На жаль, багато українців досі не мають повного уявлення про своїх національних героїв, якими може гордитися кожен - Новости Весь Харьков.

Чи багато з нас пам'ятають, наприклад, про Микиту Галагана, українського героя, чий подвиг допоміг козацькому війську перемогти поляків у Корсунській битві ?

Але усі чули видуману московитами казку про Івана Сусаніна.

Під час Корсунської битви, що відбулася 16 травня 1648 року, Микита Галаган, виконуючи наказ Богдана Хмельницького, свідомо погодився на жорстокі тортури й загибель, щоб ввести ворога в оману щодо чисельності та розташування козацьких сил. Завівши 25-тисячне військо Речі Посполитої в густий ліс, він надав козакам можливість атакувати з вигідних позицій.

Микита Галаган народився у місті Корсунь в знаній і славній козацькій родині. У ті часи в Україні освіта була на значно вищому рівні, аніж у багатьох інших країнах, вважалося за норму, щоб кожен козак змалечку вмів читати-писати, тож Микиту відправили до бурси Київського братства, навчання в якій фінансувалося коштом гетьмана Петра Сагайдачного.

Вписаний пізніше в козацький реєстр, Микита Галаган не був лояльним до польської влади - за участь у повстанні Тараса Трясила його позбавили майна й козацького звання і записали у холопи князя Яреми Вишневецького. Після того бунтар втік на Запорозьку Січ. Брав участь у ще двох антипольських повстаннях - під проводом отаманів Остряниці-Гуні та Півторакожуха.

Після невдач повстань, він повернувся на Січ і приєднався до загону Максима Гулака. Цей загін, у співпраці з турецькими військами під проводом Джезар-паші, вирушив у похід до Персії. Разом з ними Галаган пройшов через Кубань і Кавказ, проявивши відвагу у боях під Єреваном. Він повернувся на Січ з новими здобутками та ще більшою славою. Після цього він вирушив до Чигирина, щоб зустрітися зі своїм давнім знайомим, сотником Богданом Хмельницьким, з проханням про допомогу в легалізації його становища в рідному Корсуні.

Хмельницький уклав угоду з Вишневецьким, і той, отримавши п'ять тисяч золотих, звільнив втікача-холопа.

Хоча Галагана не відновили в козацькому реєстрі і він залишався звичайним міщанином Корсуня, по місту він пересувався зі шаблею на боці. Він вірив, що бути козаком — це, перш за все, стан душі та спадковість, а не просто запис у польських документах.

Микита уклав шлюб з Фросею, яка була дочкою корсунського козака Данила Цимбалюка. Його любов до неї була безмежною, тому, коли п'яний гайдук посмів зазіхнути на її честь, череп негідника тріснув під ударом козацької шаблі, мов перестиглий кавун на полі. Втікаючи від наслідків свого вчинку, Микита покинув Корсунь і очолив групу з трьохсот втікачів, які залишили своїх панів і оселилися в лісі за десяток кілометрів від міста.

Микита отримав звістку про повстання, яке очолив Хмельницький, від братового чоловіка Василя, що служив у реєстровому полку в Черкасах. Дізнавшись про плани польського війська під командуванням гетьмана Потоцького, який прагнув придушити повстання, Микита вирушив до табору Богдана Хмельницького. Саме Галаган став джерелом не лише цінних розвідданих для козаків, але й запропонував ідею, як заманити поляків у пастку – неподалік сучасного села Виграїв на Корсунщині. Його хлопці перекрили шлях до Богуслава, збудували барикади з дерев'яних уламків і викопали замасковані ями. Тепер залишалося лише заманити до них польських військових...

І знову Галаган, проявивши відвагу, вирішив пожертвувати собою, щоб ворог опинився в пастці.

Можливо, на його рішення вплинула звістка про те, що поляки спалили весь Корсунь - вціліли тільки церква й замок. Побратими, які нічого не знали про рішення свого отамана, були здивовані тим, як він поводився, вийшовши із намету, де проходила нарада старшин Хмельницького. Попрощався з усіма, просив вклонитися дружині й сестрі і передати, що любить їх, поцілував образок Богоматері і, заховавши його на грудях, вирушив у бік польського табору...

Четверо польських кавалеристів затримали козаків, коли вони об'їжджали табір. Один з козаків, намагаючись залишитися непоміченим, "випадково" визирнув з кущів, що й видало його. Галаган, вдаючи із себе невдаху-розвідника, витримав жорстокі тортури, але тільки коли відчув біль від розжареного заліза, "зізнався", що його метою було вивідати сили поляків, оскільки на них вже насувалося велике козацько-татарське військо. Його "зізнання" прозвучало так правдоподібно, а опис жахливих козаків і татар був таким живим, що поляки вирішили відступити до Богуслава, щоб дочекатися підкріплення з Польщі. Микита пообіцяв провести їх "найбезпечнішим і найкоротшим шляхом", але лише він знав, що на цьому маршруті їх уже чекали пастки – завали, вовчі ями та загони козаків Кривоноса і кримчаків Тугай-бея.

Вдосвіта 26 травня 1648 року війська Мартина Калиновського і Миколая Потоцького вирушили з-під Корсуня на Богуслав. Вже зовсім скоро їх почали "скубти" з флангів козаки і татари, заганяючи у засідку в глибокій Гороховій Балці.

Затиснуті справа крутими схилами балки, а зліва - болотом, шляхтичі напоролися ще й на повалені козаками дерева і викопаний посеред дороги рів. Зусібіч сипалися стріли і лунав бойовий клич ординців та козаків... Бойові порядки поляків змішалися, вози польського обозу, які спробували обігнути завали крутим схилом, перекинулися, додавши сум'яття, артилерію полякам так і не вдалося розгорнути...

Тієї миті Мартин Калиновський зарубав шаблею Микиту Галагана. Та вже ніщо не могло зупинити розгром поляків. Усього за чотири години у жахливій бійні польська армія в Україні фактично припинила своє існування. Декілька тисяч поляків, включно зі 127 офіцерами, потрапили у полон. Козацьке військо збагатилося величезною кількістю боєприпасів, харчів, холодної і вогнепальної зброї та 41 гарматою. До Хмельницького привели і польських воєначальників - пораненого в руку Калиновського та Потоцького з відрубаним вухом і простреленим плечем.

Разом із 80 шляхтичами та вісімсот найкращими польськими воїнами, Потоцький і Калиновський передали своїх союзників-татар, які згодом повернули їх до Польщі за викуп. Після цього, убивця Галагана Калиновський знову вирушив у каральні експедиції до України, проте через чотири роки загинув у черговій битві з козаками - під Батогом...

Існує думка, що подвиг Микити Галагана став основою для легенди про Івана Сусаніна. Та на відміну від Сусаніна, факт існування якого досі ставиться під сумнів навіть російськими істориками, щодо Галагана існують переконливі документальні свідчення. Ось тільки нащадки славетного козака не зберегли його у своїй пам'яті.

На фотографії зображено пам'ятник Микиті Галагану, розташований у стародавньому козацькому центрі Чигирині. Цю концепцію реалізував І. Жолудь, а виконання довірили скульптору В. Димйону.