Окупована Новомиколаївська громада: "Раніше люди просто жили, а тепер мусять боротися за виживання."

Не визволеними лишаються 67% населених пунктів Херсонської області

На окупованій лівобережній території Херсонщини, приблизно за 80 кілометрів від визволеного обласного центру, розташована громада Новомиколаївка. Вона включає сім населених пунктів: Новомиколаївка, Михайлівка, Біленьке, Карабулат, Новосілка, Промінь і Труд. Площа громади становить 242 тисячі квадратних кілометрів, а перед початком великої війни тут проживало близько шести тисяч осіб.

Ця територія була сформована представниками різних націй: вільними селянами, запорізькими козаками, тими, хто втікав від кріпацтва, та колоністами. Їхні нащадки протягом століть знаходили свій добробут завдяки цій землі.

"Коли орки увійшли в населений пункт, вони запитали: 'А що це за містечко?'"

У вересні 2022 року на посаду керівника Новомиколаївської сільської військової адміністрації була призначена Євгенія Глєбова. До цього вона обіймала посаду сільського голови в громаді, що дозволило їй здобути значний досвід і знання про місцевість та її мешканців.

Перед війною це була аграрна громада, де більшість жителів займалася фермерством або орендувала земельні ділянки. Тут вирощували зернові та технічні культури, а також славилися кавунами. Спільнота мала крафтове виробництво, працювали й бюджетні установи. Це були справжні "крепкі хазяї", зокрема в Новомиколаївці. Коли загарбники увійшли до нашого містечка, вони запитали: "А що це за містечко?". Асфальтовані дороги, газифіковані будинки, центральне водопостачання, освітлення, доглянуті газони, квітники, парк — все, як і має бути в сучасному українському селі, — розповідає Глєбова.

На думку жінки, в курортному містечку Скадовськ, розташованому всього в 20 кілометрах від Новомиколаївської громади, місцеві жителі пропонували туристам мед, молоко, кавуни, дині та помідори. Продукцію також доставляли на великий оптовий ринок у Великі Копані.

Ми проживали досить комфортно, у нас не було бідних домівок, хіба що у ледарів, і тих можна було перерахувати на пальцях. Звичайною справою стало відвідування Херсона раз на тиждень для покупок на "Фабриці" – найбільшому торгово-розважальному центрі на півдні України. Люди також їздили в обласний центр, щоб відвідати театр. Логістика була на високому рівні – дороги легко вели як до моря, так і до Херсона. Медичне обслуговування було на хорошому рівні: в нас працювали дві сучасні амбулаторії. Нещодавно збудували й нову, залишалося лише підключити електрику. Ми отримали обладнання для телемедицини та автомобіль для сімейних лікарів, все це стало можливим завдяки програмі "Доступна медицина", - ділиться староста.

У Новомиколаївці та Михайлівці працювали дві великі школи і два дитячих садки.

Росіяни пригрозили забрати дітей, якщо їх не віддадуть до навчального закладу.

- Наразі в громаді, за нашими оцінками, залишається близько 35% тих, хто був зареєстрований. Переважно - люди пенсійного віку, яким складно залишати рідну домівку. Щодо молодших, то це - або принципова позиція "моя земля, я її не залишу" (таких насправді небагато), або тримають батьки, ті самі люди старшого віку. Молодь там є, але дуже мало. Ще живуть мешканці області, які переселилися з Голої Пристані, з Олешок після підриву Каховської ГЕС, - хоча вони більше осіли у Скадовську. Багато заїжджає "гостєй" з РФ, які на ротації: поживуть - виїдуть. А так - дуже багато порожніх хат, люди повиїжджали з окупації, села осиротіли, покинуті подвір'я позаростали бур'янами, - каже начальниця СВА.

На її думку, якщо раніше мешканці залежали від сільського господарства, то тепер їхнє існування зумовлене вирощуванням овочів у власних городах.

Ціни на сільськогосподарську продукцію залишаються низькими. Прибутки отримують перекупники з Росії або з окупованого Криму, які або співпрацюють із загарбниками, або мають свій "прикриття". Тим часом звичайні люди займаються натуральним господарством: вони висаджують картоплю і вивозять її до Великих Копанів, куди приїжджають ці перекупники. У соціальних мережах люди активно обмінюються речами, щось купують і продають. Пенсіонери оформлюють російські пенсії, адже без цього їм важко вижити.

Глєбова відзначає, що росіянам знадобилося чимало часу, щоб впорядкувати навчальний процес.

