Михайло Дзиндра — український скульптор, що витратив п'ятдесят років за межами рідної країни, а згодом привіз 800 своїх творів для створення музею в Україні.

Михайло Дзиндра — талановитий скульптор, художник та архітектор, який вимушено провів півстоліття в еміграції. Проте, незважаючи на обставини, він зберіг чистоту рідної мови: його українська завжди звучала грамотно, без акценту, як з лексичного, так і з інтонаційного боку. Дзиндра не створював свої твори з метою продажу, хоча вони мали б принести йому значний прибуток; його справжня пристрасть полягала у мистецтві. Для заробітку він займався архітектурою, будівництвом та дизайном. Найбільше він мріяв про те, щоб його роботи побачили в Україні — на батьківщині, і хоч ця мрія здійснилася вже наприкінці його життя, вона стала значущою частиною його спадщини. Його твори, які транспортувалися зі США до України в спеціальних контейнерах, долали відстань через океан протягом чотирьох років, перш ніж досягли рідних берегів.

Митець, який походить з родини, що має традиції в скульптурі.

Михайло Дзиндра з'явився на світ 8 листопада 1921 року в селі Демня, що належить до Стрийського району Львівської області. Це село відоме каплицею-усипальницею графа Станіслава Скарбека, одного з найзаможніших магнатів та благодійників Галичини. У родині Дзиндр виховувалося четверо дітей — у Михайла були двоє братів і сестра. Демня, розташована на родючих болотах, славилася різноманітними ремеслами, зокрема обробкою каменю. За традицією, чоловіки в родині Дзиндр ставали мулярами, а засновником їхньої династії вважається прадід Захар Дзиндра. Обидва старші брати Михайла — Степан, який створив пам'ятник Тарасові Шевченку в їхньому селі, та Євген, автор пам'ятника Івану Франку у Нагуєвичах, а також надгробків відомих особистостей на Личаківському цвинтарі у Львові, вибрали шлях скульптора, й Михайло вирішив слідувати їхньому прикладу.

Освіта у Львові

Освіту Дзиндра-молодший здобув у Львові, куди згодом перебралася родина. Після смерті батьків він пішов вчитися майстерності скульптора до відомого львівського художника Андрія Коверка, а через шість років вступив до Львівської державної художньо-промислової школи, де його викладачами були відомі скульптори Богдан Мухін та Іван Сєвєра. Першими професійними роботами Михайла стали різьблені іконостаси, які вони з братом Євгеном виготовляли для місцевих церков. Але невдовзі почалася Друга світова війна, а потім і німецька окупація. Життя за законами воєнного часу було пов'язане не тільки з численними труднощами, а й із серйозними небезпеками. Одного разу Михайло потрапив під масоване бомбардування, тоді він дивом залишився живий - на Личаківському цвинтарі одна з бомб розірвалася поруч із ним, тоді він уперше задумався про еміграцію.

В нову реальність – на двох колесах.

У нове життя Дзиндра вирушив, сидячи на велосипеді, який обміняв на свій єдиний піджак на Краківському базарі. Цей незвичний засіб пересування супроводжував його через всі Карпати, де він зупинявся в селах, аби заробити на їжу, поки, нарешті, не перетнув кордон зі Словаччиною. Рік він провів у Братиславі, викладаючи різьблення по дереву в школі для людей з вадами слуху та приймаючи приватні замовлення на створення портретів і мініатюрних художніх композицій. Пізніше Михайло переїхав до Німеччини, де спочатку оселився в таборі для переміщених осіб поблизу Регенсбурга, а згодом перебрався до Мюнхена. Обидва міста знаходилися під контролем американської адміністрації, що зіграло важливу роль у його житті, адже через кілька років він зміг без труднощів виїхати до США. Дзиндра не сидів без діла: у Німеччині він реставрував мистецькі твори, пошкоджені внаслідок війни, а в таборі для переселенців навіть заснував школу різьблення, де кожен міг навчитися цьому ремеслу. Цей період виявився важливим і в особистому житті: у Німеччині Михайло зустрів багатьох земляків і познайомився з першою дружиною Ольгою. У Мюнхені він вступив до місцевої Академії мистецтв, хоча, на його думку, нічого нового для себе там не знайшов.

