Олександр Кірш: І знову все залежатиме від кадрів: доступні чи професійні -- Блоги | OBOZ.UA

Загалом, під час війни Україна зазнала втрат приблизно 8 мільйонів людей через мобілізацію та виїзди, що призвело до дефіциту, як вважають експерти, щонайменше 5 мільйонів робочих рук.

За даними дослідження, проведеного Національним банком України, близько 80% компаній наприкінці минулого року висловили занепокоєння щодо нестачі працівників.

Згідно з консервативними прогнозами, для того щоб утримувати чисельність працездатного населення в Україні на стабільному рівні, щорічно необхідно залучати від 250 до 300 тисяч мігрантів.

На сьогодні в Україні проживає приблизно 40 тисяч іммігрантів, тоді як до початку війни їхня кількість становила близько 200 тисяч.

При цьому, приміром, у ТПП кажуть, що бізнесу потрібні не всі поспіль, а люди, які ментально й культурно є досить близькими до України, наприклад - фахівці з колишнього соцтабору, включаючи країни, що раніше входили до Югославії, а з пострадянських - краіни Балтії.

Важливо усвідомлювати, що витрати на працевлаштування іммігранта сьогодні суттєво перевищують витрати на найм українських працівників. Зокрема, роботодавцю потрібно покрити витрати на переїзд іноземця, забезпечити йому житло та призначити "опікуна" – особу, яка допомагатиме йому адаптуватися в Україні. Крім того, для отримання дозволу на роботу, роботодавець зобов'язаний сплатити адміністративний збір, який коливається від 15 до 30 тисяч гривень, залежно від терміну дії дозволу.

Безумовно, існує жорстка конкуренція за кадри між роботодавцями з Польщі, Німеччини та інших країн Європи, де зарплати значно вищі, а умови для імміграції набагато легші.

Не випадково, за даними Міжнародної організації праці, приблизно 25% усіх найманих працівників в Євросоюзі складають іноземці.

З іншого боку, хочу наголосити, що, висловлюючи думки щодо імміграції в Європу, президент США порадив європейським країнам "зосередитися", інакше, за його словами, "Європа виявиться під загрозою зникнення".

Отже, подібна ситуація може незабаром відбутися й в Україні. Вже сьогодні, посилаючись на дані Мінсоцполітики, повідомляють, що до 2050 року в країні залишиться лише 25 мільйонів громадян. Це пов'язано не тільки з втратами внаслідок війни, а й із відсутністю повернення багатьох людей, а також з подальшими міграційними процесами та іншими актуальними демографічними чинниками, такими як вікові особливості, рівень народжуваності та смертності.

До речі, активно обговорюють і найбільш приземлені країни, які можуть стати джерелом необхідної трудової міграції (для таких же невибагливих роботодавців!), якщо на Сході Європи не вистачить робочої сили.

Найчастіше згадуються країни Азії, зокрема Бангладеш (навіть частіше, ніж величезна Індія з населенням майже півтора мільярда), Індія, Пакистан, а також африканські держави, такі як Кенія та Ефіопія. Меншою мірою звертають увагу на Непал, М'янму, Таїланд, Лаос, Камбоджу та латиноамериканські країни, зокрема Колумбію й Гватемалу.

Нагадую, що враховуючи унікальні демографічні характеристики країн-"донорів" (в контексті трудової міграції, а не фінансів), в майбутньому кількість поважних гостей з цих націй значно перевищить чисельність сучасного населення України.

Отже, було б ідеально, якби люди поверталися додому, але багато хто, хто вже встиг пристосуватися до життя за межами країни, без жодних сентиментів обере для себе комфортніше місце. Тому Україні потрібно серйозно попрацювати над створенням умов для гідної конкуренції, щоб залучити як власних громадян, так і тих, хто перебуває за кордоном.