи можуть бути непослідовними і навіть руйнівними. У даному контексті йдеться про те, щоб:

* Підвищення кількості винятків та ускладнення граматичних правил української мови йдуть врозріз із стратегічними цілями розвитку будь-якого правопису.

* порушити в українців мовно-розумовий процес утворення назв згідно з семіотичним трикутником - який сформувався протягом кількох століть розвитку української мови.

А для чого все це робиться? Чи справді лише для того, щоб нарешті задовольнити давно назрілу потребу суспільства? Зовсім ні. Як показують результати опитувань, жінки оцінюють фемінативи лише на 4-6 місці за їх значенням для власної видимості...

Ці результати свідчать про те, що зусилля мовних активістів, які прагнуть до впровадження фемінітивів, не досягли бажаного ефекту. На відміну від думки активістів, респонденти вважають, що формулювання і впровадження правил використання фемінітивів має бути справою, перш за все, мовознавців. Попри розрекламовану ідею про те, що фемінітиви нібито відображають важливі сучасні соціальні реалії, опитані жінки не надають цим формам значної значущості.

Масштаб катастрофи

Чи усвідомлюють гендерні активісти хоча б приблизні масштаби неофемінативних завдань, які самі собі поставили?

У німецькій мові існує можливість легко перетворювати практично будь-який іменник чоловічого роду, що позначає професію чи заняття, на жіночий варіант, просто додавши суфікс "-in" (наприклад, Vertreter 'представник' стає Vertreterin 'представниця'). Проте в українській мові така трансформація не є настільки простою. У нас є значна кількість слів, які не піддаються подібним змінам. Зокрема, це іменники, що закінчуються на "-ець" і "-ок": гонець, мрець, молодець, предок, нащадок, підліток та інші. Хоча вже активно створюються "жіночі" варіанти для слів з "-ок" за допомогою суфікса "к" (наприклад, предка, нащадка, підлітка), це не завжди є ефективним. Адже активісти закликають використовувати "жіночі" форми з такою ж повагою, як й "чоловічі". В результаті з'являються вирази на кшталт: учні й учениці, учасники й учасниці, підлітки та підлітки, нащадки та нащадки... Чи це не призводить до нових виключень із правил, на які чомусь ніхто не звертає уваги? При цьому "традиційно" забувають про небінарні особи – але хто зверне на це увагу, коли величні перспективи заповнюють розуми?

Фемінативи, що закінчуються на "-киня", не відповідають фонотактичним правилам української мови. Згідно з цими правилами, фонема /к/ перед суфіксом на "и" трансформується в /ч/: наприклад, бійка перетворюється на бійчиня, бойко — на бойчиня, вовк — на вовчиця тощо. Це додатково обмежує можливості для розвитку мови через неофемінативні терміни.

Літературний прийом уособлення дозволяє неживим об'єктам набути риси живих істот. Водночас, ідея про "тотожність" гендеру та граматичного роду, яку намагаються нав'язати активісти, припускає, що всі українські іменники повинні відображати цю специфічно німецьку характеристику. Проте, як бути з небінарними особами, які мають повне право на визнання в літературі? Якщо дотримуватись принципів "мовотворчої стихії революцій", то усі ці іменники повинні мати способи для позначення небінарних осіб. Чи можлива така місія?

Найбільш сумно, що активісти, які займаються гендерною мовою, очевидно, через брак достатньої кваліфікації, не зовсім розуміють, як функціонують закони мовного розвитку. Вони, немов маленькі діти віком 2-5 років, з захопленням беруться до створення нових форм, прикріплюючи до основи все нові суфікси. Часто звертаються до історичних фемінативів, намагаючись на основі формальної схожості вигадати нові словоформи. Наприклад, вони стверджують: якщо є "княгиня", то чому не може бути "отоларингологині"?

Необхідно усвідомлювати, що мова - це не просто графічні знаки. Це про ідеї та значення, які ці знаки передають. Сутність полягає не в зовнішньому вигляді, а в глибині змісту.

Чому термін "отоларингологиня" не можна порівняти з "княгинею"?

