Міф про безтурботне повернення

Україна надзвичайно потребує репатріації своїх громадян, щойно умови безпеки покращаться.

Однак, розробляючи державні практики та політики для добровільного повернення, слід враховувати не лише настрої українців, що перебувають за кордоном, але й ті умови, які існують у країнах їхнього перебування.

Одна з таких умов - припинення дії статусу, який українцям надає Тимчасова директива ЄС. Термін її дії весною 2025 року був подовжений ще на два роки - до 2027 року, проте, очевидно, востаннє.

16 вересня Рада Європейського Союзу затвердила рекомендації для країн-членів ЄС, що стосуються процесу повернення, реінтеграції та зміни офіційного статусу українців, які опинилися на території Європи в результаті повномасштабного вторгнення.

Це означає, що відтепер кожна держава-член ЄС забезпечить українцям можливість переходу від загальноєвропейського статусу захисту до національних дозволів на проживання. Проте ситуація не така вже й проста.

Власне, процес переходу до нових статусів у більшості держав ЄС почався задовго до оголошення рішення Ради ЄС. Країни, які прийняли велику кількість українських біженців, такі як Німеччина, Польща та Чехія, активно стимулювали українців перейти з режиму Тимчасової директиви на національні статуси протягом минулого року. Зокрема, у Польщі цей процес розпочався ще в липні 2023 року.

Кожна країна встановлює власні правила й вимоги, визначаючи для українців траєкторії майбутнього. Від того, як вони вибудувані, залежить, хто матиме шанс залишитися в ЄС, а хто буде змушений повертатися в Україну.

Наразі найбільша кількість українців мешкає в Польщі (приблизно 1 мільйон) та Німеччині (близько 1,2 мільйона). Однак українські громади в цих країнах мають свої особливості. Вже сьогодні, спостерігаючи за ситуацією в цих двох державах, можна виявити фактори, які вплинуть на рішення людей щодо повернення додому або можливості залишитися за кордоном. Ось кілька з них:

Різні підходи Німеччини та Польщі до прийому українців призвели до формування різних груп українських мігрантів у цих країнах. У Польщі серед українців, які перебувають під Тимчасовою директивою, домінують особи віком від 27 до 44 років. Людей похилого віку в цій категорії — найменше, приблизно 35 тисяч. Натомість у Німеччині чисельність українців пенсійного віку в 3,5 рази перевищує польські показники, становлячи близько 117 тисяч.

Ті, хто міг і може працювати, залишались в Польщі, бо медіанна зарплатня українця (нетто) в Польщі (орієнтовно 4000 злотих на початок 2025 року) наближена до медіанної зарплати нетто по країні (5000 злотих на початок 2025 року) і ця різниця скорочується.

На той момент в Німеччині середній дохід українців складав приблизно 2600 євро, тоді як німці отримували близько 4500 євро.

Натомість кращий соціальний захист Німеччини спонукав людей старшого віку та представників вразливих категорій (людей з інвалідністю; людей, що за різних причин не спроможні працювати та заробляти достатньо для оренди житла та оплати власних потреб) переїздити до Німеччини або від початку шукати захисту саме там.

Перетворення польських настроїв і політичних курсів ще більше прискорить цей процес. Поки Німеччина забезпечує соціальний захист, вона стає більш привабливою для мігрантів, які потребують соціальної підтримки і не готові відразу виходити на ринок праці.

У Польщі понад 70% українців мають роботу, що викликано не лише простотою вивчення польської мови та швидкою адаптацією в культурно схожій країні, але й трудовим законодавством, яке з 2007-2008 років активно підтримує працевлаштування українських громадян.

В Німеччині офіційно працює приблизно 30% українців. Якщо врахувати "міні-джоби" на 500 євро, ця цифра може бути трохи вищою, однак все ще залишається значно нижчою в порівнянні з Польщею.

Німецька мова має свою складність, і це часто стає перешкодою для багатьох. Проте, держава надає можливість зосередитися на вивченні мови: певний період можна отримувати соціальну допомогу та безкоштовно відвідувати мовні курси. Однак, навіть після оволодіння мовою, знайти офіційну роботу за контрактом у Німеччині залишається значно складніше, ніж у Польщі. Додатково, частина осіб, які користуються соціальним захистом у Німеччині, стикається з різними обмеженнями, які пов'язані з їхньою вразливістю.

Це обумовлено і зміною політичних настроїв в цих країнах.

Однак у тих країнах, де підтримка була обмеженою з самого початку, люди вже змогли адаптуватися: деякі знайшли роботу, інші ж вирішили залишити ці країни. У Німеччині, де нині найбільша кількість українців, ситуація може виявитися складнішою. Багато з них свідомо обрали Німеччину, сподіваючись на те, що вона компенсує їхню вразливість, пов'язану з похилим віком, неможливістю працювати або сплачувати за житло.

Можливе скорочення соціальних виплат у Німеччині (соціальні настрої для цього існують, а також вже спостерігаються перші обережні кроки у напрямку зменшення допомоги) може призвести до формування нової категорії вразливих громадян, яким буде значно важче обійтися без цих виплат та компенсацій за оренду житла.

І навіть для тих, хто готовий працювати та шукає можливості працевлаштування, існують певні складнощі:

Розміри цієї колонки не дозволяють так само детально проаналізувати Польщу та Чехію, країни, в яких перехід українців на національні статуси також супроводжується численними нюансами.

Утім, ми маємо аналізувати ці фактори, бо коли Тимчасова директива перестане працювати, до України першими почнуть повертатися саме ті люди, які не змогли пройти через систему вимог країн, які їх прихистили. Вірогідно, це будуть найвразливіші громадяни, які потребуватимуть адаптації та підтримки.

Бо, попри стереотипи, понад 50% тих, хто перебуває зараз за межами країни - це не "кияни та львів'яни, які завжди можуть повернутися", а люди з регіонів, наближених до лінії фронту. Тобто ті, хто втратив житло і робочі місця, або ті, хто має малих дітей, або люди похилого віку. І повертатися в Україну вони будуть не тому, що хочуть цього, а тому, що не зможуть забезпечувати собі належне життя за її межами.

Отже, для держави та суспільства надзвичайно важливо переглянути свої очікування стосовно повернення українців та їхніх соціально-демографічних особливостей. Вже зараз необхідно створювати механізми підтримки для своїх громадян і активно працювати над формуванням адекватної суспільної думки в країні, де все ще побутує дещо спотворене уявлення про становище більшості українських мігрантів за кордоном.