"Ми повинні створити фільм про себе, щоб інші не змогли зробити це за нас."

Нещодавно завершився показ фільму "Медовий місяць", знятого Жанною Озірною. Світова прем’єра стрічки відбулася в 2024 році на Венеційському міжнародному кінофестивалі. За цю роботу колектив, зокрема режисерка та сценаристка Жанна Озірна, актор Роман Луцький та акторка Ірина Нірша, отримав Державну премію України імені Олександра Довженка у 2025 році.

Нагадаємо, що дії стрічки розгортаються в містечку неподалік від Києва. Тарас і Оля, після веселого вечора з друзями, проводять свою першу ніч у новій оселі. Проте на світанку їх розбудили гучні вибухи. Молодята виявляються заблокованими у своїй квартирі.

Минулого року Польща представила на премію "Оскар" стрічку Даміана Коцура "Під вулканом", в якій герой на ім'я Роман Луцький проводить відпустку зі своєю родиною на Канарських островах у лютому 2022 року. Однак, коли вони збираються повертатися додому, дізнаються про початок повномасштабного вторгнення в їхній країні, через що їхній рейс скасовується. Умить з відпочивальників вони стають біженцями.

Про ці дві роботи ми поговорили з Романом, який розповів ZAXID.NET про те, яке кіно любить, та про потребу в ідентичності.

Роман Луцький на фестивалі уВенеції (фото з фейсбуку фільму "Медовий місяць")

Які спільні риси можна знайти між емоціями вашого персонажа в "Медовому місяці" та вашими переживаннями 24 лютого 2022 року?

Вважаю, що ми, українці, в певному сенсі всі можемо ототожнювати себе з цим героєм. Звісно, наші реакції та досвід можуть суттєво відрізнятися, але саме це створює нашу спільність.

Ви також брали участь у зйомках фільму "Під вулканом" Даміана Коцура, де ваш персонаж переживає ізоляцію в перші дні вторгнення. Що спільного між цими двома героями, і яка ситуація, на вашу думку, є більш складною? Маю на увазі акторський виклик.

Їх обʼєднує безпомічність, те, що вони не можуть ніяк вплинути на ситуацію. У випадку Роми, героя з фільму Даміана Коцура "Під вулканом", принаймні є хоч якийсь вибір, адже він міг залишитись, він міг переїхати до іншої країни. В будь-якому разі його застала війна в безпечному місці, тому його вибір був моральним, етичним, а не між життям та смертю, як у героя "Медового місяця". Очевидно, що Тарас був у не до порівняння гірших, трагічних просто умовах. Але їх обʼєднує безпомічність. Неможливість тут і зараз щось зробити.

Сцена з кінокартини "Під вулканом"

"Медовий місяць" - це досить інтимна історія. Якою ж є її складність для актора?

Знаєте, я той актор, який цінує інтимність у виконанні. Навіть у театральних постановках мені подобається камерна сцена. Я захоплююся деталями, не прагну перебільшувати у своїй грі, віддаю перевагу тонким нюансам. Мені подобається чути дихання, насолоджуватися відтінками. Пауза для мене — це не виклик, а можливість.

Ця робота для мене виявилася водночас приємною та складною. З одного боку, я отримував задоволення, а з іншого — розумів, що, працюючи з таким матеріалом, потрібно постійно контролювати своє психологічне становище. Неможливо просто вийти з кадру, відпочити та знову повернутися до звичайного життя. Я мусив підтримувати себе в тій емоційній формі, в якій перебував мій персонаж. Звісно, досягти повного занурення було неможливо, оскільки я не пережив окупацію, але я активно слухав свідчення людей, які це пережили, і переглядав відповідні відеоматеріали.

Цей досвід виявився складним, але порівнювати себе з моїм героєм Тарасом, який пережив окупацію, було б недоречно. Він не просто герой, а людина, яка зіштовхнулася з цими жахіттями. Я не можу дозволити собі скаржитися на те, що моя роль виявилася важкою для мене. Це моя професія, і я мав з усіх сил прагнути відчути стан свого героя.

