Німецька книжкова премія 2025: "Голландки". Досвід насильства.

"Голландки" - це метафора зовнішніх проявів заздрості, які, однак, завдають шкоди внутрішньому стану. Проте, справжня література має здатність висвітлювати болючі аспекти сучасності", - зазначила Ганна Улюра у спеціальному матеріалі для DW.

Цього року Німецька книжкова премія була вручена вже в двадцяте, її було засновано у 2005 році з метою вшанування найвизначніших романів німецькою мовою.

З літературної перспективи Німецька книжкова премія є найменш політизованою серед впливових нагород, таких як французький Гонкурт чи британський Букер, на основі яких вона і була заснована. Протягом останніх десяти років лауреати цієї премії представляють роботи, що характеризуються складністю, часто вишуканою, а іноді й провокаційною. На першому місці – художнє дослідження та мистецька цінність, а всі інші аспекти виходять на передній план вже потім.

Читачі часто відзначають успіх творів, які потрапляють до короткого списку Німецької книжкової премії, але це скоріше результат, а не причина їхнього включення. Для журі премії, судячи з відбору, має значення передусім професіоналізм, оригінальність та точність письма, де форма оповіді грає вирішальну роль. Саме тому книжки-фіналісти Німецької книжкової премії не стають світовими бестселерами так часто — акцент робиться не на сюжетній лінії.

2024 року цією премією відзначили роман Мартіни Гефтер (Martina Hefter) "Доброго ранку, як твої справи?"

Джунона - танцівниця з Лейпцига, яка переступила межу 50-річчя. Ми спостерігаємо за її життям крізь призму її думок, які виглядають дуже розрізненими: швидкоплинні ідеї, короткі зустрічі, листування, ескізи. З цих шматочків нам потрібно скласти цілісну картину її реальності. У Юнони є свій Юпітер — чоловік, що колись був письменником, але тепер страждає від розсіяного склерозу, що обмежує його рухливість, і догляд за ним стає важким тягарем, як фізично, так і емоційно. Відчуття відповідальності за іншу людину виснажує її, тому жінка шукає втечу у флірт з незнайомцями в інтернеті. Вона вміє розпізнавати шахраїв, які намагаються обманути заможних жінок елегантного віку, проте приймає правила гри, видаючи себе за наївну. Несподівано між нею та Беном з Нігерії зав’язуються щирі віртуальні стосунки. Імена Юнона та Юпітер не є випадковими, адже паралельно, через натяки та алюзії, нам розповідають міфи про олімпійських богів, де Юнона карає тих жінок, з якими зраджує їй Юпітер.

Ця книга написана з великою майстерністю, проте її сюжет може здатися слабким і дещо нудним, адже саме така структура відповідає вимогам історії. У цій надзвичайно технічній прозі йдеться не лише про самотність літніх людей у багатолюдних містах, а скоріше про те, як література уникає складних соціальних питань, звертаючись до експериментів з формою та переписування стародавніх міфів. Крім того, вона порушує тему того, як людина прагне втекти від важкої повсякденної рутини в романтичні мрії.

У 2024 році виникало сильне бажання кудись втекти.

Також зверніть увагу на: Які твори про Д другу світову війну популярні серед молодого покоління Німеччини.

У фінал цього року вийшли шість романів. Серед авторів-фіналістів були дебютанти Фіона Сіроніч (Fiona Sironic) і Єгона Кіцай (Jehona Kicaj), був майже невідомий до того Калеб Ердманн (Kaleb Erdmann) - це лише другий його роман, були трійка "важковаговиків": Доротеє Елміґер (Dorothee Elmiger), Томас Меллє (Thomas Melle) і Крістіне Вуніке (Christine Wunnicke).

На церемонії нагородження фіналістів, керівниця Асоціації книговидавців і книготорговців Карін Шмідт-Фрідеріхс підкреслила, що ці твори не нададуть швидких і простих відповідей, яких ми так часто шукаємо. Проте вони здатні вирвати нас із безперервного потоку новин і продемонструвати, що за кожним повідомленням стоять реальні людські історії. Саме це, мабуть, є спільною рисою всіх фіналістів: вони нагадують нам про те, як досвід інших людей може освітити і зрозуміти наші власні потреби.

