"Мотанка" Марти Пітчук: сила та витривалість української жінки

редакторка відділу культури, артоглядачка

«Мені наснилася Мотанка з України. Вона має багато рук, а на її голові — корсетка та намисто, виготовлене з елементів різних етнічних культур. Я прагнула продемонструвати, наскільки ми єдині. Ця Мотанка виявляє силу та рішучість, адже її формують нині всі куточки України — північ, південь, схід, захід та центр», — ділиться художниця Марта Пітчук, коментуючи одну з робіт своєї виставки «Мотанка», що проходить до 15 грудня в галереї «БандеРоль». Чому варто відвідати цю виставку та як мисткиня створює свої витвори, розповідаємо читачам медіа «Львівська Пошта».

Стою перед Головною Поштою. Коли заходжу всередину, повертаю ліворуч у галерею "БандеРоль" і міркую, як довго ця локація носитиме таку назву. Протягом понад 130 років вона пережила не одну війну, але всього місяць тому втратила своє первинне призначення. Автоматично підходжу до прочинених дверей галереї і відчуваю, як з виставкової зали на мене дивляться десятки очей. Від тієї сили, що випромінюють ці погляди, на шкірі виступають мурашки.

З задоволенням усвідомлюю, що вперше маю нагоду побачити роботи франківської художниці Марти Пітчук не на відкритті виставки "Мотанка", а в звичайний робочий день. Біля кожної з 32-х експонованих робіт, що прикрашають галерею, відчувається бажання зануритися в їхню енергію, яка захоплює дух, і розглянути деталі до найменшої дрібниці. Цей творчий доробок, презентований Мартою Пітчук у Львові, вона створювала протягом останніх п'яти років. Загалом, художниця займається виготовленням Мотанок уже більше десяти років, за цей час вона створила понад сотню творів, більшість з яких знайшли своїх власників у приватних колекціях.

"Мотанка - це прадавній український оберіг, який раніше матері мотали для своїх дітей. Вкладали в нього всю теплоту і турботу. В свої картинах я поєдную цей оберіг і реально існуючих жінок із плоті і крові. Так Мотанка стає не предметом, а особистістю з власними думками та поглядами, - розповідає Марта Пітчук. - Кожна картина присвячена окремому етнічному регіону, який я детально опрацьовую перед тим, як приступити до роботи".

Я попросила Марту поділитися, як вона створює свої роботи. Історія цієї серії розпочалася з давнього гуцульського чільця, який художниця виявила на Косівщині. Саме на основі цього артефакту вона створила свою першу Мотанку.

Мисткиня згадує: "Першу картину я писала дуже довго, бо намагалась імітувати присутність обличчя під нитками. Переписувала багато разів, та нічого не виходило. Зрозуміла, що нічого імітувати не треба, краще прописати обличчя жінки, а потім закрити його нитками. Написала деталізований жіночий портрет - очі, вії, брови, закрила його нитками. І отримала те, що так довго хотіла побачити. Тепер завжди прописую повністю портрет жінки, щоб вона мала особистість, душу, а вже потім закриваю його нитками".

Кожна Мотанка відтоді представляє окремий етнічній регіон. Мисткиня зображає на полотні різноманітні вишиванки, щоразу інший крій, взір та елементи одягу. "Досліджую це з літератури, їжджу в експедиції по музеях. Зібрала невелику колекцію книг та давнього одягу. Окрім жіночих вишиванок, в які "одягаю" мотанки, я детально опрацьовую ще й їхній головний убір. Навчилась мотати намітку різними способами. Якщо мені чогось у строї не вистачає, доробляю все самотужки".

Марті інколи здається, що мотанки не є її витвором, а приходять до неї самі. Ідеї виникають раптово, а вона лише їх осмислює та поєднує в гармонійні образи. "Головна цінність і мета моїх робіт полягає в тому, що вони передають енергію та силу української жінки. Це надихає і спонукає глядачів цінувати своє коріння", - зазначає художниця.

Так, я також про це думаю. Біля кожного витвору мистецтва ти зупиняєшся, намагаючись вловити максимум деталей: уважно розглядаєш усі візерунки і складки на вишивці, досліджуєш, звідки походять різноманітні прикраси. Відчуваєш легкий подих вітру, що грає з косами Мотанки, її енергія, яка тече, як вода, наповнює кожен витвір теплом сонячного світла. З кожного полотна випромінюється давня жіноча сила, а разом вони створюють спільноту вільних і сильних - такою завжди була українська жіноча громада.

Я випадково натрапила на відео, що розповідає про створення серії "Мотанка" на каналі художниці. Хоча воно з 2020 року, Марта в ньому зазначає: "Я відчула внутрішню свободу, усвідомивши, що тільки я вирішую, якими будуть мої картини. Вони відображають мою душу. Цей живопис є щирим, я малюю так, як відчуваю. Він не повинен подобатись усім, і не зобов'язаний бути зрозумілим кожному. Я маю гуцульські корені, а кажуть, що гуцулки — це віщунки та знахарки. Часто чую жартівливі коментарі про це. Я вірю в інтуїцію, у свої відчуття і намагаюся їх слухати, звертаючи увагу на різні знаки в житті. Я зрозуміла, що деякі моменти — це не просто випадковість. Вони допомагають мені в моєму житті".

І я почала розмірковувати над одним важливим моментом. Відкриття виставки "Мотанка" відбулося у знаковий період. До 10 грудня триває всеукраїнська акція "16 днів проти насильства". А 8 грудня ми святкуємо 140-річчя українського жіночого руху (раджу ознайомитися з уривком з книги "Безстрашні", який ми публікували у "Літтреді"). Не впевнена, чи звертали на це увагу авторка та організатори виставки "Мотанка", але особисто я не вірю у випадковості. А як ви вважаєте?