Проте я не можу сказати, що все було надзвичайно важким, розумієте? Інколи я відчував певний дискомфорт, але насправді мені немає на що скаржитися. У порівнянні з тими випробуваннями, які пережили ці люди, мій дискомфорт здається зовсім незначним.

Ваш персонаж не відповідає традиційному образу героя.

Можливо, але в окупації героїзм - це залишитись живим.

Сцена з фільму "Медовий місяць"

Чи викликала ця історія у вас миттєвий інтерес? Яким чином ви опинилися у фільмі?

Якщо Жанна мене обрала, значить, я їй підійшов по своєму психотипу, зі своїм багажем акторської майстерності, зі своїм досвідом. І, значить, я щось вмію з того, що Жанні було потрібно.

Мені ця концепція дуже сподобалася ще до того, як з'явився сценарій — вже після прочитання синопсису я був в захваті.

Знову ж таки, повертаючись до питання про камерність. Для мене одразу цей матеріал був таким, в якому б я хотів працювати. Мене покликали на кастинг - я поїхав. І я хотів пройти на це кіно.

Українське кіно потребує нашої уваги! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує вітчизняні шедеври на будь-який смак. Тут кожен може обрати щось до душі: художні чи документальні фільми, свіженькі серіали або мультфільми для всієї родини. На SWEET.TV є величезна бібліотека відомих українських кінострічок.

Малі гроші при цікавій ідеї це добре чи погано? Чи правильно державі вкладати в серіали, а не в авторське кіно?

Важливо, щоб наші голоси були почуті кожним. Ми повинні представляти свої інтереси на всіх міжнародних форумах. Для досягнення цієї мети нам слід докладати максимум зусиль.

Те, що цей фільм був знятий з обмеженим бюджетом, могло виявитися його сильним боком. Звичайно, я не стверджую, що брак коштів — це позитив, але, як відомо, коли фінансів не вистачає, ти змушений активніше використовувати свою креативність і шукати нестандартні рішення.

Часто ми висловлюємо своє обурення через присутність росіян у різних куточках світу. Це не дивно, адже вони інвестують значні кошти у свою активність. Нам потрібно діяти як на державному, так і на недержавному рівні, щоб зменшити їхній вплив. Але цього недостатньо. Ми повинні активно заповнювати всі платформи українським кіно. Українці мають бути помітними в усьому світі. Наш голос повинен звучати гучно, ми повинні заявити про себе.

Роман Луцький та Ірина Нірша на фестивалі у Венеції (зображення з Facebook фільму "Медовий місяць")

Отже, я переконаний, що одним із ключових напрямків державної політики повинно стати фінансування якісного іміджевого кіно для України. Це наша необхідність. Кіно, яке здатне представити нашу країну на міжнародній арені та фестивалях. Якщо ж автори постійно будуть змушені шукати фінансування самостійно, це забере в них багато часу, якого ми не можемо дозволити собі втратити. Адже хороше кіно також виконує функцію пропаганди. Ми повинні розповідати про нашу війну, про наші страждання. І держава має активно займатися цим питанням.

Я не хочу в даний момент дискутувати про необхідність фінансування серіалів. Це питання, на мою думку, не є терміновим і суттєвим у даний час. Звісно, економіка повинна в першу чергу підтримувати фронт. Проте, на державному рівні слід обов'язково забезпечити фінансування проектів, які представляють нашу країну світові.

В даний час ведеться чимало дискусій щодо етичності знімання матеріалів про війну в період її ведення. Яка ваша думка з цього приводу?

У мене двояке до цього ставлення. Знаєте, індустрія повинна жити. Це перше. І друге. Не хочу спекулювати зараз на людях, які дуже багато втратили, але їм потрібно перемикатися. Ходити в кіно, у театри. Але якщо йдеться саме про кіно про війну, то тут треба бути все ж таки обережним з вибором матеріалу, з вибором художніх засобів. Ну і звісно, є певна категорія глядачів, яка потребує розважального контенту, прохідного. І мабуть, якщо ми не будемо знімати таке кіно, вони перемикнутися на інше.

