"Цілеспрямовано координував дії проти російського літака, маючи прямий зв'язок з Міністерством оборони": режисер Олексій Комаровський ділиться своїми враженнями від пережитого під час масштабного конфлікту.

Фільм "Коли ти вирушиш до вівтаря?" належить до розважальної категорії. Проте багато людей вважають, що в даний момент у нас немає часу на розваги.

-- Коли на початку повномасштабної війни я почав працювати над проєктами, присвяченими героям, були люди, які вважали це недоречним. Зрештою, у складні часи багато хто переконаний, що в такій ситуації взагалі краще нічого не робити. Але такий підхід зумовлений певним психологічним станом. І це нормально.

Щодо розважального жанру, то ми вже майже три роки живемо у війні. Як режисер я маю відчувати потреби аудиторії й усвідомлювати, що може бути важливим для людей через пів року чи навіть рік, адже створення кіно -- це тривалий процес. Влітку 2023 року я зрозумів, що людям потрібне щось світле та позитивне -- я розпочав роботу над проєктом "Сусіди назавжди". Головне -- знімати подібні проєкти за приватні кошти та працювати над залученням інвестицій. Людям потрібне перезарядження. Не можна тривалий час триматися лише на драмі й важкості. Ми вже пройшли той період, коли можна було "жити" тільки новинами. Люди потребують "пілюлю позитиву". Тому після серіалу "Сусіди назавжди" я зняв повнометражну комедію "Коли ти вийдеш заміж?".

Які труднощі виникали під час зйомок у воєнний час?

- Зібрати всі доступні ресурси. Запросити іноземних акторів до України та організувати прибуття частини міжнародної знімальної команди. Не примушувати, а переконати іноземних партнерів у тому, що Україна має потенціал для створення міжнародних фільмів. Це ж перший проект, реалізований виключно за рахунок приватних міжнародних інвестицій під час війни.

Це мій вже третій фільм, знятий під час війни. Ми постійно стикалися з тривогами — через них доводилося зупиняти роботу, ракетні обстріли змушували нас робити паузи, а комендантська година змушувала організовувати все так, щоб не порушувати її. Було непросто, але всі змогли адаптуватися до цих умов.

Читайте також: "Якби побачили, як я психую, сказали б, що я -- демон": Наталка Денисенко про зміни під час великої війни

Які емоції ви переживаєте в даний момент, коли війна триває вже майже три роки?

Глибокий сум і щире співчуття всім, хто страждає через тривалу війну. Важко передати масштаб людських мук. Проте є усвідомлення того, що ми змогли досягти значних результатів для суспільства та індустрії, і це надихає та підштовхує нас до подальших дій. Люди і їхні емоції дарують мені натхнення.

-- А бувають періоди депресії?

Це, безумовно, періоди фізичного та емоційного виснаження, з акцентом на фізичне. Як я виходжу з цього стану? Природа та певна доза самотності стають моїми рятівниками. Три дні подорожі за кермом, мандруючи лісами та узбережжям Київського моря, дарують мені нову енергію. Депресії в цей час не відчуваю, адже зараз не той момент для цього. Крім того, заняття спортом і фізичні тренування є ще одним важливим методом. Іноді достатньо просто вийти на вулицю, зайнятися на турніку протягом 15 хвилин або вийти на пробіжку — це також приносить потужний емоційний заряд. І тоді важкі емоційні стани відступають.

Які спогади у вас найяскравіші з 24 лютого 2022 року?

Людей. Тих, хто був поруч у той час, кого я пам’ятаю, але кого вже немає серед нас.

-- Яким чином війна вплинула на ваше життя?

Вона переосмислила ритм життя, його значення і цінності. Тепер кожен день ти розмірковуєш не тільки про кар'єру, сім'ю чи плани на майбутнє, а й про те, що можеш зробити для досягнення перемоги. Багато речей, які раніше здавалися неможливими, стають частиною повсякденності: сирени, обстріли, вибухи. Це лякає, але ти просто продовжуєш йти вперед. Найголовніше — більше немає місця для страху чи жалю.

Ви першими втілили на екрані події окупації Київщини. Яка частина цієї історії залишила найбільший слід у вашій пам’яті?

-- Історія ветеринарів. Молодий чоловік і дівчина, які до війни майже не були знайомі, лише знали одне про одного, одружилися на 90-й день війни. Вони врятували життя дитини, самі були лікарями-ветеринарами в окупації й зараз чекають на дитину. Вони спочатку, навіть, не хотіли зніматися. Ставилися до нас з недовірою -- телевізійники, мовляв, прийшли ще щось питати... Але зрештою погодилися поділитися своєю історією зі світом. Ми досі спілкуємося.

Читайте також: "Бачиш ворогів -- стріляєш. Це просто робота": актор та військовий Олег Іваниця про виклики великої війни

Які емоції та враження ви відчували в перші дні агресії?

-- Ми з родиною зустріли велику війну в Києві. Перші п'ять днів залишалися тут. Було складно, але ми справлялися. Зараз я можу говорити про це спокійніше, навіть упевнено, тому що ми дійсно знаходили в собі сили діяти. Пізніше я перевіз сім'ю на захід України й сам одразу повернувся до Києва. Відтоді постійно тут.

Через три роки, звісно, емоційний стан змінився. Рік тому, коли мене запитували про ці події, я розповідав детально. Як зустрів диверсійну групу, як допоміг її затримати, як наводив на російський літак, перебуваючи на прямому зв'язку з Міноборони. Це був дуже інтенсивний, напружений час. І попри все, я вдячний тим, хто тоді діяв разом зі мною.

-- Про що зараз найчастіше жалкуєте?

— Це не суттєво. Просто часу на це немає. Життя нестримно мчить, енергія б'є ключем, я постійно йду вперед, вирішую безліч завдань, віддаю себе повністю роботі — і не маю місця для роздумів про минуле.

А як щодо досвіду страху?

Часто мене охоплює біль, коли переглядаю новини і дізнаюся про події, які справді вражають. Щодо страху... у мене серйозний страх висоти. Але, зізнатися, іноді просто немає часу на страх. Обстріли та вибухи вже стали невід’ємною частиною нашого життя.

Ознайомтеся також із статтею: "Не бажаю бути ухилянтом та жити в страху: думки зірки детективного жанру про труднощі під час масштабної війни".

Чи можете ви уявити, як виглядатиме наш день тріумфу?

-- Я уявляю цей день, як момент, коли ми зупинимося, щоб віддати велику шану кожному, хто протягом цих важких років наближав нашу Перемогу.

Перемога для мене асоціюється з величезною площею, де панує радість: люди обіймаються, автомобілі сигналять, а на обличчях – сльози щастя. Ці миті, схожі на кадри з фільмів, втілюють ейфорію, єдність і щирі усмішки. Це стане моментом, коли кожен відчує гордість і радість за нашу країну. Ніщо не зрівняється з відчуттям єдності та усвідомлення того, що ми вистояли разом.

Раніше ветеран війни Олег Симороз, який втратив обидві ноги, розповів про зйомки у серіалі "Повернення", головний герой якого після важкого поранення адаптується до цивільного життя.