Народний пам'ятник на Майдані: історія його створення та майбутні перспективи.

Меморіал частково отримує легітимність завдяки візитам президентів різних країн, які приходять, щоб вшанувати пам'ять загиблих. Проте, він не має офіційного статусу, і деякі експерти вважають, що надання такого статусу може призвести до більше проблем, ніж вирішити існуючі.

Народний меморіал, розташований на Майдані Незалежності, став важливим місцем вшанування пам'яті, де кожен може встановити прапорець на знак поваги до загиблих у російсько-українській війні. Це місце регулярно відвідують іноземні делегації під час візитів президента. Проте, крім родичів загиблих, ніхто інший не дбає про меморіал, який потребує додаткового захисту через неодноразові акти вандалізму. В даній статті розглянемо, чи може надання офіційного статусу допомогти вирішити ці проблеми та які кроки можна вжити для збереження народного меморіалу.

Як з'явився меморіал?

У квітні 2022 року на Майдані зібралися родичі військових, які служили в Маріуполі. Серед них був 56-річний американець на ім'я Раян Раут. Він розбив намет і тримав плакат, на якому було написано: "Моя подруга загинула від рук Путіна. Якщо ви знаєте когось, кого вбив Путін, поставте прапорець". Незабаром на клумбі почали з'являтися перші синьо-жовті символи пам'яті.

Першу сотню прапорців установила спільнота родичів бійців "Азову" на честь військових, які захищали Маріуполь. Рідні азовців написали імена, дати смерті та виклали прапорці у формі серця, а потім назвали її "Серце назовні".

Меморіал існує вже понад три роки, і його еволюція триває. Деякі люди вважають, що його неорганізованість є проблемою, оскільки на перший погляд може здаватися, що відсутні будь-які правила, а навколо панує безлад.

Гаяне Авакян, співзасновниця Платформи пам'яті "Меморіал", зазначає: "Я не вважаю, що стихійний характер місця пам'яті на Майдані є негативним аспектом. Швидше за все, це природна реакція на відсутність офіційних пам'ятників з боку держави (оскільки війна триває) або на те, що такі пам'ятники ще створюються, як, наприклад, Національне військове меморіальне кладовище. Створюючи та підтримуючи цей народний меморіал, українці демонструють, що для них важливо публічно вшановувати пам'ять, відзначати особистості (коли ми бачимо імена на прапорцях і портрети, а не просто загальну втрату), а також співпереживати втратам (коли це місце стає точкою зібрання для пам'ятних подій, де кожен може прийти вшанувати своїх близьких)."

Спонтанність не завжди означає безлад. Це місце змінюється з часом (пригадайте, яким воно було влітку 2022 року). І справа тут не лише в збільшенні кількості символів. Виникла сегментація за підрозділами та країнами походження. З'явилися нові елементи (фото, каміння, банери, квіти, лампадки, роздруківки, таблички). Ця антистандартизація, безумовно, може створювати відчуття безладу. Проте в контексті спонтанного меморіалу немає жорстких правил, окрім тих, які формуються спільнотою в процесі його еволюції. Звісно, це може породжувати певні запити на справедливість — прагнення до стандартизації та рівності в процесі вшанування, а разом із цим — і конфлікти стосовно цього місця.

Скульптор та архітектор Назар Білик говорить, що стихійний прояв не варто зупиняти, але вже зараз Меморіалу потрібно забезпечити бодай мінімальну охорону та взаємодію з містом. Білик розповів, що архітектори й художники могли би розробити символічну конструкцію, яка поєднувала б металеві стійки, землю, пісок чи інші прості матеріали, але щоб вона виглядала гідно. Ініціювати процес і створити робочу групу могли би КМДА, Музей Майдану та громадські організації. Оскільки війна може тривати довго, важливо, щоб форми народної пам'яті не зникали, а набували гідного звучання. Якщо символом став прапорець, то слід подбати, щоб він не вигорав і не розсипався за два місяці.

Необхідно не просто прибирати старі прапорці, а навпаки, додавати нові. Це дозволяє наочно відобразити масштаби трагедії — через чисельність символів, що нагадують про загиблих. Якби цю "війну у цифрах" зафіксувати і представити у вигляді чітких даних і образів, ми б отримали потужне свідчення величини втрат. Тож те, що відбувається зараз — коли прапорці частково зникають, а територія виглядає безладно — абсолютно неправильно.

Необхідно забезпечити можливість для всіх вільно вшановувати пам'ять, проте варто надати цьому процесу більш структуровану організацію. Ми не створюємо традиційне кладовище, а формуємо умовний "свічник пам'яті", де кожен прапорець символізує свічку, запалену на честь тих, хто загинув, — зазначає Назар Білик.

Гаяне Авакян висловлює свою точку зору: "На мою думку, це місце є найсильнішим символом пам'яті та сили, пов'язаним з цією війною, і його таке зробили саме українці через свої індивідуальні історії про полеглих. Ніде більше я не відчувала такої глибокої емоції втрати і її масштабу. Разом із цим, я усвідомлюю, що матеріали, які тут використовуються, є недовговічними, отже, це тимчасове явище, а їхній догляд – це питання належного вшанування. Аналогічно, назва цього місця викликає суперечки: для одних це меморіал з прапорцями на Майдані, а для інших (що мені особисто не дуже імпонує) – газон пам’яті."

