"Москва є відділенням Києва". Олексій Кирющенко ділиться своїми думками щодо бесід із Зеленським, згадує про подарунок від Кошового на своє 60-річчя та розповідає про український паспорт.

Олексій Кирющенко народився і виріс в Україні, а також тривалий час проживав і працював у Росії. Він реалізував численні проекти в Україні, зокрема співпрацюючи зі студією "Квартал 95" та беручи участь у створенні популярних серіалів, таких як "Свати", "Папік" і "Родичі". Як автор сценарію та режисер, він став відомим завдяки своїй роботі над культовим українським телевізійним шоу "Слуга народу". Після того, як Володимир Зеленський здобув перемогу на президентських виборах, Олексій активно працював над концепцією телеканалу "Дім". Наразі він продовжує займатися кінематографом в Україні.

OBOZ.UA зустрів Олексія Кирющенка на прем'єрному показі фільму "Коли ти вийдеш заміж?", який відбувся в одному зі столичних кінотеатрів. Режисер розповів про те, як отримав українське громадянство, прокоментував чутки навколо серіалу "Слуга народу", а також скандали довкола свого імені.

Олексію, мушу визнати, коли я чекала на нашу бесіду, за моєю спиною чулося перешіптування: люди гадали, що ти в Росії.

- Я в Росії? Вже п'ять років як я маю українське громадянство, але чомусь деякі люди продовжують стверджувати, що у мене лише віза на проживання. Хоча я добре усвідомлюю, що це неправда.

- Як усім відомо, отримання українського громадянства є досить складним процесом. Яким чином пройшов ваш шлях до цього?

- Я народився у Харкові, мешкав у Дніпропетровську, потім - у Харківській області. Після школи вступив до Дніпропетровського театрального училища. Пішов до армії і знову повернувся до Дніпропетровська. Потім перша дружина підбила вступити до Щукінського училища у Москві. Але я завжди казав, що Москва - це філія Києва (сміється). У російському театральному виші мене виховували євреї та українці. А з 2012 року я фактично вже більше мешкав тут, ніж там. Згодом отримав посвідку на проживання, потім - паспорт. Найбільше хвилювався з приводу набуття громадянства мій батько. Тато, мама, брат - усі жили тут, тут поховані. Син у мене служить, він офіцер ГУР, великий патріот України. Є ще три дочки. Один онук, три внучки.

Де ви опинилися, коли почалося повномасштабне вторгнення?

- У Києві. І, мабуть, місяці чотири я з дому не виходив. Окрім того, напередодні подав заяву на відмову від російського громадянства. Мені всі казали: не відпустять, бо так зазвичай стається. Але за п'ять днів мені подзвонили з російського посольства, мовляв, здавайте документи. Мене юрист потім із телеканалу "Дім" просить: підтвердьте. Я говорю: "Як?" - "Може, ви з'їздите, візьмете довідку?" - "Ви "Вікіпедію" бачили? Кирющенко - антипутінський канал "Дім". Ви хочете, щоб я одразу до в'язниці поїхав?".

Чим ви сьогодні займаєтеся? Може, знімаєте щось?

На мою думку, все вже було знято. Але, виявилося, що я завершив роботу над новим фільмом "Раша гудбай", прем'єра якого відбудеться наприкінці березня. Ми зняли чотири епізоди, які перетворили на повноцінний фільм. Зйомки проходили в Закарпатті та Києві.

Існують припущення, що запуск "Слуги народу" був частиною спланованої кампанії перед виборами.

Ні, це не зовсім так. Вважаю, що просто зірки стали на своє місце. Історія вийшла зовсім не випадковою, адже в той час шукали нові обличчя. Я вірив, що Вакарчук мав іти в президенти, адже Захід на нього ставив великі надії. Але він відмовився. Щодо Зеленського... Ми багато разів обговорювали це питання. Він казав: "А як же "Квартал"? Ні, політика - це не для мене". Я відповідав: "Але ж ти політичний сатирик. Ти критикуєш, прагнеш, щоб вони стали кращими. Вони не змінюються, ти знову і знову їх критикуєш. Але в результаті все залишається на місці. Можливо, варто спробувати щось нове?". Для мене Зеленський тоді асоціювався з людиною епохи відродження. Ніколи не чув від нього негативних відгуків про інших - чесно кажучи. Він справжній трудяга, завжди прагнув до дії.

