Творець незвичайної прози

Цьогоріч 24 листопада виповнюється 220 років від дня народження Олекси (Олексія) Петровича СТОРОЖЕНКА, українського письменника, драматурга, етнографа, самобутня творчість якого увійшла в історію української літератури, витримавши іспит часу.

Олекса Стороженко відзначався "самоіронічними" вусами, що нагадували півмісяць (як зазначала Соломія Павличко), і походив із давнього козацького роду, відомого своїми сотниками та полковниками. Він був дядьком Дмитра і Левка Ревуцьких. Народився у 1805 році (згідно з даними Українського національного біографічного архіву) у селі Лисогори на Чернігівщині в сім'ї дрібного поміщика.

Дитячі роки Олекси пройшли в маєтку на Полтавщині. Освіту він здобував спершу вдома, а потім у шляхетному пансіоні в Харкові, де вивчав кілька мов, історію, словесність і природничі науки. Вдався він у прадідів - обрав справою життя військову службу: у 18 років стає юнкером у Ніжинському кінно-єгерському полку. Його кар'єра розвивалася стрімко: від унтерофіцера до капітана. За воєнні звитяги в турецькій війні дістав найпочесніший орден російської армії, хрест Святого Георгія.

Доля щедро обдарувала цю особистість численними талантами: тривалий час він обіймав посаду чиновника з особливих доручень при київському генерал-губернаторі Бібікові, а згодом – у Міністерстві внутрішніх справ. Відповідно до архівних даних та свідчень, Олекса Петрович вміло розплутував складні й заплутані кримінальні справи. Він сам зізнавався: "Розв'язання злочину приносить мені величезне задоволення; саме це є моєю винагородою за працю". Вийшовши у відставку в званні дійсного статського радника, він оселився у своєму маєтку в Горішині, неподалік від Бреста (Білорусь), де повністю присвятив себе творчості.

Оскільки Олекса Петрович мав численні таланти, його визнання було цілком заслуженим. Він віртуозно грав на віолончелі та глибоко розумів історію світової музики. Крім того, проявив неабиякі здібності у живопису та скульптурі. За свої скульптурні твори отримав медаль від Академії мистецтв, а проект пам'ятника Несторові Літописцю приніс йому звання художника. Володів також даром захопливого оповідача. Його друг, Пантелеймон Куліш, вважав, що серед усіх співрозмовників Олекса Петрович був безсумнівно найкращим.

Здається, письменник ніколи не "вигадував" своїх творів. Він сам зізнавався, що більшість історій чув від звичайних подорожніх, з якими зводила його доля під час постійних мандрів Україною, - бо такою була військова служба. Був особисто знайомий навіть з одним із останніх запорожців - 96-літнім Микитою Коржем, про що писав у своїх спогадах.

Олекса Стороженко відомий насамперед веселими оповіданнями про чортів і "прикрих баб", та справжню любов він плекав саме до історичної минувшини. Проза Стороженка просякнута духом козаччини й тугою за безповоротно втраченим минулим. Фольклор і українська міфологія, демонологія та особиста фантазія, все переплетено і пережито як своє рідне.

А ще зазначу, що публіка любила читати Стороженка. Його твори перекладали, ставили в театрі (Марко Кропивницький був і режисером, і головним актором вистави "Вуси"). Якщо ви бачили фільм "Пропала грамота", то пам'ятаєте лінію про чорта, який закохався в дівчину Одарку, що не з власної волі стала відьмою. Це якраз узято з оповідання Стороженка "Закоханий чорт".

Літературний дебют Стороженка відбувся 1857 року, коли він написав роман-хроніку "Брати-близнюки" та "Рассказы из крестьянского быта малоросиян". Спершу він творив російською мовою, однак згодом, під впливом українського національного відродження, після появи журналу "Основа" почав писати українською. Його збірка "Українські оповідання" (1863) стала справжньою подією. Літературна спадщина його за обсягом невелика - 14 творів російською та 26 українською мовами. Ще за життя письменника окремі його твори були перекладені німецькою та сербсько-хорватською мовами, а також інсценізовані в театрах. Серед найпомітніших творів -- "Скарб", "Гаркуша", історична поема-притча "Марко Проклятий" (опублікована частково).

У 2013 році ряд культурних установ та громадських об'єднань Ічнянщини започаткували літературно-мистецьку нагороду на честь Олекси Стороженка.

"Майстер химерної прози", "Талановитий оповідач, справжній знавець народної мови, якою вмів володіти просто майстерно" (за С. Єфремовим), який "...завжди прагнув зазирнути у ту колиску, звідки зароджуються всі ті явища, що не є значущими для людства, все, що приносить і радість, і смуток людині", - пішов з цього світу 18 листопада 1874 року на своєму хуторі. Він знайшов спокій на цвинтарі села Тришин, нині відомому як Тришинське кладовище у Бресті.

Ольга ЧИРИК