Майстер з Львівської області створює витвори мистецтва на дерев'яній поверхні та навчає учнів цій майстерності - Стиль життя | Експрес онлайн

Найбільше в доробку Володимира Гоя портретів Тараса Шевченка. Митець може їх створювати із заплющеними очима.

"Моя мама була віртуозом малювання, вона завжди брала мене за руку і показувала, як робити перші штрихи та мазки. Найчастіше ми створювали малюнки пташок, - пригадує 67-річний Володимир Гой. - З усієї родини, що складається з п'яти братів і сестер, тільки я продовжую займатися мистецтвом."

А з пірографом майстер "познайомився" у восьмому класі, на уроках трудового навчання. Випалював на фанері пташок, звірів, сільські пейзажі -- копіював їх з книжки байок Леоніда Глібова. Згодом навчався на столяра у Раві-Руській, відвідував підготовчі курси у Львові, у тоді ще художньому інституті. Та вчитися там не мав можливості, бо не було грошей на проживання у великому місті. Довелося працювати: на лісозаводі, в кінотеатрі... Та малювати й випалювати на дереві пан Володимир не перестав.

"Цю справу я просто обожнюю! Я вирізаю фанеру необхідного розміру, шліфую її, малюю контури простим олівцем і починаю процес випалювання, -- ділиться досвідом майстер. -- Важливо бути максимально уважним, адже якщо один раз провести пірографом, його вже не стерти, лише вирізати. А якщо таких моментів буде багато, то естетичний вигляд виробу залишить бажати кращого."

Після випалювання майстер покриває кожну картину лаком. Бо так гарніше, і довше зберігатиметься. Одну роботу середніх розмірів (70 на 50 сантиметрів) Володимир Гой створює три дні. Свої картини зазвичай дарує друзям, знайомим. А ще -- безплатно передає портрети класиків української літератури для навчальних закладів прифронтових областей.

Найбільше в його доробку портретів Тараса Шевченка. Їх митець може створювати із заплющеними очима. "Лише в Польщу для українців я відправив 190 портретів Кобзаря. Загалом від 1972-го до 1993 року створив понад три тисячі робіт. А далі -- перестав рахувати", -- зауважує. Щодня Володимир Гой доїжджає із села Рокитне в сусідні Бірки, де навчає дітей випалювання. Дякує Богові, що може працювати, що його роботи потрібні. І що може вчити охочих цієї традиційної техніки українського ужиткового мистецтва.