Коли востаннє ви мали розмову?

Іноді трапляються рідкісні обміни словами — це життя. Наприклад, на день народження. Цього літа я відзначив свій 60-річний ювілей. Чому б не привітати? Але він не завітав особисто. З моменту початку повномасштабного вторгнення ми жодного разу не зустрічалися. А навіщо йому приходити до мене? Я не займаю жодних важливих посад — нічого особливого.

А якщо ви зателефонуєте, чи він візьме слухавку?

- Ні-ні. Він не візьме слухавку, думаю, десь валяється чотири телефони. Завжди читає Єрмак, але ніхто не відповідає. Я філософськи до цього ставлюся: президент зараз живе зовсім в іншому світі. Багато думав і міркував про все це. Треба було чи не треба було йому йти... Ну, звичайно, теж розумію, що має бути все-таки підготовка.

Чи вважаєте ви, що Володимир Зеленський занадто швидко став президентом?

На мою думку, усім президентам все ще не вистачає часу. Необхідна належна підготовка. Ці особи повинні займати свої посади вже з певним досвідом, а також мати команду, що складається з найкращих професіоналів. Вони повинні мислити стратегічно, плануючи розвиток на багато років уперед. Наприклад, у Китаї планують розвиток на 120 років. А що ми маємо в нашій країні?

- Цікаво, якщо вам виповнилося пів року тому 60 років, ви, виходить, пенсіонер?

- Виходить, так (сміється). Яка пенсія? Від держави - нічого. Може тому, що ніде не працював? Ну був членом Наглядової ради Українського культурного фонду, входив до складу комісії, яка обирала кінопроєкти для державного фінансування. Хоча маю три освіти. Як жартував мій батько, дурню однієї мало. Я зняв близько ста проєктів, стільки ж зробив вистав. Я працюю зазвичай не за гонорар, у мене є роялті як у співпродюсера.

- Один із ваших проєктів - серіал "Моя прекрасна няня". Як ставитеся до Сергія Жигунова, який багато знімався в Україні, знає всю правду про війну, але тиражує одне за одним пропагандистське кіно в Росії?

- Він дуже складна людина. Коли Володимир Зеленський став президентом, у 2019 році Жигунов покликав мене на Сахалін у журі кінофестивалю. Президент каже: "Давай, їдь. "Слугу народу" там покажеш". Презентували на стадіоні чотири серії. А там у першій серії, як відомо, Путін - пуйло. Але зустріли оплесками. І коли було закриття фестивалю, там трапилася якась технічна затримка, я скористався цим - акапельно дав у мікрофон "Чорнобривці" (у мене перша освіта - музична драма). Опісля - черга вишикувалася з охочих поспілкуватися. І з'ясувалося, що губернатор там родом із Києва, мер - із Харкова. І ще сто людей наших у владі.

І я не чув жодних обурень щодо України, просто всі плакали, обговорюючи те, що відбувається. Приїхав, сказав президенту: "Криму поки що немає, а Сахалін приєднав". Із Жигуновим після цього нас життя не зводило більше разом, не спілкувалися жодного разу. Але наскільки мені відомо, у нього дружина має проукраїнську позицію, принаймні на початку великої війни писала антивоєнні пости у соцмережах. Ну а він людина, повторюся, складна. Може тебе гладити, а повернешся - ніж у спину встромить. Хитрий, але, до речі, у роботі це йому не надто допомагає - у нього майже все провали. Він завжди залишається винен. Такий ось як Шаталін - його герой у серіалі.

Чи маєте ви родичів у Росії?

