Поряд із пам'ятником розташована оригінальна скульптура, яка нагадує про трагічну долю Грицька Чубая, котрий пішов з життя у 33 роки. Цікаво, де ж він знайшов вічний спочинок?

Грицько Чубай -- відомий український поет, перекладач і художник. Він був одним із засновників літературно-мистецького андеграунду 60-80-х років минулого століття. Поет залишив по собі кілька поетичних книг і збірок віршів, які захоплюють сучасників і сьогодні. Хоча Чубай помер у 1983 році, але у нього залишилась донька Соломія та син Тарас, який став лідером гурту "Плач Єремії".

"Телеграф" поділиться додатковою інформацією про творчий шлях Грицька Чубая, його переслідування з боку радянської влади, а також про недугу, що забрала його життя.

Майбутній поет прийшов у світ у селі Березини, розташованому на Рівненщині, в сім'ї селян. У його роду також можна знайти людей, які були активними учасниками та бійцями УПА. З юності Грицько захоплювався літературою, і вже у 15 років він зібрав власну бібліотеку, а також колекцію музичних платівок.

З 1965 року Чубай почав публікувати свої твори в районних виданнях. У той же час за його діяльністю уважно спостерігали співробітники КДБ. Уже в 15 років Грицька допитували через його антирадянські вірші. Хлопець намагався вступити до Рівненського педагогічного інституту, але ректор, невдоволений його антикомуністичною позицією, не допустив його до навчання, проваливши на іспиті.

Грицько вирішив спробувати свої сили у Львівському університеті імені Івана Франка. Однак, коли керівництво навчального закладу дізналося про його виступ біля пам'ятника Тарасові Шевченку, йому відмовили у допуску до іспитів. Тож, замість того, щоб навчатися, Грицько зайнявся роботою в колгоспі, де викладав живопис та працював художником.

Першу свою поетичну збірку "Постать голосу" Чубай випустив у 1968 році самвидавом. Туди увійшло 25 віршів. Тоді ж він створив антирадянську поему "Вертеп". Невдовзі він одружився з учасницею університетського ансамблю пісні і танцю "Черемош" Галиною Савко. У них з'явилося двоє дітей -- Тарас і Соломія.

У 1969 році Грицько написав поему під назвою "Відшукування причетного". Його вірші та поезії транслювалися на Радіо Свобода, що привернуло увагу КДБ. Серед творчих діячів Чубай користувався великою повагою. Письменник Юрій Винничук охарактеризував його як "гетьмана втраченого покоління".

У 1971 році Чубай підготував літературно-мистецький часопис "Скриня", куди увійшли не лише його вірші, але й Олега Лишеги, Романа Кіся, Віктора Морозова. Після того, як у поета знайшли книжку Дмитра Донцова, його 3 дні протримали у слідчому ізоляторі КДБ, а потім відпустили.

Чубай переживав ті події непросто. Його постійно піддавали допитам, і з часом він почав віддалятися від своєї творчості. Грицько змінював професії: працював монтажником сцени в театрі імені Марії Заньковецької, займався вантажними перевезеннями, а також вирушав на будівництва до Сибіру.

У ті часи поету було важко через постійні переслідування радянської влади. Так йому доводилось вночі розвантажувати вагони, а також бути вантажником на овочевій базі, працювати на меблевій фабриці.

У 1975 році, після п'яти років відсутності, Грицько презентував свою поему під назвою "Говорити, мовчати і знову говорити". Пізніше він став студентом Літературного інституту імені Горького в Москві. Проте, на четвертому курсі, у 1983 році, Чубай пішов з життя через захворювання нирок. Йому було всього 33 роки.

Поета поховали на Сихівському цвинтарі у Львові. У 1995 році Львівська міська рада дозволила перепоховати останки Чубая на Личаківському цвинтарі. У 2007 році поету встановили пам'ятник з барельєфом і його особистими даними. На ньому розмістили скульптуру музи у повний зріст. Це стало символом, що Грицько все життя присвятив творчості.

Раніше "Телеграф" розповідав про смерть музиканта гурту "Океан Ельзи" Григорія Чайки. Він помер на 49 році життя.