Моріц Ґерстель - невідомий талант Баугаузу з Львівського краю.

Російська армія під час Першої світової війни спалила його дім і весь район ринку в рідному місті на Львівщині, а він став архітектором, щоби будувати ще краще. Чому історія Моріца Ґерстеля так актуальна нині?

Протягом року війни Росії в Україні знищено близько 300 тисяч житлових споруд. Цю інформацію озвучили під час липневої конференції з відновлення України в Римі. Сьогодні, коли обстріли тривають, українці висловлюють різні думки щодо відновлення. Чи варто реставрувати? Чи зносити? Чи будувати нові споруди? Деякі з цих дискусій викликають у людей справжнє збурення.

Проте Європа не вперше стикається з подібною дилемою. Саме тому архітектурні рішення та незвичайна біографія архітектора Моріца Ґерстеля (Moritz Gerstel) стають сьогодні особливо захоплюючими.

Ґерстель з'явився на світ у 1886 році. Хоча багато джерел вказують Львів як його місце народження, насправді він народився в містечку Новий Яричів, яке розташоване всього за 20 кілометрів від цього обласного центру.

Цей аспект, ймовірно, є вирішальним для сприйняття його життєпису: саме 110 років тому місто пережило значні руйнування під час 10-місячної російської окупації Галичини в період Першої світової війни.

Ґерстель тоді навчається у Львівській політехніці - вочевидь, як з'ясувала DW у ході підготовки матеріалу, в один час і на одному факультеті з дрогобицьким генієм Бруно Шульцом.

Його призначають до лав армії Австро-Угорщини, де він бере участь у бойових діях проти Російської імперії та отримує травми під час битв. Поки він перебуває на фронті, в Новому Яричеві російські солдати займаються мародерством, грабуючи та, згідно з зафіксованими свідченнями, перед своїм відступом спалили близько 200 будівель, включно з домом його батьків та усім районом міського ринку.

"Найжахливішим моментом став день відступу зі Львова, - зазначала у 1915 році щоденна українська газета "Діло". - Російські війська вчиняли погроми, грабували населення, вбивали, завдавали страждань усіма можливими способами. Наших людей примусово виводили з різних сіл і міст, збираючи їх у натовпи."

Відновлення триває з великими труднощами: мешканці живуть у підвалах без опалення, поширюються хвороби, а в місті бракує соціального житла. Дослідники вважають, що все це остаточно підкріпило у Моріцові Ґерстелі прагнення, попри руїни, залишені російською армією, створювати нове життя і відбудовувати краще.

Ознайомтеся також з темою: 1918 рік. Яким чином Україна була на межі перетворення на протекторат Німеччини та Австро-Угорщини.

Ґерстель закінчує навчання в Технічному університеті Відня (TU Wien) і одразу береться за важливу справу — спільно розробляти соціальне житло для інших ветеранів війни. Проекти плануються в столичному районі Флорідсдорф, а також у містах Санкт-Пельтен і Амштеттен.

На самому початковому етапі, як зазначають дослідники, він демонструє інноваційний підхід. Одним із запропонованих рішень є атріум — спільний соціальний простір, призначений для зустрічей і спілкування між сусідами. Це зроблено з метою запобігання почуттю самотності, яке стало серйозною проблемою в сучасних мегаполісах.

"Відставний військовослужбовець, він відчував себе ізольованим і усвідомлював потреби оточуючих," — зазначила в інтерв'ю DW Карніт Мандель, документалістка та дослідниця спадщини Ґерстеля.

Він був переконаний, що житло повинно вирішувати соціальні виклики, а не породжувати нові. Як зазначено в його есе німецькою мовою: "Кожна людина, незалежно від віку та сімейного стану, має право на власне, безпечне житло, де вона може почуватися затишно, відновлювати сили та вести нормальне, продуктивне життя".

Ґерстель також підкреслює, що в міру розвитку урбаністичної забудови в містах парки та зелені площі поступово зникають, як зазначає Карніт Мандель. Тому вже зараз активно озеленюють дахи будівель — це рішення стає ще більш актуальним у контексті змін клімату.

Молодий архітектор з Галичини, який займається проектуванням соціального житла, природно цікавиться філософією Neues Bauen та архітектурною школою Баугауз, що здобуває популярність у Німеччині та Австрії в 1920-х роках.