Титул "княгиня" є історично переданим, що відображає стосунки в князівських родинах, подібно до звичайних сімейних відносин: чоловік – князь, дружина – княгиня, син – княжич, дочка – князівна. Цей титул завжди асоціювався з родинними зв'язками. Як і в традиційних сім'ях, гендер мав значну роль: князі вели війни і викрадали жінок, княгині впливали на хід історії, княжичі цікавилися князівнами і сусідніми князівствами, а князівни – княжичами та науками. В українській мові сформувалась відповідна концепція, що враховує стать. Узагальнюючим терміном тут виступало слово "князь", що підтверджується такими похідними, як "княжити", "князівство", "княжичі", "князівна" тощо, а також виразом "із грязі в князі". Під терміном "князі" слід розуміти загальне поняття, яке охоплює всіх членів князівської родини.

Питання про схожість терміна "отоларингологиня" з "княгиня" могло б виникнути лише в тому випадку, якщо б слово "отоларинголог" використовувалося як титул, що позначає певну касту, де чоловік є отоларингологом, жінка — *отоларингологинею, а діти — *отоларинголоженятами (не будемо заглиблюватися в те, які терміни можна вигадати для сина та дочки такої родини отоларингологів). При цьому цей титул повинен був би передаватися у спадок.

Насправді ж нічого схожого не існує. Більш того, професійна діяльність жінки, яка працює отоларингологом, не відрізняється від діяльності чоловіка. Отже, в нейтральному, загальному контексті вживання терміна "отоларингологиня" є недоцільним.

What is permitted for Jupiter is not permitted for the ox.

Схоже, що всі досягнення людства в галузі назв — від семіотичного трикутника до спадщини Олександра Потебні, граматичних норм і історичних традицій — виявляються марними. Але для чого все це? Здається, що деяким "кицям" просто необхідні міжнародні гранти — будь то від фонду Рози Люксембург, USAID, DAAD або програми "Повір у себе". Або, можливо, хтось просто вичерпав свій творчий потенціал у розвитку феміністичних концепцій і вважає мову полем для ризикованих експериментів, що нагадують досліди на піддослідних мишах.

Сон розуму породжує потвор.

На думку спадають вислови Тараса Шевченка:

Не байдуже мені,

Як Україну руйнують недобрі особи

Присплять, лукаві, і в огні

Її, позбавлену, пробуджують...

Ох, не однаково мені.

Псевдоукраїна і псевдонаука

У діяльності активістів можна спостерігати помітний вплив зовнішніх факторів. Ми вже згадували про намагання "фемінізувати" всі іменники, що вказує на вплив німецької мови. Також варто звернути увагу на те, що імена та прізвища, які є найяскравішими маркерами статі, часто залишаються поза увагою. З-за кордону до нас дійшла хвиля обурення через те, що жіночі посади позначаються іменниками чоловічого роду. Проте ця хвиля не звертає уваги на те, що багато жінок із прізвищами на "ишин" або "ів" - як-от Романишин, Федоришин, Юрків, Іванків - залишаються, по суті, в патріархальній залежності від чоловіка. Цей парадокс легко зрозуміти, якщо врахувати, що в англійській та інших мовах жінки зазвичай беруть прізвище чоловіка, не змінюючи його.

На відірваність від сучасного українського контексту вказує й аналіз аргументів пропагандистів. Наприклад, необхідність уведення жіночих форм для лікарських спеціальностей пояснюють тим, що, мовляв, якщо на табличці кабінету лікаря написано "Гінеколог Іваненко І. І.", то незрозуміло, якої статі цей лікар, а хвора хоче піти саме до жінки. Але нинішні українські реалії зовсім інші. Повну інформацію про лікаря, включно з його категорією, ім'ям і по-батькові (які чітко вказуть на стать), можна знайти в спеціальних додатках, а також з'ясувати в реєстратурі. А на дверях кабінетів також пишуть ім'я та по-батькові лікаря повністю.

Неугасима енергія активістів вже стала основою для жартів про фемінативи. Ось один з них.

Петре, ти все ще маєш інтимні стосунки зі своїм керівником?

* Не з керівником, а з керівницею.

Я це усвідомлюю, але ж ти ж не прихильник фемінітивів!