Місцеві педагоги не проявляли готовності до співпраці. Восени 2023 року, нарешті, відкрилася школа в Михайлівці. Однак батьки не відправляли своїх дітей до навчального закладу з різних причин. Спочатку окупанти змогли зібрати 60 учнів з сусідніх територій, зокрема з Долматівки, Добропілля та навіть з Клинів. У травні 2024 року колаборанти разом з представниками ФСБ відвідували домівки родин, де проживали школярі, і погрожували забрати дітей, якщо їх не віддадуть до російської школи. В результаті, батьки змушені були відправляти дітей навчатись за російськими програмами. За інформацією окупантів, наразі в Михайлівці нібито навчається 200-250 учнів, однак це діти не лише з нашої громади — підвозять учнів і з інших населених пунктів, - розповідає Глєбова.

Додає, що у Новомиколаївці росіянам не вдалося відкрити ані садок, ані школу, попри численні спроби.

За словами співрозмовниці, у 2024 році вчитель хімії з Новомиколаївки пішов викладати за російською програмою.

Троє місцевих зрадників з однієї родини вирішили стати "вчителями", і жоден з них не має педагогічного диплома. Загалом, вчителі складаються з непрофесійних кадрів. Це люди з вулиці, серед яких є ті, хто не отримав жодної освіти, ті, хто має лише технічну освіту, пенсіонери, а також ті, хто лише закінчив школу. Вони пройшли "курси" в Криму й отримали якісь сертифікати, - розповідає начальниця СВА.

Євгенія Глєбова підкреслює важливість забезпечення можливості для дітей, які досягли 18-річного віку, залишати зону окупації та продовжувати отримувати українську освіту. На території, що контролюється Україною, діють два ліцеї в Новомиколаївській громаді, де кожен навчальний заклад має близько 200 учнів, які навчаються онлайн. "Ми дуже стурбовані майбутнім цих ліцеїв і прагнемо їх зберегти, адже існують вимоги до кількості учнів у класах," - зазначає вона.

ЧОРНІ ОРЕНДАРІ ТА ДЕПУТАТИ-ЗРАДНИКИ

Щодо тиску на населення, ситуація залежить від ротації співробітників ФСБ та розвитку подій на фронті. Як тільки в новинах з’являються повідомлення про вибухи на лівому березі або успішні удари наших військових, тиск на людей різко зростає. Один із мешканців нашої громади, чоловік з інвалідністю, отримав "вирок" на 12 років ув’язнення від росіян. Інший – зараз під судом у Росії. Ми всі знаємо, як там ставляться до ув’язнених, лише б він залишився живим, і щоб ми могли зрозуміти, де його знайти далі, – зазначає Глєбова.

Жителі громади, що перебуває під окупацією, відчувають сильний тягар і замкненість.

- У громаді все ж існують зрадники, хоч їх кількість насправді дуже мала, - зазначає вона.

У прокуратурі повідомили, що на території Новомиколаївської громади зафіксовано сім кримінальних правопорушень, які класифікуються як злочини проти основ національної безпеки України. У рамках цих справ троє осіб отримали повідомлення про підозру. Обвинувальні акти стосовно трьох осіб за чотири скоєні правопорушення були направлені до суду.

Начальниця СВА розповідає про колаборантів - "чорних" орендарів, з якими у неї до великої війни були зіткнення.

Вони укладали угоди на оренду земельних паїв з місцевими жителями без офіційного оформлення, уникаючи сплати податків до місцевого бюджету. Серед них є особи, які, пройшовши в депутатський корпус, вирішили співпрацювати з окупантами. Наприклад, Сергій Моргуненко, депутат 8 скликання та голова земельної комісії, отримав паспорт РФ, зареєстрував свій бізнес відповідно до їхнього законодавства та успішно розвивається. Інший приклад — депутат Михайлівки Олег Ковальов, який відкрито демонстрував свою підтримку, виступаючи з російським триколором, а також агітуючи на "референдумі"; його родина активно працювала на окупантів під час виборів Путіна. Багато депутатів-землевласників разом із сільським головою Петром Гулим втікали за кордон восени 2022 року, як тільки завершили збори та реалізацію врожаю. Тепер вони управляють своїм бізнесом через підставних осіб, намагаючись залишатися в тіні, усвідомлюючи можливі наслідки своїх дій. Ніхто з них не переймається долею громади. Але є й депутати, на яких ми можемо покладатися — четверо з них борються за Україну, зокрема, на Херсонському напрямку. Мій заступник також вже два роки захищає країну в найгарячіших точках фронту, - підкреслює голова громади.

