Мирослава Которович: Музика, яка лікує та об'єднує литовський та український народ.

Мирослава Которович – видатна українська скрипалька, заслужена артистка України та педагог, яка стала справжнім джерелом натхнення для любителів класичної музики, охоплюючи простори від Києва до Вільнюса. Її музична діяльність, насичена емоціями та глибиною, втілює символи стійкості та надії в умовах війни. У програмі "Українська Хвиля" на LRT KLASIKA, що вийшла в ефір 28 червня 2025 року, Мирослава розкрила свою історію, обговорила силу мистецтва, виклики, які приносить війна, та свій особистий внесок у збереження української культурної спадщини за межами країни.

Музика як спосіб втіхи: магія мистецтва в умовах конфлікту

Мирослава Которович — це не просто скрипалька світового масштабу, а також представниця видатної музичної династії Которовичів. Її батько, Богдан Которович, славився як видатний український скрипаль і викладач, який заснував Київську школу скрипкового мистецтва. Мирослава успадкувала не лише неймовірний талант, а й важливу місію — пропагувати музику як джерело зцілення. У бесіді з ведучими "Української Хвилі" Оленою та Олегом Головатенками вона підкреслила:

Наша професія є корисною і зціляючою. Я вірю, що художник повинен наповнювати простір позитивом. Навіть якщо музика Моцарта лунатиме в безлюдному залі, світ все ж зміниться на краще. Класична музика має цю місію.

Незважаючи на війну, Мирослава не зупиняє свою концертну діяльність. Її виступи в Україні, зокрема в Києві, Одесі та Харкові, а також за кордоном, зокрема у Литві, де вона наразі проживає, є яскравим прикладом стійкості. Вона приймає кожну пропозицію виступити, адже кожен концерт – це шанс "очистити простір" і надати слухачам відчуття надії.

"Я хочу продуктивно приїжджати в Україну. Не відмовляюся від жодної пропозиції виступити, чи можу я, чи не можу, хочу чи не хочу. Є багато поточних справ, треба платити за квартиру, але я готую нові програми навіть уночі, після роботи", - ділиться скрипалька.

Її енергія справляє враження: Мирослава вважає себе не просто "фонтаном ідей", а особистістю, яка реалізує свої задумки, що виникають у її свідомості.

"Колись мені сказали: "Миросю, ти фонтануєш шедеврами!" Я відповіла, що не фонтаную ідеями, а просто реалізовую ті, що приходять у голову. Якщо ідея з'явилася, я її дуже бережу і намагаюся втілити".

Харків: місто, де мелодії лунають навіть під час бомбардувань.

Особливе місце в розповіді Мирослави займає її досвід виступів у Харкові, місті, яке стало символом української стійкості. Вона брала участь у фестивалі Kharkiv Music Fest, який не припиняє своєї роботи навіть під час обстрілів.

"Відвідати Харків – це справжня привілей. Коли я прибула, вийшла на вокзал і миттєво поділилася своїми враженнями в соцмережах: 'Харків варто писати з великої літери!' Це місто випромінює неймовірну енергію, в ньому відчувається глибока українська ідентичність та патріотизм. Це просто дивовижне місце."

Мирослава була вражена чистотою та порядком у місті, попри постійні загрози. Вона згадує, як у кафе бачила, як працівники натирали скло до блиску після нічних обстрілів. Символічно, що логотип фестивалю Kharkiv Music Fest включає зображення фанери - матеріалу, яким закривають розбиті вікна, але який не зупиняє музику.

Концерти в Харкові відбуваються в особливих умовах: локація залишається таємницею, а слухачі отримують запрошення лише після індивідуальної реєстрації. Мирослава згадує про виступ, присвячений музиці Валентина Сильвестрова, що носив назву "Код: Тиша", і відбувся в укритті.

"Я переживала, що в бункері не буде акустики, навіть писала організаторам, щоб надали мікрофони, які створюють ефект зали. Але вони не знадобилися - простір звучав, як церква. Привезли рояль Steinway, і Сильвестров прозвучав. Слухачі прийняли музику з такою тишею, що це було неймовірно".

Окрім концертів, Мирослава проводила в Харкові майстер-класи для дітей - учнів музичних шкіл і учасників дитячого симфонічного оркестру.