У 2002 році в Ерфурті колишній учень гімназії проник до школи та вчинив стрілянину, в результаті якої загинули сімнадцять осіб, а сам стрілець покінчив з життям. Калеб Ердеманн, свідок тих трагічних подій, у своєму романі "Альтернативна школа" описує, як пережите горе та страх, що супроводжують його, змінили його життя. Його герой страждає від панічних атак і прокидається від нічних кошмарів, які стали наслідком шокуючого досвіду.

Фіона Сіронік створює свій роман під назвою "У суботу дівчата влаштовують походи в ліс та знищують різні предмети", і зміст цього твору явно відображений у його заголовку. Це своєрідний гімн жіночій агресії. Головні героїні, які не мають соціально прийнятних способів вираження свого гніву, тікають у ліс, де влаштовують розправу над дрібними речами, переважно сміттям. Щосуботи ми дізнаємося про зникнення ще одного виду птахів з нашої планети. Нещодавно загинула остання горлиця – бах!

У красивезному романі Крістін Вуніке "Віск" закохуються дві жінки. Одна з них вивчає анатомію людини і потай препарує трупи (це і чоловікам тоді забороняли, не те, що жінкам). Квіткові натюрморти другої обожнює французький монарх, рококо 18 століття любить пера і кисті в жіночих руках.

У романі "Йо" авторки Єгони Кіцай, молода студентка на ім'я Йо стикається з діагнозом бруксизму — станом, коли під час сну людина скрегоче зубами, завдаючи шкоди щелепі. У випадку героїні це настільки серйозно, що спілкування стає для неї болісним. Проте ця недуга також є символом її внутрішніх терзань. Йо емігрувала з Косова, а її батьки перетинали сербський кордон під час війни, заборонивши їй навіть вимовити слово албанською, адже від цього залежало їхнє виживання. Тепер, перебуваючи в Німеччині та володіючи мовою нової країни, вона обирає мовчання, оскільки щоразу стикається з упередженими стереотипами про Косово та труднощами пояснення війни тим, хто її не пережив.

Томас Меллє створив автопсевдонауковий роман під назвою "Будинок сонця", в центрі якого знаходиться чоловік із діагнозом біполярного розладу. Йому вже п'ятдесят років, він працює в театральній сфері і живе звичайним життям, допоки не вирішує втягнутися в гучний інтернет-скандал, стаючи на захист Петера Гандке, який нещодавно отримав Нобелівську премію, незважаючи на його контроверсійні симпатії до воєнного злочинця Мілошевича. Ситуація, що й без того напружена, загострюється з вини потужного епізоду манії у головного героя. Він потрапляє до так званого "будинку самогубців", де в своїх фантазіях переживає різноманітні альтернативні варіанти свого життя.

Фаворитами премії 2025 року вважали болісну психопатологічну прозу Меллє і Кіцай. Пророчили, що премія зосередиться на ситуаціях, в яких людина переживає загрозу існуванню. Так і сталося, але перемогла інша книжка.

Читайте також: Переписування класики: який роман став лавреатом Пулітцерівської премії з художньої прози?

Лавреат Німецької книжкової премії 2025 року – роман "Голландки" швейцарської авторки Доротеї Елміґер. Ця книга не пропонує миттєвих і простих розв'язань, а навпаки, вказує на те, що в критичних ситуаціях, що ставлять під загрозу життя, відповідей може не бути зовсім. Пошук легких рішень лише поглиблює цю небезпеку.

Дві молоді туристки з Нідерландів у 2014 році вирушили в експедицію по джунглях, і згодом їх особисті речі, включаючи телефони з незвичайними знімками, були виявлені, але самих жінок чи їхніх тіл знайти не вдалося. Елміґер розповідає цю історію, яка не має завершення, адже в основі лежить кримінальна справа, що залишилася нерозкритою. Роман закінчується раптово, залишаючи читача в очікуванні.