Фільм отримав Державну премію України, названу на честь Олександра Довженка.

Щодо кіно про війну, то його всюди знімають. Для нього є своя аудиторія. І треба знімати нам про нас, щоб цього не зробили інші.

Раніше в мене були неоднозначні погляди на це питання, але тепер я вважаю, що нам слід охопити всі жанри. Ми повинні наповнити їх нашими продуктами. Важливо створювати різноманітний контент, використовуючи нашу мову та творчі можливості. Наша мета — заповнити простір нашим унікальним внеском.

У мене є до вас запитання як до театрального актора. Які фактори, на вашу думку, сприяють зростанню популярності театрального мистецтва?

У нашій виставі актор звертається до глядачів із запитанням: "Звідки ви?". І раптом виявляється, що в залі зібралася ціла Україна. Можливо, люди приходять до театру, щоб знайти спосіб переключитися. Або ж ті, хто до повномасштабного вторгнення не відчував чіткого відчуття власної ідентичності, зараз ставлять собі актуальні питання про те, хто вони є. Ідентифікація надає відчуття безпеки, і театр перетворюється на місце, де кожен може знайти своє місце в певній спільноті та провести власну ідентифікацію. Це також пояснює зростаючий інтерес до української класики, адже раніше багато хто не надавав значення тому, що було поруч, або навіть знецінював це.

Ви колись втілили образ Тараса Шевченка у фільмі "Безславні кріпаки". Яким чином Україні слід ставитися до своїх героїв, її історії та минулого? Чи варто знімати героїв з їхніх пʼєдесталів?

Можливо, це так. Я переконаний, що світ уже рухається в цьому напрямку, незалежно від наших бажань. Важливо усвідомити, що ці видатні особистості були просто людьми, зі своїми потребами та внутрішніми переживаннями. Це звичайні люди, які, як і всі, прожили своє життя в певний період.

Сцена з кінокартини "Безславні кріпаки"

Світ рухається в цьому напрямку. І знову ж, якщо ми цього не зробимо, то наші сусіди-агресори візьмуться за цю справу. Вони представлять це російською мовою і скажуть, що це їхнє. Це по-перше. По-друге, важливо усвідомлювати, що Шевченко не був лише старшим чоловіком з вусами, чий портрет висять у кожному домі. Його зображують молодим тільки на стогривневій купюрі! Тому, на мою думку, таке кіно є необхідним. У ньому він постає не лише молодим, а й енергійним, живим.

Це необхідно застосовувати в різних жанрах. Адже Тарас Шевченко був надзвичайною особистістю і мав прогресивні погляди. Його портрети, на яких він зображений у кожусі та шапці, часто повторюються. Але насправді в ті часи так не одягалися. Цей одежа була обрана ним спеціально для портрету, і виглядала досить ексцентрично для того часу. Таким він і був. Думаю, Тарас Шевченко оцінив би цей фільм.

Поділіться, будь ласка, якщо б ви не брали участі в зйомках "Медового місяця", а були б просто глядачем, що б спонукало вас відвідати цей фільм?

Сцена з фільму "Медовий місяць"

Я обрав би камерну людську історію. Мене захоплює спостереження за реальними людьми та акторами на екрані. Мені не потрібен екшен; важливо, щоб це було цікаво реалізовано. Тому я б безсумнівно пішов. Чи могла б статися ретравматизація? Не можу сказати напевно, але, напевно, знову пригадалися б ті перші дні. Хтось замирав від страху, а когось це, навпаки, спонукало до дій.

Чи знаєте ви, як у театрі на певному етапі репетицій звучить фраза: "стоп, давайте повернемося до сюжету, нагадаємо собі, для чого ми тут?" Можливо, цей фільм стане для когось нагадуванням про те, що ми перебуваємо у стані війни і що важливо підтримувати наших військових.