У цьому жарті є щось особливе. Його абсурдність привертає увагу. По-перше, адже інтимні стосунки, про які йдеться, потребують чіткої конкретизації особи, а отже, ймення. І раптом замість імені вживається назва посади, що, навпаки, є узагальнюючим терміном. Отже, виходить, що персонаж жарту має досить незвичну орієнтацію - він зацікавлений не в конкретних особах, а лише в начальниках (до речі, жіночої статі). Якби його цікавила особистість, то потрібно було б вказати ім'я - наприклад, Олена чи Галина. У якісному анекдоті смішно виникає завдяки неочікуваній двозначності. Але тут, на жаль, замість цього ми маємо справу з типовою стилістичною помилкою - наче цей текст створювали не українці. Це також може свідчити про можливий зовнішній вплив.

У закликах гендерно-мовних активістів бачимо також типові ознаки псевдонауки. Лженауки, якщо хочете.

Головною характеристикою псевдонауки є її відсутність зв’язку з попередніми досягненнями в певній області (у нашому випадку, мова). Активісти часто заявляють, що попередні підходи були помилковими, а тепер вони продемонструють, як потрібно діяти правильно. Ця відривність, у свою чергу, викликає конфлікти з думками експертів, що також свідчить про псевдонауковість. Часом така позиція виявляється в явно негативному ставленні до професіоналів. Це можна спостерігати на прикладах дискусій у соціальних мережах.

Іншим показником псевдонаукового підходу є необґрунтоване сподівання на швидкі зміни в мові. Аналіз "аргументів", що підтримують активне використання фемінативів, лише підтверджує ці висновки.

Врешті-решт, обраний активістами підхід до впровадження неофемінативів суперечить науковим висновкам термінології, що вимагають інтеграції традиційних елементів (статистичний метод) з детальним науковим обґрунтуванням (аналітичний метод).

Перевірочні запитання

Ось декілька контрольних запитань для перевірки засвоєння теми "Фемінативи".

Уявімо ситуацію, коли про певну особу говорять так: "Ця особа - дійсний професіонал". У цьому випадку вживаються терміни, що відносяться до жіночого та чоловічого родів.

В якій біологічній статі можна використати цю фразу? Чи може ця людина бути чоловіком? Жінкою? Або ж небінарною?

Чи є доцільним використовувати термін "фахівчиня" для позначення жінки за біологічною статтю? А як бути в ситуації, коли ця особа ідентифікує себе з іншим гендером і вважає, що вживання фемінітиву є образливим?

Чи доцільно використовувати новий маскулінатив для позначення чоловіка замість слова "людина"?

Які терміни є найбільш доречними для позначення небінарних індивідів, враховуючи, що існує безліч їхніх варіацій?

Уявімо, що певну спільноту описують такими словами: "Кожен з нас може звернутися до свого партнера зі словами: "Ти - мій дорогоцінний камінь". Чи можна вживати терміни "свій", "партнер" стосовно чоловіків? А чи підходять слова "кожен", "мій", "дорожчий" для жінок? А якщо їхня біологічна стать не відповідає соціальному гендеру?

В ніч перед іспитом кожен студент виявляє неймовірну спроможність до роботи.

Кожен студент і студентка в ніч, що передує іспиту...

Це точно те саме значення?

Результати та пропозиції

Тепер можемо перейти до порад.

Засоби масової інформації мусять активно взаємодіяти з мовознавцями в питанні вживання фемінативів - насамперед з Інститутом української мови, який офіційно визначає український літературний стандарт і дає відповідні офіційні рекомендації.

Навчальні програми з української мови повинні включати не лише список суфіксів для формування фемінативів, а й принципи їх використання в текстах, грунтуючись на семіотичному трикутнику. Учні середніх навчальних закладів зобов'язані вміти оцінювати доцільність використання фемінативів, спираючись на слово "жінка". Водночас студенти філологічних факультетів, включно з журналістами, повинні детально розуміти процес створення назв та вміти адекватно проводити узагальнення.

Фемінативи можуть відігравати важливу роль, проте не повинні розглядатись як основний інструмент у боротьбі за гендерну рівність. Держава зобов'язана створити умови для всебічного, конструктивного та професійного обговорення питання використання фемінативів.

Автор переконаний, що такі заходи сприятимуть належному розвитку української мови та зміцненню її позицій у світі.

6 жовтня 2025 року

Максим Вакуленко может быть представлен как индивидуум с яркой личностью и уникальным стилем.

доктор наук у галузі філології

Дармштадт, Німеччина - Київ, Україна

Якщо ви виявили помилку в написанні, будь ласка, повідомте нас.