"У Харкові діти прагнуть живого спілкування на уроках. Вони уважно слухають кожне моє слово, і ця щира реакція, відвертість - справжній дар. Для них майстер-класи - це особливий момент, оскільки через обстріли вони не можуть навчатися в традиційному форматі."

Литва: осередок і джерело креативності.

З початком повномасштабного вторгнення Мирослава разом із дочкою Надією спочатку виїхала до Німеччини, а згодом оселилася у Вільнюсі, де знайшла нові можливості для творчості.

Я вирішила переїхати до Литви, оскільки тут відкривалися нові можливості для творчості. Моя донька Надія звернулася до мене зі словами: "Мам, дякую, що подарувала мені можливість зрозуміти, що таке навчання в школі". Вона отримала справжній досвід шкільного життя.

У Вільнюсі Мирослава не лише виступає з Литовським національним симфонічним оркестром, а й заснувала власну скрипкову школу при Міжнародній українській школі. Цей проєкт став для неї новим викликом, адже раніше вона викладала підготовленим музикантам в академії, а тепер працює з дітьми різного віку, часто з нуля.

Це стало справжнім випробуванням – навчати дітей різного віку, починаючи з найменших у 6-7 років. Проте я з радістю прийняла цей виклик і досягла успіху. У своїй скрипковій школі я є творцем власного підходу. Формат уроків і методи, які я обираю, залежать лише від мене та від взаємодії, яку я відчуваю з учнями.

Мирослава вірить, що дітей потрібно навчати одразу на високому рівні, пропонуючи складні твори:

Часто ми накладаємо на себе обмеження, вважаючи, що дітям слід починати з найпростішого. Проте, мій досвід свідчить про інше: варто стартувати з найвищих стандартів. Якщо не вдається, можна знизити планку, але перша спроба повинна бути на найвищому рівні.

Серед її учнів - діти з різних куточків України, зокрема з окупованих територій, як-от Волноваха.

"Ці діти давно мріяли грати на скрипці. Я не шукала учнів - вони самі мене знайшли. Завдяки Олені Внуковській, яка розвиває позашкільне навчання, ми виграли джекпот зі всіх сторін".

Музика, що єднає: литовсько-український діалог

Однією з основних тем інтерв'ю стало обговорення виконання ораторії литовського композитора Альгердаса Мартінайтіса під назвою "Закликання віри і надії". Цей музичний твір, який відображає трагедію депортацій балтійських народів у 1940-х роках, має особливе значення для Мирослави, оскільки викликає в неї глибокі особисті переживання.

"Цей твір перегукується з історією моєї родини. Моїх рідних із Холмщини депортували до Туркменістану, а згодом змусили переїхати на Волинь. Мій прадід, священик, супроводжував цих людей. Коли я грала цю ораторію, я зрозуміла, чому ми стоїмо до останнього, чому маємо опиратися російському чоботу".

Прем'єра цього твору в Україні, спочатку запланована на осінь 2024 року, була зірвана через повітряну тривогу, але через півроку все ж відбулася. Для українського варіанту Мартінайтіс створив п'яту частину на українській мові, включивши біблійні тексти, що стало символом підтримки Литви для України.

Мирослава поділилася деталями своїх виступів: 3 липня 2025 року в київському Будинку актора відбувся її сольний концерт, присвячений пам'яті її батька, Богдана Которовича. У Литві вона продовжить співпрацювати з Національним симфонічним оркестром, де українці можуть відвідувати концерти безкоштовно.

На завершення передачі прозвучав твір литовського композитора Арвідаса Мальціса "Мрії Ізабелли", написаний для його онучки.

"Цей твір - про найсвітліше і найтепліше, що можна подарувати рідній людині. Він продовжує дитячу, світлу лінію моєї творчості", - зазначила Мирослава.

Мирослава Которович — це не просто видатна скрипалька міжнародного рівня, а й втілення української сили духу. Її музика має здатність зцілювати душі, об'єднувати народи та приносити надію в важкі часи. Концерти, майстер-класи та її скрипкова школа у Вільнюсі слугують важливим внеском у збереження української культури та підтримку тих, хто зазнав травм через війну. Слухайте її музику, відвідуйте концерти й долучайтеся до цього світлого потоку, який надає сили для життя.