Що далі

Меморіал розрісся -- тепер він займає не один газон, а чотири, і бригади відкривають свої алеї. Також він став місцем боротьби між близькими загиблих. Люди почали ділити землю, викидати портрети, щоб установити свої.

На меморіалі неодноразово скоювались акти вандалізму. Зловмисники підпалювали прапори, розкидали квіти та завдавали шкоди фотографіям. Після останнього інциденту, що трапився в травні цього року, голова КМВА Тимур Ткаченко оголосив про намір підготувати розпорядження, яке передбачає посилення охорони цього важливого місця. Він також запропонував заборонити проведення розважальних заходів на Майдані в певних зонах, а також інші масові події, за винятком урочистих заходів пам'яті. Додатково планується заборона на видачу та перегляд дозволів на комерційну діяльність на території Майдану.

Ще в травні Ткаченко доручив патрульній поліції забезпечити охорону даного об’єкта. Проте офіційного розпорядження на цей рахунок досі не видано.

У середині вересня відповідь КМВА щодо цього питання виглядала так: "Враховуючи ситуацію, що виникла 15.05.2025 на Майдані Незалежності, начальником Київської міської військової адміністрації було видано окреме доручення заступникам голови Київської міської державної адміністрації щодо надання пропозицій стосовно врегулювання питання здійснення підприємницької діяльності та забезпечення охорони Народного Меморіалу. На підставі пропозицій, наданих у відповідь на зазначене вище доручення, а також з урахуванням доопрацювань, було підготовлено та зареєстровано проєкт розпорядження, який стосується обмежень щодо проведення масових заходів розважального характеру в межах Народного Меморіалу. Документ наразі проходить погодження в установленому порядку та буде підписаний і опублікований після завершення процедури візування".

З того часу все залишилося без змін.

На території меморіалу за весь час його існування лише один раз на газоні з’явився прикріплений скотчем аркуш паперу з написом: "Якщо ви знаєте когось, кого вбив Путін, ви можете купити прапор і залишити його тут". Окрім цього, більше нічого не додали. За станом меморіалу слідкують родичі та близькі загиблих, а також волонтери, які дбають про чистоту прапорів після дощів. Коли комунальні служби вирішують підстригти траву, ці ж активісти тимчасово прибирають прапорці, а згодом повертають їх на місце. Проте немає впевненості, що одного дня ці комунальники не вирішать прибрати їх назавжди.

Схоже, що надання офіційного статусу меморіалу могло б вирішити багато існуючих проблем. Це забезпечить його правову охорону, а також гарантуватиме регулярний догляд і підтримку в належному стані.

Офіційне визнання меморіалу полягає в його внесенні до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Вирішення питання про те, які об'єкти слід включити або виключити, здійснюється Кабінетом Міністрів України для пам'яток національного значення та Міністерством культури для пам'яток місцевого рівня. Таким чином, саме ці органи повинні підготувати та подати необхідні документи для зафіксування статусу меморіалу в реєстрі.

Чи може офіційний статус стати проблемою? Назар Білик пояснив, чому проти того, аби Народний меморіал вносили до Держреєстру нерухомих пам'яток. По-перше, він вважає, що постійний статус "зацементує" тимчасову форму й ускладнить подальше професійне переосмислення. По-друге, що ще важливіше, це може обмежити живу практику встановлення прапорців і особистих знаків пам'яті. Адже для багатьох це єдине місце, де вони можуть ушанувати рідних, яких не змогли поховати.

На даний момент ще не вдалося знайти компромісне рішення, яке б задовольняло всіх зацікавлених. Проте, в якості першого кроку, можна розглянути можливість встановлення інформаційної таблички, яка пояснюватиме значення даного місця. Однак для досягнення більшого результату необхідно залучити до процесу міську раду, Інститут пам'яті, фахівців з меморіалізації, архітекторів та громадські організації, щоб спільно знайти способи захисту меморіалу.

"В обговореннях стосовно цього меморіалу я зрозуміла одне: навряд чи хтось наважиться взяти на себе ініціативу з офіційного облаштування цього місця, оскільки це може спричинити негативну реакцію в суспільстві. Крім того, природний характер цього меморіалу вже здобув певну легітимність: сюди приїжджають президенти, щоб вшанувати пам'ять, і навіть британський принц Гаррі відвідував його серед інших державних символів. Це підкреслює важливість цього місця для країни в умовах тривалої війни," - зазначає Гаяне Авакян.

Назар Білик висловлює думку, що після завершення війни можна буде оголосити конкурс для створення повноцінного національного меморіалу. Архітектори та художники, враховуючи досвід нинішньої стихійної практики, зможуть надати нову професійну форму пам'яті. На сьогодні існує лише тимчасовий меморіал, і важливо підкреслити, що його роль полягає не в закріпленні теперішньої, спонтанної форми. У майбутньому, після проведення конкурсу, буде розроблено нове рішення та формат, і, можливо, навіть не на цьому ж місці.

Це лише інша інтерпретація. Проте сам імпульс, що виник завдяки цій практиці, вже існує і може слугувати орієнтиром для архітекторів та митців. Вони зможуть переосмислити його та розробити відповідне рішення, яке задовольнить вимоги центральної площі міста.

Це завдання для професійної громади, яка отримає натхнення з досвіду стихійних меморіалізацій і перетворить його на більш структуровану форму. Проте важливо зберегти це місце пам'яті вже зараз. Тож залишається сподіватися на спільні зусилля КМДА, архітекторів та громадських організацій, які зберуться разом і знайдуть оптимальне рішення.