Николай Томенко: О "бездонной ненависти, коварстве и бесконечной лжи" касательно Украины в войне через призму "дневниковых записей" Александра Довженко — Блоги | OBOZ.UA

Сьогодні, коли російська влада під керівництвом Путіна створила свою альтернативну версію історії "Вітчизняної війни", яка абсолютно не відображає реальність, настав час і нам показати світові правду про УКРАЇНСЬКУ Другу світову війну.

На сьогоднішній день моя порада для всіх, хто бажає заглибитися в жахливу реальність Другої світової війни, – ознайомитися з "Щоденниковими записами" Олександра Довженка.

Нагадую, що Юлія Солнцева, дружина Олександра Довженка, передала державі архів, зібраний її чоловіком, з умовою обмеженого доступу. Це, зокрема, стосується його щоденникових записів, доступ до яких відкриється лише через 50 років, тобто в 2010 році. Причини такого рішення можуть бути детально розглянуті біографами Довженка, але я лише зазначу, що перше повне наукове видання "Щоденникових записів" Олександра Довженка з'явилося в 2013 році. Це видання було підготовлене видавництвом "Фоліо" за погодженням з Федеральним архівним агентством Росії та Державною архівною службою України. Важливу роль у реалізації цього проекту відіграв відомий український кінознавець і сценарист Сергій Тримбач.

Сьогодні я хотів би поділитися з вами серією міркувань і висновків стосовно ЖАХЛИВОЇ, КРИВАВОЇ та СТРАШНОЇ реальності війни для УКРАЇНИ, які висловив Олександр ДОВЖЕНКО.

"Найменше би я хотів дожити до того моменту, коли після хоча і нелюдської тяжкої, але переможної війни кожна наша ганчірка перетворилася на священну реліквію переможця. Коли кожен дурень і бюрократ, не дивлячись на якого народ переможе фашистів, заявить, що перемога сталася саме завдяки йому, що кріпив оборону, коли дурень стане священним і недоторканним, не підлягатиме критикуванню..."

Я прагну вірити, що, незважаючи на втрати найкращих людей і на те, що залишиться чимало байдужих у корумпованих установах, все ж у нашій боротьбі з’являться нові, загартовані сильні характери та душі, які замінять слабкість на справжню силу...

Якщо вся відвага синів України, проявлена під час Вітчизняної війни, усі втрати та страждання народу, а також вся переможна сила після війни, будуть вміло переплетені в єдиний переможний радянський контекст, а на адресу українців цими ж руками з'явиться штучно створена гітлерівська петлюрівщина та антисемітизм з усіма їхніми жахливими наслідками, то краще б мені піти з цього світу, ніж знову стикатися з людською підлістю, безмежною ненавистю та вічною брехнею, якою ми всі оповиті...

"У нас є достатня кількість прокурорів для всіх потреб. Однак вчителів стане катастрофічно мало, адже багато з них загинуть на фронті. Техніків, трактористів, інженерів та агрономів також не буде вистачати — вони теж віддадуть своє життя в боротьбі. Натомість прокурори та слідчі залишаться в цілості, абсолютно здорові та досвідчені у своїй справі. Вони мають значний досвід, який накопичували з тридцять сьомого року, і готові до всіх викликів."

"Сьогодні В.Шкловський розказав мені, що в боях загибає велике множество мобілізованих на Україні звільнених громадян, їх звуть, здається чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні, на них дивляться як на винних. "Один генерал дивився на них у бою і плакав", - розповідав мені..."

Крещатик поставав перед очима як відразлива, але незабутня картина...

Після цього я поспілкувався з багатьма людьми і зрозумів, що не німці стали причиною руйнування нашого знищеного центру столиці, а ми самі. Наші недолугі співвітчизники перевищили всі очікування і, знову ж таки, залишилися вірними своєму стилю безвідповідальних, але героїчних з вигляду, діячів.

Німці страшенно мене налякали, коли влаштували вибухи, які забрали життя кількох десятків фашистських офіцерів разом із мирними жителями, що просто проходили повз. Але я ніколи не поділюся цим з кимось, адже варто зазначити, що наш "прекрасний, улюблений Київ" знищили ці фашистські нелюди. І що Лавру... також підірвали вони.

"Написати главу до оповідання, як ми звільнили Київ од німців, забирали для себе квартири у нещасних наших людей...

Як захопили енкаведисти та енкагебисти найкращі споруди міста...

О, мій бідний світе! Відкрий мені, де на тобі пролилося стільки ж крові, як на нашій Україні. Немає іншої України. Немає.

"Україна зазнала руйнувань, яких не витримала жодна інша країна у світі. Усі міста постраждали від грабежів і знищення. Ми втратили школи, університети, музеї та бібліотеки. Наші історичні архіви зникли, разом із живописом, скульптурою та архітектурою. Війна зруйнувала мости та дороги, знищила економіку, забрала життя багатьох людей, які стали жертвами насильства, страти та насильницького переселення. У нас немає науковців, а кількість майстрів зменшилась до критичного рівня. І коли я чую звинувачення у націоналізмі, пов’язані з "Україною в огні", мені стає боляче і сумно на душі…"

"Україна втратила під час війни тринадцять мільйонів людей. І се ще, так би мовити, з оптимістичною точністю...Себто, коли ми додамо мільйонів два-три, то навряд чи помилимося. До Сибіру вислали ж перед війною півтора мільйона з Західної України, та й зараз висилають немало. А народження ввійде в норму хіба лише і 1950 році.

Отже, Велика Удовиця понесла втрати, які склали сорок відсотків її населення: загиблими, спаленими, мученими, відправленими у вигнання та вигнаними на довічні поневіряння в чужих краях. А до початку війни... вона втратила, окрім мільйонів, що загинули на полях битв і в політичних засланнях, ще 6 мільйонів через голод у врожайному 1932 році...

І додам цікавий запис від 5 грудня 1954 року.

Це розповідь про реальне життя людей в Україні після війни в радянський період.

В целом, жители колхоза обладают замкнутым характером и удивительной скрытностью. Понять их истинную жизнь практически невозможно. Они не доверяют никому. У них острый ум. Все необходимые сведения они получают через радио, газеты и от своих детей.

И словно стары все до одного.

Нет радости, нет улыбок, нет мелодий на улицах, как это было раньше.

На столе стоит водка, в воздухе витает пьяное ругань и царит тишина...

Зберігаємо пам'ять про нашу історію!

Вивчаємо уроки Другої світової війни!