За кілька років після тієї страшної пригоди відомий театральний режисер з Відня береться реконструювати ті події в імерсійній виставі - просто в тропіках. Основний спосіб роботи з травматичною подією - це повторювання, на це митець і робить ставку. Однак уже на початку твору ми знаємо, що слухаємо звіт про невдачу уже й цієї експедиції. Відома і визнана письменниця публічно зачитує нотатки (замість лекції про поетику її творчості). Ці записи вона робила під час тої подорожі, вони мали стати видатною прозою, документальною книжкою про те, як роблять художню виставу на реальних подіях. Факт - вигадка - факт: вони тут чергуються за принципом вірша-безкінечника.

Три роки тому письменниці зателефонував театральний режисер і запросив приєднатися до інтернаціональної експедиції, письменниця якраз за кермом, то з'їжджає на узбіччя(!), вмикає аварійку(!) і слухає його монолог про те, що вигадка здатна змінити реальність, навіть якщо в реальності сталося жорстоке убивство (а може, не лише це, де жертвами були дівчата з Нідерландів).

Коли інші фіналісти цьогорічної премії міркують про письмо як спосіб подолати екзистенційну загрозу, поки плекають терапевтичну функцію літератури, Елміґер бачить саме в письмі ту загрозу. Розказування травматичних історій, повторне переживання жаху, спроба розказати про пережите мовою, для цього непризначеною - для авторки "Голландок" це все порушує природний хід речей. Чого ти в ті джунглі поліз, га? "Письмо - агент хаосу і повідомлення від нього", - наполягає протагоністка "Голландок".

Досліджуйте також: Яким чином брати Ґрімм вплинули на розвиток шоколадної культури в Європі.

Чому саме в 2025 році "Голландки" здобули перемогу, і який сенс цього досягнення?

Усі книжки-фіналістки '2025 осмислювали досвід насилля - у тій чи іншій його формі. Самогубство, війна, масове убивство, екологічні катастрофи, злочини на ґрунті нетерпимості. Елміґер розказує про таємниче зникнення, за яким фантазія малює тільки моторошну смерть, вона - єдина з авторів-фіналістів пише відверто детективну інтригу, насилля у неї, власне, і є сюжетом. Німеччина цього року уважно вивчає, яких форм може набувати досвід насилля, спричиненого і пережитого, і як цей досвід потім себе репрезентуватиме.

Елміґер аналізує зовнішні загрози, які важливі для сюжету. Небезпека в її романі має чітке, хоча й непрозоре походження. Людина завдає шкоди не собі, а іншим. У творі присутній виразний епіграф: "І ніби у вірші, чужої мови якого не розумію, я відчуваю глибокий жах", запозичений з "Завоювання непотрібного" Вернера Герцоґа. На другій сторінці роману згадується перший "вічний сюжет" - покарання служниць: Одіссей повертається додому, вбиває наречених, які розоряли його Ітаку та домагалися його дружини, а потім страчує служниць, змушених бути свідками цих подій. Перші два меседжі твору: зустріч із чужим викликає жах, який ми сприймаємо як загрозу для себе, готові знищити навіть тих, хто спостерігає за цим жахом. Знаєте, у чому полягає дивовижність "Голландок"? Ці дві жінки з назви так і не з'являються в тексті - ані в спогадах, ані в імітаціях. Того, хто змушує людей блукати в джунглях їхніх найбільших страхів, також швидко усувають.

"Голландки" представлені від третьої особи, що підкреслює непряму мову та відображає непрямі висловлювання. Герої не ведуть діалоги між собою, а по черзі діляться своїми переживаннями. Це нагадує моменти, коли люди згадують про свої страждання: один чекає, поки інший висловить свої думки, щоб потім перейти до власних спогадів (такий спосіб спілкування особливо знайомий українцям). "Книга про великого порожнього бога" — ось що намагається створити авторка в "Голландках", але саме це їй так і не вдасться.

"Голландки" – це висловлення про зовнішню красу, яка, сприймаючи нас, завдає шкоди нашому внутрішньому світу. Це не має жодного стосунку до політики. Проте, якісна література завжди вміє підкреслювати, без прямих згадок, найболючіші аспекти сучасності.