Щодо мобілізації в Росії, зазначається, що з місцевої громади до армії пішло близько десяти осіб, серед яких є асоціальні елементи та люди з проблемами з наркотиками. "Один з мешканців Михайлівки отримав візит від окупантів, які повідомили, що повернуться до нього на наступний день, щоб він був готовий іти служити. У чоловіка стався інсульт, і він помер. Ще один випадок: російські військові забрали на строкову службу юнака, який залишився через батька, в той час як його брати втекли на підконтрольні території, і один з них нині служить у ЗСУ".

ПРО БУНТ, ЄВРЕЙСЬКІ КОЛОНІЇ ТА СІОНІСТІВ

Якщо звернутися до історії громади, то серед відомих земляків можна згадати Івана Шульгу (1889-1956), уродженця Михайлівки. Цей художник, що працював у жанрі живопису та графіки, здобув репутацію майстра побутової та батальної живописної традиції.

Загалом, громада включає п'ять невеличких сіл, які раніше вважалися єврейськими "посьолками", а також два значних села - Новомиколаївку та Михайлівку, які в радянський період були відомі як колгоспи-мільйонери, - зазначає Євгенія Глєбова.

Вона досліджує історію своєї громади, адже походить з роду Прокопових, який згадується в історичних документах і належить до перших поселенців, що заснували її село.

Скадовський автор і краєзнавець Олег Лиховид вивчав розвиток єврейських спільнот у своїй громаді після 90-х років XX століття.

- Річ у тім, що після громадянської війни в містах звичний уклад життя євреїв змінився - містяни не мали коштів, щоб замовити у них послуги: ремонт взуття, пошиття одягу, ювелірку тощо. Сторіччя тому діяла партія "Поалей-Ціон" ("Робітники Сіону" - поміркована єврейська організація соціалістичного спрямування). І вона звернулася по допомогу до євреїв світу, серед яких були багаті люди, що створювали вже тоді, як ми зараз кажемо, різні фонди та проєкти. Після цього звернення благодійна організація - американський єврейський розподільчий комітет "Джойнт", допомагав у формуванні єврейських сільськогосподарських товариств. Головним представником міжнародного комітету в цих краях був такий собі доктор Адлер, який представляв й інші єврейські організації. Пізніше в СРСР заборонили і "Робітників Сіону", і діяльність комітету, багатьох представників цих структур заарештували та знищили, - каже Лиховид.

Дослідник зазначає, що єврейські громади мали свої особливі назви: Леніндорф, тепер відомий як Карабулат; Найдорф, сьогодні це Новосілка; Вайндорф, який тепер називається Труд; Майндорф, сучасна назва – Промінь; та Ленінвег, що тепер іменується Біленьким. У цих селах розмовляли ідиш.

Як розповів краєзнавець Дементій Білий, в Атласі "Національні меншини в Україні, 1920-1930-ті роки" (рік видання 1996) вказано, що в 1931 році існувала Єврейська національна сільська рада в Скадовському районі Херсонської округи. Вона називалася Леніндорфська. На той момент у ній проживало 867 осіб.

У 1936 році почалася тенденція до ліквідації національних сільських рад, і до 1941 року їх фактично не стало. Проте їхні назви збереглися, і зміни були внесені лише у 1946 році, - зазначає Лиховид.

Правда, після завершення Другої світової війни у колишніх національних поселеннях не залишилося і євреїв - їх знищили фашисти, які, до речі, під час окупації перейменували лише одне село - Леніндорф на Нововизвольне (підкресливши цим, що "повністю визволили село від єврейського населення").

За інформацією Лиховида, розстріли євреїв на території Скадовського району мали місце в межах нинішньої Новомиколаївської громади, між селами, які тоді називалися Леніндорф і Найдорф.

Відповідно до різних джерел, можна припустити, що приблизно тисяча євреїв була розстріляна в Скадовському районі за старими адміністративними кордонами. Однак після звільнення цього регіону в 1943 році радянські органи зіткнулися з труднощами при встановленні імен загиблих. На жаль, за майже вісімдесят років вдалося зафіксувати лише 212 випадків, серед яких 172 – євреї. При цьому достеменно відомі лише 55 імен, тоді як в інших випадках вказані лише родинні зв’язки, наприклад, дружини, сини та доньки, – зазначає краєзнавець.

Варто зазначити, що в громаді проводили дослідження свого історичного минулого, і на її веб-ресурсі доступні свідчення щодо тих подій та трагедії, яка сталася з євреями.