Нове життя у США

У 1947 році в родині Михайла та Ольги народилася донька Ярослава, але щаслива подія була затьмарена трагедією — важкі пологи призвели до паралічу дружини Дзиндри. Лікарі в Німеччині не змогли їй допомогти, тому сім'я вирішила емігрувати до США. У 1951 році вони оселилися в передмісті Нью-Йорка, Патнам Веллі, і для скульптора почалося нове, сповнене яскравих вражень, життя. Дзиндра став частиною української інтелігенції, активно брав участь у мистецьких виставках, де познайомився з видатним українським авангардистом Олександром Архипенком, який суттєво вплинув на його творчість. Завдяки впливу Архипенка, Дзиндра почав сприймати скульптуру не лише як ремесло, а й як самостійний вид мистецтва, усвідомлюючи її значення в творчому контексті.

"Тепер моєю натхненницею стала уява."

Відтоді Михайло Дзиндра почав експериментувати, створюючи твори, не обмежені сюжетом чи засобами їхнього виконання - можна сказати, що тепер "правила гри" встановлювали не принципи чи традиції, а тільки він сам, як художник, за допомогою своєї уяви. Під впливом змін у творчому світогляді Дзиндра вчинив несподіваний навіть для нього самого вчинок: він знищив усі роботи, які створив з 1945 по 1951 роки. "Не знаю, що зі мною сталося, - скаже він згодом, - але я розбив усі свої реалістичні скульптури, оскільки зрозумів, що відтепер моя муза - фантазія". Реалізм був рішуче вигнаний Дзиндрою не лише зі скульптури, а й з інших сфер його творчості - архітектури, будівництва, реконструкції житлових приміщень та дизайну їхніх інтер'єрів.

Музей на присадибній ділянці

Згодом родина переїхала до Флориди, де, як і в інших місцях, Михайло вибрав будинок із великою земельною ділянкою. Тут він не лише творив, а й організовував виставки своїх робіт для друзів, знайомих і сусідів. Коли кількість витворів мистецтва стала настільки великою, що жоден з приміщень – ані сам будинок, ані двір – не могли їх вмістити, було вирішено створити музей для скульптур. Знайшли відповідну ділянку для його будівництва, уклали угоду з місцевою адміністрацією, яка погодилася надати фінансову підтримку, але два важливих події завадили реалізації цього задуму. Перша з них була сумною: у 1989 році померла дружина Михайла, Ольга, за якою він піклувався впродовж багатьох років. Друга, навпаки, була радісною: у 1991 році Україна здобула незалежність. Тепер Дзиндра навіть не хотів чути про відкриття музею своїх робіт у США – він прагнув, щоб це сталося в Україні.

"Величний патріот або ж величезний дурень"

У 1991 році Дзиндра вирушив до України, щоб побачити свою батьківщину після півстолітньої еміграції та презентувати свої роботи землякам — його фотовиставки пройшли в Києві та Львові. Митець висловив ідею створення музею, де планувалося виставляти модерністські твори, в тому числі роботи українських художників з діаспори, але його колеги не підтримали цю ініціативу. Тоді Дзиндра вирішив реалізувати проект за власні кошти, продавши свій будинок в США, а його друга дружина Софія, з якою він познайомився на батьківщині, пожертвувала свою квартиру для цього. Основою експозиції стали його роботи, які були перевезені з Джорджії до Одеси, а звідти — в село Брюховичі, неподалік Львова, де і відкрили музей. Проект будівлі був розроблений самим скульптором. Коли одеський митник оформляв вантаж цінних творів мистецтва, що прибули в Україну після складної і дорогої подорожі, він зауважив пані Софії: "Ваш чоловік або великий патріот, або великий ідіот". Музей, що являє собою великий відкритий простір без перегородок, з тематичними зонами, розділеними лише освітленням, відкрив свої двері для відвідувачів 8 жовтня 2005 року. На жаль, менш ніж за рік, 8 вересня 2006 року, Михайло Дзиндра помер від онкологічного захворювання, яке носив протягом кількох років. Усі свої твори він заповів українській державі.