"У світі не існує такої кількості фарби, яка б змогла відобразити подвиги українських військових, що були і тривають до сьогодні."

Глава держави висловив вітання Україні з нагоди Дня Збройних Сил України.

У суботу, 6 грудня, в Україні святкують День Збройних Сил України. З цієї нагоди президент Володимир Зеленський виступив з привітальним словом до громадян.

У своїй промові президент звернув увагу на стінописи на честь військових, зазначивши, що повага до них стала мистецтвом.

"На Землі немає стіни, яку можна було б покрити фарбою, щоб відобразити всі подвиги українських військових, які вони здійснили і продовжують здійснювати. Вони борються за своїх близьких: дітей, батьків, коханих, а також за кожну маленьку дівчинку, яка щоночі ховається в укритті. Вони стоять за Україну, що зростає, вчиться не боятися і не має права на відмову," - зазначив президент.

Українці та українки!

Шосте грудня – значима дата, день тих, хто, взявши до рук зброю, демонструє справжню силу України. Це свято Збройних Сил України, яке відзначає тих, хто об'єднує наш народ у спільній боротьбі, вдячності, пам'яті та, безсумнівно, у великій повазі один до одного.

Наша шана виявляється не тільки в підтримці та молитвах, не обмежується донатами і словами, які сьогодні, без сумніву, усі адресують своїм близьким захисникам, що є в кожного з нас.

Ця повага є чимось значно більшим. Вона перетворилася на окреме явище, справжній феномен нової України. Ця повага стала мистецьким вираженням. І навколо нас – у містах, на вулицях і в наших домівках – вона присутня всюди. Це тисячі зображень, що з'явилися по всій Україні. Сотні присвят, які втілюють мільйони подяк для тебе, наш дорогий український воїне! І як важливо помічати ці мурали.

Як значно важливіше, спішачи у своїх справах, зупинитися хоча б на короткий момент. Не просто проходити повз, а зупинитися поруч. Вглядатися в ці образи, в ці погляди. Пам'ятати, що вони зробили у боротьбі за незалежність України. Цінувати їхній внесок. А щоб це зробити, потрібно знати. Знати історію кожного з них.

Того, хто захищав рідний Київ, а потім полетів на допомогу в заблокований Маріуполь. Або виріс на Донбасі та боронив столицю. Був світовим призером з джіу-джитсу, а став захисником України. Хто був всесвітньо відомим оперним співаком, а став українським воїном. І того, хто був ювеліром, мав, як кажуть друзі, золоті руки й цими руками знищував окупантів. Різні долі. Однакові цінності. Різні імена. Однакова шана всім. Вони росли в різних містах, різних родинах, різних будинках, але всюди були виховані як справжні герої.

І скільки в цьому символізмі гордості й болю водночас: вони пішли захищати рідний дім - і сьогодні їхні портрети на стінах цих домів. І на школах, де вони мали різні оцінки, але на відмінно вивчили, що таке честь, відвага, людяність і любов - любов до своєї України.

Це було абсолютно зрозуміло Данилу Погорілову, який страждав на астигматизм в обох очах, проте відрізняв ворога від добра. Його товариші бачили його героїзм, коли він, ризикуючи власним життям, вивів групу з оточення.

Олег Фадєєнко, відомий серед товаришів як Малиш через свій зріст понад 2 метри, став справжнім героєм, звільняючи Куп'янськ і Херсон. Його внесок у боротьбу за державу був визнаний, і він отримав звання Героя України.

І Дем, який загинув у бою наступного дня після святкування свого дня народження. А також Тарас Березюк, котрий пожертвував своїм життям за свободу в День Незалежності України.

Я впевнений, що одного дня, прогулюючись спокійними вулицями Києва, Харкова, Дніпра чи Львова – будь-де в Україні, маленька дитина запитає у своїх батьків: "Хто це?" І вони матимуть відповідь, вони розкажуть їй, і ця історія триватиме, передаватиметься з покоління в покоління, адже ми назавжди збережемо пам'ять і пошану до наших захисників. До їхніх принципів, якостей, волі, сили та наполегливості. До всіх найсвітліших чеснот. Кожне таке полотно, кожен колір, відтінок і штрих втілюють ці історії. Ці вчинки, ці кроки. Це можна відчути. Це потрібно відчути.

Відчути атмосферу 2014 року, коли Віталій Трухан покинув стіни інституту і вирушив до зони АТО. Як Олексій Остапенко, перебуваючи на передовій, говорив своїй дружині: "Хто, якщо не ми?" Як Олексій Мовчан врятував 11 осіб і кота з-під завалів. А Тарас Чайка зміг зберегти свій екіпаж, і тепер його ім'я увічнене в назві аудиторії національного університету.

"Тримайтеся міцно. Ви – наше все!" Ці слова я адресував нашим героям в перший день війни. І ви дійсно трималися. Трималися, навіть коли світ сумнівався в Україні, коли нам казали: у вас лишився тиждень, ви без шансів, єдиний шлях – це капітуляція. Але ви вистояли. І завдяки вам, Україна продовжує стояти. Бо вірить у власні сили, цінує себе і захищає свою гідність.

І пліч-о-пліч із тими, хто зустрів вторгнення у лавах Збройних Сил України, стали згодом сотні тисяч своїх. Українські чоловіки, українські жінки. Неймовірні. Безстрашні. Справжні.

