Нарешті це проголосили публічно - Новини Весь Харків.

Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр і спікер Бундестагу Юлія Кльокнер. У Бундестазі. Для всієї Європи. Два виступи — одне послання, яке перевернуло світ.

Що мене особисто зачепило у промові Франк-Вальтер Штайнмаєр, -- те, що він прямо протиставив боротьбу з фашизмом у Другій світовій війні тому, як сучасна Росія використовує цей термін для виправдання своєї агресії проти України.

Ось важлива частина (переклад з німецької, що максимально наближений до оригіналу):

"Ця війна не є боротьбою з фашизмом. Вона являє собою імперіалістичний акт агресії. Російська війна не є актом звільнення, а є злочином."

Наступним кроком Штайнмаєр розширив свою думку:

● Зазначив, що Кремль цинічно маніпулює історією, прикриваючи новітню війну риторикою про "боротьбу з нацизмом".

● Підкреслив, що фашизм -- це не просто ярлик, а конкретна історична реальність, яка пов'язана з тоталітаризмом, расизмом, геноцидом, антисемітизмом. І саме з цим боролися в 1939-1945 роках.

▶️ З цього можна зробити висновок, що анексія земель, масова депортація дітей та вбивства мирних жителів не мають жодного зв'язку з боротьбою проти фашизму. Це – злочини проти миру, які зневажають пам'ять про справжню антифашистську боротьбу.

По своїй суті, це повідомлення відкрито руйнує наратив про "визволення" в його традиційному розумінні. Більш того, в даному контексті йдеться про явне викриття того, як російська влада маніпулює терміном "антифашизм", щоб виправдати свою агресію.

Дуже знаково, що саме в день 80-ї річниці капітуляції нацистської Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр висловив те, що протягом багатьох десятиліть було витіснено з радянської інтерпретації "пам'яті про війну". Це те, що Кремль намагається знову спотворити.

"Війна Росії проти України -- не боротьба з фашизмом. Це імперська агресія. Це фальсифікація історії для виправдання найбільшої несправедливості й найтяжчих злочинів."

Президент Німеччини чітко розмежував боротьбу з нацизмом у 1940-х роках і сучасну війну, в якій Росія безсоромно використовує мову переможців, одночасно виступаючи в ролі окупанта та злочинця.

▶️ Проте ще більш вражаючою стала промова голови Бундестагу Юлії Кльокнер. Вона вголос висловила те, про що роками не наважувалися говорити:

-- Щодо масових актів зґвалтувань, катувань та насильства, що вчиняються тими, кого в радянській пропаганді називають "визволителями".

Жінки в історії Німеччини відігравали не лише роль жертв, але й активно сприяли відновленню країни з руїн, і цей аспект також повинен бути визнаний у колективній пам'яті.

У Україні знову відбуваються акти насильства, знущань та катувань, що відображають ті ж російські наративи, які нещодавно лунали в Берліні.

Факт: За даними істориків, включаючи Ентоні Бівора, у 1945 році близько 2 мільйонів німецьких жінок стали жертвами сексуального насильства з боку радянських військових. При цьому багато з них зазнали цього насильства кілька разів.

❗ Це не "війна як така". Це була частина системного ставлення до "ворожого населення" як до об'єкта приниження й помсти.

Antony Beevor's "Berlin: The Downfall 1945" offers a compelling narrative of the final days of World War II in the German capital.

Бівор детально пояснює, як Червона армія сприймала населення захопленої Німеччини як "ворожих" осіб, які заслуговували на покарання. Однією з основних причин насильства (включаючи зґвалтування) була колективна помста за всі ті страждання, які німці завдали на радянських землях. "Багато радянських солдатів вважали всіх німців, включаючи жінок і дітей, винними і такими, що не заслуговують на співчуття."

▶ ️І тут порушено надзвичайно важливу тему -- і сформульовано її, по суті, як запит на остаточну деколонізацію свідомості:

Росія сама руйнує свій міф про "один народ", не лише через свої дії, а й через сенси, що їх супроводжують: риторика приниження, відкрита жорстокість і прославлення насильства, які відображають не братню, а окупаційну природу режиму. Це вже не випадковість, а чітка історична тенденція. Виступ Юлії Кльокнер, яка порівняла злочини радянської армії під час Другої світової війни з агресією Росії проти України, продемонстрував:

▶ ️Ключова річ: Тепер вже усі бачать, що "Один народ" -- ніколи не існував.

● Концепція "братнього народу" є імперським витвором, що слугує зручним прикриттям для асиміляції, приниження та знеособлення.

● Поведінка радянської армії в Німеччині 1945-го і поведінка російських військ у Бучі, Ізюмі, Херсоні -- мають спільну матрицю: ірраціональна жорстокість, "покарання" цивільного населення, домінування через приниження.

● Дії Російської Федерації, які спрямовані на знищення українського цивільного життя, вбивство дітей та обстріли шкіл ракетами, свідчать про геноцид, а не просто про "військові дії за територію".

▶️ Отже, це не є зрадою братерства. Це – подальше втілення колоніальної практики.

-- Ідея "одного народу" працює тільки до того моменту, поки "молодший брат" мовчить, слухається й асимілюється. Як тільки він чинить опір -- він стає "нацистом", "зрадником", "ворожим населенням".

Це не братерство, а колоніальна ієрархія, що функціонує лише через підпорядкування. Тому будь-який прояв незалежності сприймається як загроза для імперії.

Росія може "впоратися" з суверенітетом "де-юре", але не з суверенітетом "де-факто".

Чи достатньо цього, щоб зруйнувати наратив?

Історично кажучи, якщо це зафіксувати, проаналізувати та структуровано представити світові.

Паралелі з Бучею, зґвалтуваннями 1945 року, культурною експансією та політикою русифікації – це не випадкові події. Вони є частиною єдиної колоніальної системи, що формує ворога з кожного, хто прагне зберегти свою ідентичність.

Ось чому важливо змінити акцент дискусії з "історичного конфлікту" на "деокупацію свідомості". Необхідно усвідомити, що українська ідентичність є не братньою, а власною, і вона протягом століть зазнавала насильницького приниження.

Ось чому ці два історичні виступи в Німецькому Бундестазі мають значно більше значення, ніж просто символічні акти. Вони стали потужним ударом по російській інтерпретації "великої вітчизняної", яка досі використовується для виправдання злочинів, як минулих, так і сучасних.

Ми сподівалися, що Європа не просто виявить солідарність із нами, а й переосмислить свою історичну перспективу. Цей момент настав. І це звучить з трибуни Бундестагу, німецькою мовою, ясно і без зайвих слів.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Цю світлину було зроблено в Німецькому національному меморіалі, присвяченому жертвам війни та тиранії (Zentrale Gedenkstätte der Bundesrepublik Deutschland für die Opfer von Krieg und Gewaltherrschaft), який знаходиться у Новому вартовому домі (Neue Wache) в Берліні.

На передньому плані -- скульптура "Мати з мертвим сином" ("Mutter mit totem Sohn") авторства Кете Кольвіц. Це одна з найвідоміших німецьких антивоєнних скульптур. Оригінал створений у 1930-х роках, а бронзова копія була встановлена в 1993 році як центральний елемент німецького національного меморіалу.

Ця скульптура втілює страждання мирних жителів, зокрема жінок, дітей та матерів, які пережили війну. Вона спеціально встановлена під відкритим небом, в приміщенні з отворами у стелі, щоб дощ, сніг та сонячне світло безпосередньо торкалися її, символізуючи вразливість і беззахисність жертв насильства.

Source: https://www.facebook.com/lora.apasova