Ножиці, папір та божественне натхнення: тернополянка виготовляє вражаючі витинанки - Стиль життя

Твори Галини Дудар adorn exhibitions in museums and private collections across several countries around the globe.

Нерідко майстриня віддає свої картини і на благодійні аукціони, щоб зібрати гроші для війська.

Справжнє захоплення витинанкою у мене з'явилося 25 років тому. До цього я займалася шиттям, вишивкою, малюванням і виготовленням ляльок-мотанок. Поштовхом до освоєння цього виду мистецтва стала моя діяльність у освіті, -- ділиться 65-річна Галина Дудар. -- Я працювала вчителькою математики в тернопільській школі і завжди намагалася пояснити учням складні математичні концепції через практичні приклади. Наприклад, під час навчання декоративному вирізанню я демонструвала, що таке симетрія. Пізніше ми навіть організували маленьку виставку витинанок разом зі школярами. З тих пір я створила сотні різноманітних робіт: круглих, квадратних, прямокутних, овальних... Мої картини відображають теми давніх українських міфів, народних пісень, а також твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, релігійні та народні свята, серії "Вертеп", "Храми Тернополя" і триптих "Янголи пам'яті". Часто до мене звертаються волонтери, які організовують благодійні аукціони, і я із задоволенням передаю свої роботи, аби підтримати наших захисників.

Майстриня використовує звичайний офісний та кольоровий папір, а також манікюрні ножиці з прямими лезами для створення своїх витворів. Найменші з її робіт мають розміри 6 на 8 сантиметрів, тоді як найбільші досягають 60 на 150 сантиметрів. Вона зазначає, що над деякими витинанками може працювати до восьми годин. Візерунки формуються в процесі творчості, а якщо витинанка має сюжетний характер, спочатку майстриня створює ескіз.

Галина Дудар зазначає, що паперові витинанки з'явилися в Україні у XІX столітті. Ними прикрашали стіни осель, двері, полички, завішували вікна. У кожному регіоні були свої візерунки. Як данину пам'яті і шани своїм родичам-лемкам, майстриня почала вивчати і створювати паперові фіранки-витинанки. "На Лемківщині вважали, що такі фіранки є оберегами, бо наче сито відсіюють усе зло ззовні, а пропускають всередину оселі лише добро", -- каже мисткиня, котра нині навчає витинанкарства дітей у школі народних ремесел.