Перша жінка, що стала командиром артилерійського підрозділу. Снайперка, яка ліквідувала десятки ворогів. Кулеметниця, що вирушила на фронт у 19 років. Пташка. Тайра. Ксена. Руда. І безліч інших сміливих дівчат та жінок, які служать у Збройних Силах України. Усі вони мали свої мрії та плани, але обрали єдине — боронити свою батьківщину.

І кожен, хто був тим, ким мріяв, але став тим, ким мусив. Воїном. Той, хто навчався в академії культури й захистив рідний Харків. Хто мріяв бути істориком, добре знав картографію, завдяки чому вивів і врятував багатьох своїх побратимів. Хто грав на акордеоні, займався народними танцями, а став бойовим медиком і рятував життя. Хто знищив сім ворожих літаків і є наймолодшим Героєм України.

Все це - про наше життя, що поділилося на до й після 24 лютого. Хтось був підприємцем, учителькою, фермером, дизайнеркою одягу. Хтось виховував п'ятьох дітей. Мріяв про навколосвітню подорож. Мав успішний стартап. Ось що робить Росія. Б'є не лише по містах - вони руйнують мрії. Росія атакує не лише будинки - атакує долі й майбутнє. І не лишає вибору. І цей вибір на користь України було зроблено.

Чорний мав можливість працювати на залізниці, проте його незламна воля змусила його боротися за країну на Харківщині та Донеччині. Його вік завжди залишиться 24. Крилов, який з’явився на світ у Львові, приніс нам захист під Бахмутом. Йому назавжди 21. Бокс, що народився в Києві, став на захист біля Запоріжжя. Йому назавжди 23.

Вони не залишили нас - вони живуть серед нас. Назавжди в наших серцях, в наших віршах, у кожному слові подяки. Дякую всім військовим України, всім героям, які стали на захист нашої країни, утворюючи непереможну стіну. Це не просто армія; це не просто родина. Це втілення нашої спільності - всієї України. За що ми боремося, чому це важливо. Тут немає чужих міст чи сіл; все рідне, все своє. Кожен куточок нашої країни захищають воїни, які походять з кожного її регіону. Скільки імен, скільки героїзму, скільки правди в рядках тих, хто залишився поетом навіть під час війни, і хто написав:

Зупинись і вслухайся, мандрівнику.

Ця мова - це меч, призначений для тих, хто ступає в бій з ним.

Повернися у своє безрадісне місце.

Тебе ніхто не запрошував сюди, як калачем.

Ці вислови, стримуючи ворогів з усіх сторін, щодня втілюють в життя наші мужні захисники. Вони розповідають історії з поля бою, наповнені силою та відвагою. Скільки таких героїв! Не тільки сотні чи тисячі — їх значно більше. І немає на світі стіни, яка могла б вмістити всі досягнення українських військових, що борються за своїх рідних. За дітей, батьків, коханих, і за кожну маленьку дівчинку, що ховається в укритті вночі. За Україну, яка стала зрілою, навчилася не боятися і не має права на поразку. Україну, що пам’ятатиме й не пробачить, яка зміцнюється в боротьбі і одного дня знову розквітне. Заради цього вона об'єдналася, а ця єдність залишиться в пам'яті. Тому у Львові вшановують Маріуполь та "Шлях додому". А Дніпро нагадує всім про наше походження. Кожен регіон України знає це, і кожен куточок світу визнає. У Європі та США, на вулицях Берліна і Парижа, в Чехії, Польщі, Великій Британії, країнах Балтії — скрізь, де говорять різними мовами, але свобода звучить однаково. Де усвідомлюють, що синій та жовтий — символи мужності. Де визнають: в цій війні за незалежність Україна здобула своє право на життя і заслуговує на справедливий мир.

Шановні громадяни! Шановні військовослужбовці ЗСУ!

Ці роки та дні віддані саме цій боротьбі за справедливий світ для кожного з нас.

Я висловлюю вдячність військовим, які на фронті роблять все можливе для того, щоб Україна могла впевнено відстоювати свої інтереси під час переговорів. Щоб наша країна мала гідність і переконливі аргументи. Україна все це має, адже поруч з нами ви.

Піхотинці, артилеристи, розвідники, десантники. Щиро дякуємо всім. Спеціалісти з особливих операцій, ракетники, танкові екіпажі, військові безпілотники, Сили спеціальних операцій, штурмові підрозділи. Ми цінуємо кожного з вас.

Інженери, зв'язківці, кібербезпека, медичні війська, кожен бойовий медик, кожен, хто рятує, логістика, Повітряні й Морські сили, всі, хто закриває наше небо, всі, хто дипстрайками повертає зло додому, в Росію. Всі наші роди військ. Пишаємось усіма.

Кожним і кожною, хто кожного дня на кожному напрямку захищає Україну. Чию відвагу бачимо, а захист відчуваємо. Хто "на нулі" викладається на всі сто. Хто змінив власне життя, аби життя незмінно було в Україні.

Кожен з вас - справжні воїни. Кожна з вас - героїня. Вітаю всіх вас з Днем Збройних Сил України!

Вічна шана вам! Вічна пам'ять тим, хто поклав своє життя заради України!