У 1927 році, коли для виставки "Німецького виробничого союзу" було зведено експериментальне житлове поселення Вайсенгоф у Штутгарті, ця естетика стала справжньою революцією. Вона закликала до використання повітря і сонячного світла, що стало порятунком для мешканців тісних робітничих квартир і багатоповерхівок, які досі страждали від задушливих умов життя.

У 1930-х роках, коли нацисти прийшли до влади, Баугауз та його інноваційні ідеї в дизайні були визнані "дегенеративними". У 1933 році школу було закрито.

Ґерстель, перебуваючи в Бухаресті, усвідомлює, що його можливості для творчості в Європі вичерпалися. Того ж року, як і безліч інших архітекторів, він вирішує емігрувати – до місця, де модерні концепції користуються великим попитом. Його шлях веде до Хайфи, міста на березі Середземного моря, яке тоді було частиною британської території.

Архітектурні рішення Баугаузу, завдяки високій адаптивності, досконало переносяться з умовного Берліна хоч і на гористі середземноморські схили, зауважила в розмові з DW німецька архітекторка та фотомисткиня Штефані Клосс (Stephanie Kloss).

Все ж Ґерстель на момент еміграції вже у солідному віці - йому майже 50. Та попри конкуренцію, він відчуває себе затребуваним у новому середовищі, lingua franca якого - німецька мова.

У 1937 році відбулася значна подія: серед численних заявок його проект Talpiot здобуває перемогу в конкурсі на будівництво міського критого ринку.

Сьогодні цей проєкт вважається одним із найяскравіших прикладів міжнародного архітектурного стилю в світі. Як зазначає Штефані Клосс, його форма нагадує судно, що вирушає у невідомий порт.

На даху знаходився стильний ресторан, а внутрішній простір, оснащений ефективною природною вентиляцією та світлом, вражав своєю технічною досконалістю: він мав повну електрифікацію, телефонний зв'язок, морозильні камери та вантажні ліфти, що було справжньою рідкістю в ті часи.

Ринок, як можливий ехо травм війни та російської агресії, став важливою частиною його існування. "У цьому приземленому місці є своя унікальна святість, - підкреслює Карніт Мандель. - Тут є життя. Важливо вкладати ресурси в просту 'маленьку людину', адже так діє сучасний архітектор. Це святилище для всіх. Це була його мета".

На церемонії відкриття ринку в 1940 році Talpiot назвали "гідним міста майбутнього". Сам же архітектор в інтерв'ю журналістам пояснював, що "якщо будівля відповідає її призначенню... то сама проявить свій природний стиль - як справжнє вино, що має свій невід'ємний букет".

Ґерстель, згідно з висловлюванням Карніт Мандель, ідеально вписувався у характерний образ "лемберґера" свого часу — мав львівську ерудицію та стиль. Проте він досягнув своєї мети: створювати та зводити насамперед для звичайної людини. І, незважаючи на дефіцит будівельних матеріалів, який спостерігався під час Другої світової війни, його результати були навіть кращими, ніж раніше.

Це стало знаковим досягненням цінностей Баугаузу в їхньому широкому значенні, що протистояло нацистському тоталітаризму в Європі, а також стало особистою перемогою для архітектора.

Проєктом ринку Talpiot в Хайфі, як вважають, він прагнув перевершити свого колегу Еріха Мендельсона (Erich Mendelsohn), автора будівлі "найкрасивішого універмагу Німеччини" Schocken у Штутгарті, що ніби зійшов з екранів культового фільму Метрополіс.

Ґерстель збудував ще кілька знакових будівель, в тому числі готель Talpiot по сусідству з ринком у Хайфі.

Сучасні реалії війни в Європі знову спонукають його до творчості: архітектор досліджує можливості місцевих каменів і матеріалів, вміло поєднуючи європейські та східні мотиви з елементами ар-деко.

Успішний період кар'єри Моріца Ґерстеля триває недовго і завершується з відходом британського мандату в 1948 році. Багато його знайомих і замовників серед арабської та британської еліти покидають місто. "Лемберґер" більше не відчуває себе потрібним. Він усамітнюється і помирає в 1961 році.

