Мозаїка з глибин: у Львові реконструювали підлогу XII століття церкви з автентичної плитки.

В Археологічному музеї Львівського університету відбулася презентація відновленої мозаїчної підлоги, яка колись прикрашала церкву XII-XIII століть у Буську. Ця кольорова керамічна плитка є, мабуть, єдиним свідченням існування 900-річного дерев'яного храму. Для її виготовлення використовували глину з особливим покриттям, що містило фосфор, завдяки чому підлога має флуоресцентний ефект. ZAXID.NET розповідає про тих, хто відкрив та відновив цю унікальну знахідку.

Протягом багатьох років студенти Львівського національного університету імені Івана Франка здійснювали літню практику в Буську під наглядом викладачів Петра Довганя та Наталії Стеблій. Дослідницька діяльність відбувалася в міському парку, розташованому поряд із заплавою річки.

"У 2015 році ми вперше розпочали дослідження на так званому малому городищі. На глибині 2 метрів у заповненні могильних ям і поховань почали виявлятися керамічні поливʼяні плитки. За всіма ознаками, стало очевидно, що це християнські поховання. Плитка свідчила про існування церкви та прицерковного кладовища," - поділилася археологиня Наталія Стеблій у розмові з ZAXID.NET.

У 2019 році вчені виявили фрагмент підлоги церкви, де багато плиток збереглися в хорошому стані.

Археолог документує перші виявлення керамічної плитки під час розкопок у Буську.

"Камʼяних фундаментів ми не знайшли, тому дійшли висновку, що церква була деревʼяною, а підлога - з керамічних поливʼяних плиток, які укладали на піщано-вапняному розчині. Там була велика колекція трикутних плиточок у традиційних кольорах, як у всіх церквах того часу, - зеленому, коричневому і жовтому", - пояснила Наталія Стеблій.

У Галицькій та Волинській областях існувала традиція укладати підлогу в дерев'яних церквах з керамічних плиток. Ярослав Погоральський, керівник Археологічного музею, де представлена підлога з Буська, поділився з ZAXID.NET, що подібні плитки використовувалися в XII-XIII століттях у різних містах Русі, таких як Київ, Чернігів, Володимир та Галич.

У нашій області церковна архітектура сформувалася в XII столітті, перед початком монгольської навали. У численних храмах використовували дерев'яні підлоги, хоча керамічні також мали місце. Найвідомішим прикладом є церква в селі Олешки, де зберігся омфалій з орлом.

Відтворений омфалій з Олешківської ротонди можна представити в іншій формі: "Реконструйований омфалій з Олешківської ротонди".

Омфалій – це особливе коло в центрі давньоруського храму, де під час богослужіння стояв єпископ. Це елемент передував амвону і часто оформлявся плиткою, на якій в центрі могли бути зображені різні птахи, такі як орел, голуб або грифон. Аналогічні мотиви з орлами, голубами і грифонами зустрічаються також на плитках, знайдених у Галичі. Ця традиція має свої корені у візантійському мистецтві.

Плиточки з буської церкви могли зберігатися у фондах музею врозсип, але вони потрапили у реставраційну майстерню Львівської політехніки. Студенти розчистили їх, провели ідентифікацію та консервацію кожної плиточки. А тоді взялися за відтворення омфалію.

У ході Львівського тижня скульптури професор архітектури та реставрації Олег Рибинський продемонстрував оновлену мозаїку, підкресливши, що це, ймовірно, перший випадок в Україні, коли вдалося відтворити фрагмент церковної підлоги XII століття. Цей проект реалізувала його студентка Тетяна Рупа.

Під час роботи реставраторів хіміки проаналізували склад плитки і зʼясували, що в поливі є фосфор, який робить плитку флуоресцентною.

Відтворений фрагмент керамічної плитки з омфалієм, на якому зображено птаха.

"У XII столітті українські ремісники володіли такими технологіями: вони знали, що якщо до добрив додати деревний попіл або риб'ячі кістки, багаті на фосфор, то рослини отримають світіння," - зазначив Олег Рибчинський.

Професор відзначив, що мозаїчна підлога церков XII ст. з Рівного, Львова, Звенигорода, Олешкова, які він досліджував, композиційно були не гірші за шедеври собору Сан-Марко у Венеції.

Історичні документи зафіксували першу згадку про Бужеськ у 1097 році, що пов'язують з князем Давидом Ігоровичем з Волині. Однак дослідження свідчать про те, що ця територія була заселена значно раніше, ще в епоху до формування Русі.

Наталія Стеблій зазначає, що цю церкву збудували не раніше ніж у другій половині XII ст.

"З Повісті временних літ або Літопису Руського відомо, що після 1153 року галицькі князі, зокрема Ярослав Осмомисл, захопили Буськ. Цілком ймовірно, що саме цей князь міг запровадити традицію будівництва церков", - зазначає археологиня.

Артефакти з залишків церкви князівської епохи в Бужеську XII-XIII століть.

Тривалість існування церкви на території сучасного міського парку залишається невідомою. Проте вже наприкінці XIV століття на цьому місці виникло стіжкове городище з дерев'яною вежею, яке слугувало лицарським двором. Це свідчить про те, що на той час поруч вже не було ані церкви, ані цвинтаря. У шарах цього періоду археологи виявили різноманітні предмети, пов’язані з військовими справами, зокрема наконечники стріл, арбалетів та шпори.

Існує безліч міфів, що церква "потонула" - провалилася в землю. "Під підлогою храму ми натрапили на господарську яму розміром 1,5 на 2 метри. Крім того, там утворилася карстова воронка. Знайдені бронзові злитки, а також оплавлений метал, можуть вказувати на те, що тут відбулася пожежа", - роз'яснює дослідниця.

Військові артефакти, виявлені на території лицарського двору, що був зведений на місці колишнього храму в Буську.

З того самого княжого періоду існування Буська в Археологічному музеї ЛНУ імені Івана Франка експонуються скляні браслети і писанки.