У мене є старша дочка, яка працює в англійській компанії та володіє чотирма мовами. Молодші діти залишаються тут. Різниця у віці між ними перевищує 30 років: старшій дочці - 36, сину - 30, а молодшим - шість і два з половиною. Офіційно це мій другий шлюб, хоча я іноді жартую, що це не зовсім так (сміється). Якось мій брат написав у свідоцтві про перший шлюб: "Нехай буде проклятий той день, коли я став ідіотом" (сміється).

Щодо моїх знайомих у Росії, там є люди, які мені близькі, але наше спілкування відбувається не так часто, як хотілося б. Особливо з колегами – тут ситуація ще складніша. Наприклад, коли я працював над фільмом "Між нами, дівчатка", атмосфера на знімальному майданчику була просто чудовою, але тепер я втратив зв'язок із усіма учасниками цього проєкту. Хоча раніше ми дуже добре ладнали, тепер залишився без спілкування. У мене є кілька друзів та кумів зі школи, які чудово розуміють ситуацію і не піддаються навіюванням з телевізора. Саме про це йдеться у моєму новому фільмі. Головна героїня, чиї родичі живуть в Ужгороді, сама мешкає в Горлівці і потрапляє під вплив пропаганди. Вона мріє виїхати до Росії, але зрештою опиняється в Закарпатті. Грає цю роль Катерина Варченко – вона неймовірна акторка з глибоким внутрішнім світом. Андрій Ісаєнко також дивовижний, а Олексій Нагрудний – знайомий мені вже давно.

Наша молодь, зізнаюсь, надзвичайна. Вони дійсно вживаються у свої ролі, а не просто декламують текст, як це іноді трапляється. Тут стільки талановитих людей, і кожен з них має свій унікальний стиль та емоційність. Щодо самого процесу виробництва, в кіно існують три ключові компоненти: сценарій, сценарій та ще раз сценарій. А потім йдуть фінанси, фінанси, фінанси (сміється).

З ким із акторів "Слуги народу" у вас залишилися контакти?

- З усіма. Зі Стасом Бокланом ми весь час на зв'язку. Із Женею Кошовим, Володимиром Горянським, Віктором Сарайкіним, Сергієм Калантаєм, Оленою Кравець. Усіх бачу іноді. Ось Кошовий приїжджав до мене на ювілей, велосипед подарував. Сергій Шефір (директор та засновник "Студії Квартал-95", до 2024 року - перший помічник президента України. - Ред.) купив класний алкоголь 1964 року. Йому напередодні теж виповнилося 60, я пожартував: "Це тобі, напевно, подарували, а ти передарував". Щиро кажучи, святкувати не планував, бо не час - це зрозуміло. Але потім якось нудно так стало, написав усім: допоможіть пройти цей день разом. Невістка взялася організувати все, зімпровізували у дворі. Ну, щось вийшло.

Минулого року ваша особа стала об'єктом медійного розголосу через скандал. Виявилося, що ви є частиною компанії, що займається постачанням дронів, а також ще однієї енергетичної компанії, яка отримала державні контракти. Яка мета цього для вас?

Чому ж Леонардо Ді Капріо відкриває ресторани, а П'єр Рішар займається виноробством? Люди просто втомилися від одноманітності і шукають нові захоплення. Коли мені телефонували журналісти, я ввічливо пояснював, що не маю бажання спілкуватися. Відмовився навіть від особистої розмови з однією журналісткою. У результаті, в сюжеті спочатку все виглядало коректно, але потім почався монтаж. Я сам маю досвід у режисурі і знаю, як це працює. Але не прагну нічого комусь доводити.

Ви самі прокурори собі. Якщо вважаєте, що я десь переступив межу, у нас стільки видів правоохоронних органів. Ідіть, скаржтеся, хай розбираються. Навіщо до мене приходити? Щодо виробництва дронів, там ситуація така. Ці люди - КПІшники - десять років усе це винаходили. Я знаю їх дуже давно. І коли на них раптом почали наїжджати, віджимати, підставив плече, щоб підтримати. Повірте, там творився жах: виробництво навмисно руйнували, було дуже багато несправедливості.

Не пропустіть на OBOZ.UA інтерв'ю з актором Лесем Задніпровським, де він обговорює "патріотів"-втікачів і масштабні неправди з історії.