Справу продовжив його син Леопольд Герстель, який згодом стане одним із найзначніших архітекторів сучасної Австрії. Цей рік відзначатиме 100-річчя його діяльності у 2025 році.

Хоча в професійних довідниках Моріц Ґерстель зазначений як "архітектор з України та Ізраїлю", в країні його походження та в місцях, де він залишив свій архітектурний слід, його ім'я нині майже забуте і відоме лише небагатьом.

Навіть ключовий проєкт Ґерстеля - інноваційний Talpiot - з часом зазнав швидкого занепаду і вже тривалий час потребує відновлення.

У цьому контексті його доля виявилася менш вдалою, ніж у "білого міста" Тель-Авіву, яке з 2003 року стало частиною Світової спадщини ЮНЕСКО. Проте, безумовно, його становище краще, ніж у "іконі стилю" — універмагу Schocken у Штутгарті, який був уражений бомбою в 1944 році і, незважаючи на міжнародні протести, остаточно знищили у 1960-му.

У самій Німеччині, на батьківщині Баухаусу, безповоротно втрачено кілька інших унікальних зразків цієї спадщини. Зокрема, в містечку Вайсенгоф, яке у 2016 році було занесене до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, під час Другої світової війни було знищено частину будівель. В 1950-х роках, у післявоєнний період, там також знесли ще два будинки.

Можливо, саме тому в Німеччині та Австрії нині виникають нові стипендії, присвячені дослідженню спадщини Баугаузу, адже за останні роки спостерігається зростання інтересу молодих архітекторів і митців до цього стилю.

Що ж їх манить? За словами Штефані Клосс, це не лише неповторний стиль модерну, характерний для першої половини 20-го століття. Щоб усвідомити цю відмінність, "досить звернути увагу на сучасну архітектуру", жартує художниця. Проте, окрім очевидної естетики, важливими є також цінності та орієнтація на довгострокове будівництво.

Таким чином, вивчаючи цю спадщину, молоді архітектори отримують можливість глибше усвідомити власну історію та краще зрозуміти джерела натхнення, які вплинули на їхню творчість. Серед таких постатей можна згадати Йоахіма Шюрманна, який спроектував будівлю Deutsche Welle в Бонні, а також Ганса Шаруна, що займався відновленням німецьких міст після завершення Другої світової війни.

Штефані Клосс зазначає, що збільшення уваги до Баугаузу "зумовлене візіонерським підходом цієї школи, яка намагалася створити щось інноваційне, соціально спрямоване, об'єднуючи це з естетичною привабливістю". "Сьогодні ми не спостерігаємо нічого подібного", - додає вона.

Клосс також займалася вивченням спадщини Ґерстеля та Баугаузу, отримавши стипендію від берлінського Сенату. Її фотовиставка відбулася в Дюссельдорфі та Майнці.

Карніт Мандель зацікавилася Моріцем Ґерстелем після переїзду в один із його спроектованих будинків, розташованих неподалік ринку Talpiot.

Відтоді вона побувала в багатьох архівах у Відні та Бухаресті і планує дослідити ще й українські. Після звернення DW його біографією також зацікавились науковці Львівської політехніки.

Працюючи з документами та в ході своїх "польових досліджень" Карніт Мандель намагається встановити співавторство Ґерстеля у проєктах, розкиданих у різних країнах. Кілька знахідок, про які вона розповідає у своєму блозі, їх вже вдалося зробити у Відні, Вінер-Нойштадті та Бухаресті.

Проте, як зазначає дослідниця, її головне завдання полягає в тому, щоб до 140-річчя з дня народження Моріца Ґерстеля, яке відзначатиметься наступного року, відновити пам'ять про цю видатну особистість. Колись вдалося відновити ім’я Бруно Шульца, хоча життєві шляхи цих двох митців були абсолютно різними.

Зосереджуючи увагу на потребах звичайної людини, він створював універсальні, доступні та естетично привабливі рішення, які чудово підходять для сучасної адаптації, стверджують архітектори.

У його житті відбулися дві світові війни, численні збурення; він пережив власні труднощі і деякий час залишався без домівки. "Проте він ніколи не здався. Скласти руки для нього - це не варіант. Лише творити та будувати", - зазначає Карніт Мандель, підкреслюючи, що ця ідея може бути надзвичайно актуальною і в сучасному світі.