Після трагічних подій, пов'язаних з масовими вбивствами місцевих євреїв, в колишніх єврейських громадах залишалося всього 50-100 осіб. Щодо історії, то колишній Леніндорф (до 2016 року відомий як Ленінське) тепер називається Карабулат — татарське ім'я, що складається з компонентів "Кара" (чорний, грізний, потужний) та "булат" (сталь високої якості). Як зазначає Олег Лиховид, тюркські народи, зокрема татари і ногайці, що мешкали на Північному Причорномор'ї, залишили по собі численні топоніми. Крім того, за часів Російської імперії ці землі були надані турецькому зраднику Батал Хусейн-паші, який, втікши зі скарбницею, перейшов на бік росіян. Це призвело до деморалізації османського війська, яке почало руйнуватися (події відбувалися у 1790-х роках на Кубані). Пізніше власність перейшла до його сина, який намагався управляти цими землями до 1804 року, а потім продав їх караїмам, які в свою чергу перепродали їх далі.

Щодо Михайлівки, то це село було засноване кріпаками і виникло в 1833 році завдяки французу Шарлю Мішелю Потьє, який був інженером, математиком і педагогом. Він переселив своїх кріпаків з Нижегородської губернії для створення цього поселення. У свою чергу, Новомиколаївка, нинішній центр громади, формувалася за іншим принципом. Це село не належало до казенних, поміщицьких або хуторських типів. Новомиколаївка була заснована в 1861 році нащадками запорожців, а також вихідцями з Бессарабії й кріпаками, що втекли. У 1870 році до місцевої громади приєдналися 6 сімей греків, а в 1871 році – ще 8 сімей сербів, які раніше були австрійськими підданими.

Можливо, дух запорожців та втікачів зіграв свою роль у тому, що у Новомиколаївці в 1930 році відбувся жіночий протест проти колективізації. Цю інформацію надав у своїй статті в листопаді 2000 року кореспондент Укрінформу Григорій Кривець.

У херсонському тому "Історії міст і сіл Української РСР", який вийшов друком у 1983 році, є коротка згадка про те, що "в липні 1930 року куркулі з села Новомиколаївка напали на голову сільської Ради". Далі історики того часу зазначають: "Протести куркулів проти Радянської влади отримали рішучу відповідь з боку бідняків і середняків". Але що ж насправді відбулося в Новомиколаївці в той період? Відповідь на це питання не є надто складною. Документи, які раніше були засекречені в архівах КДБ, тепер доступні в державному архіві без грифу "цілком таємно". Саме тут зберігається папка кримінальної справи №182 Херсонського окружного відділу ГПУ. Зібрані в ній рапорти, протоколи та свідчення дозволяють відновити хронологію подій у Новомиколаївці.

30 липня 1930 року близько 500 жінок зібралися навколо сільської ради. Вони вимагали дозволу на збори врожаю з частини земель, які були конфісковані, а також повернення будинків, худоби та інвентарю, які забрали у розкуркулених. Наступного дня для заспокоєння протестуючих прибув голова райвиконкому. Однак розбурхані селянки не піддалися страху.

Вони пред'явили керівництву новий ультиматум: повернути з Півночі чоловіків, яких туди вигнали. Як і можна було очікувати, цього разу до справи приступили досвідчені чекісти. Село охопила хвиля арештів.

Висадити та відправити до таборів пів тисячі жінок виявилося нелегким завданням. Як можна всіх їх назвати "ворожими елементами"? Але ж хто ж повірить, що в бідному степовому селі дійсно виявилося 500 "куркульок"? Тож оперуповноважений Марченко вирішив не піддаватися спокусі класифікувати цю подію як "антирадянське повстання" і обрав перевірений підхід. Він відібрав лише тих, хто, на його думку, був ініціатором бунту. Не зважаючи на те, що односельці відмовлялися давати свідчення проти них, а "куркулька" Меланія Прокопова забрала з колективної ферми тільки свою єдину корову, "трієчка" винесла їй і Марії Прокоповій вирок у вигляді десяти років у концтаборі. П'ятьом селянкам, серед яких була і Марія Сервуля з немовлям на руках, присудили по вісім років. Троє жінок отримали умовні терміни в три роки. Таку історію розповідав журналіст.

Цей випадок не був єдиним проявом жіночого протесту проти колективізації на Херсонщині. За свідченнями архівістів, існували й значно жорстокіші покарання. Наприклад, у селі Солонці також було зафіксовано подібний інцидент, де троє учасниць протесту були розстріляні.

За словами журналіста, в Новомиколаївці мало хто був обізнаний про той бунт — місцеві мешканці настільки побоювалися, що навіть нашіптували про ці події своїм дітям.