"Оскар 2025": які фільми змагаються за нагороду в категорії найкращий міжнародний фільм

Категорія "найкращий міжнародний фільм" (раніше вона називалась "найкращий неангломовний фільм") - єдина категорія, яка представляє насамперед країни. Кожна може обрати лише одного претендента. Цього року кваліфікацію (відповідність регламенту "Оскара") пройшли фільми з 85 країн. До слова, висувати фільми у цій категорії можуть і англомовні країни, але він має бути вироблений поза межами США. Головною умовою має бути те, що понад 50% має бути будь-якою мовою, крім англійської.

Україна обрала для представлення свою картину "Ла Палісіада", створену Філіпом Сотніченком. Дія фільму розгортається в 1996 році, в останні місяці існування смертної кари на території країни. Головні герої - судовий психіатр Олександр (виконаний Андрієм Журбою) та слідчий Ільгар (у виконанні Навруза Пашаєва) - займаються розслідуванням вбивства свого колеги, міліціонера. Ці троє чоловіків об'єднували спільна професійна діяльність, давня дружба та почуття до однієї жінки, яка тепер стала вдовою загиблого.

Польща обрала своїм представником "Під вулканом" Даміана Коцура. У головних ролях - Анастасія Карпенко ("Перевізниця", "Я і Фелікс", "Як там Катя?") та Роман Луцький ("Відблиск", "Сторожова застава", "Віддана"). Події відбуваються під час останнього дня відпочинку української сім'ї на Тенерифе. Вони не знають, що їхнє повернення до Києва буде зірвано нападом Росії на Україну.

На жаль, обидва фільми не потрапили до номінації. Зрештою, не потрапили туди і відомі картини, що отримували призи на найпрестижніших фестивалях.

Давайте розглянемо п’ять фільмів, які отримали шанс на "Оскар". Зазначимо, що чотири з них були представлені на минулорічному Каннському кінофестивалі, причому три з них змагалися в основному конкурсі. У цій номінації можна виділити двох лідерів: французький фільм "Емілія Перес" та бразильську стрічку "Я все ще тут".

"Емілія Перес" уже встигла побувати в українському прокаті, а також зібрати безліч найрізноманітніших призів. Тут і каннська нагорода за найкращу жіночу роль, кілька "Золотих глобусів" та інших нагород. Зокрема, іспаномовний мюзикл Жака Одіяра став найкращим європейським фільмом року.

Адвокатеса Ріта (Зоя Салдана) стикається з недооцінкою на своєму робочому місці, де її начальник безсоромно привласнює її досягнення. Проте лідер картелю Манітас дель Монте (Карла Софія Гаскон) виявляє в ній потенціал і запрошує на допомогу в реалізації своєї мрії — зміні статі. Цей крок дозволяє Манітасу досягти двох цілей одночасно: сховатися від переслідувачів та здійснити свою давню амбіцію. Тим часом Ріта отримує завдання знайти безпечне місце для дружини Манітаса (Селена Гомес). У тілі Емілії бандит стає благодійником і займається розслідуванням зниклих безвісти, яких насправді вбили картелі.

У підсумку маємо абсолютно божевільний мікс: мюзикл іспанською мовою про мексиканського наркобарона, який вирішив змінити стать, за участю зірки Disney Селени Гомес у ролі дружини гангстера. І ось такий фільм Франція вирішила послати на "Оскар".

"Емілія Перес" отримала 13 номінацій, і якщо все піде за планом, вона має шанси повторити тріумф "Паразитів", здобувши нагороди як за найкращий міжнародний фільм, так і за найкращий фільм загалом.

"Я досі тут" — це фільм бразильського режисера Валтера Саллеса, який здобув популярність завдяки таким стрічкам, як "Центральний вокзал" та "Щоденники мотоцикліста". Головну роль у картині виконує одна з провідних актрис, яка є конкуренткою в категорії "Найкраща акторка". У 1986 році Торрес була відзначена на Каннському кінофестивалі за найкращу жіночу роль у стрічці "Люби мене вічно чи ніколи". Завдяки своїй грі у "Я досі тут" 59-річна актриса отримала "Золотий глобус" за найкращу жіночу роль у драмі, ставши першою бразильською, латиноамериканською та португаломовною актрисою, яка досягла цього успіху. Вона також стала другою бразильською актрисою, яка отримала номінацію на премію "Оскар" за найкращу жіночу роль, після своєї матері Фернанди Монтенегру, за роль у "Центральному вокзалі", знятого тим же Саллесом.

Торрес виконала роль дружини зниклого безвісти політика Рубенса Пайви, який став одним із 434 осіб, що загинули або пропали безвісти внаслідок військової диктатури в Бразилії. Цей фільм створено на основі однойменної книги, написаної сином Рубенса, Марсело Рубенсом Пайвою.

"Дівчина з голкою" (Данія) - це кримінальна драма, створена данським режисером Магнусом фон Хорном на основі сценарію, написаного ним спільно з Лайн Лангебек. Фільм заснований на реальних подіях, які розповідають про данську серійну вбивцю Дагмар Овербай, що зуміла організувати бізнес, що "допомагав" жінкам позбавлятися небажаних дітей. Вона обіцяла матерям знайти для їхніх немовлят заможних опікунів за гроші, але насправді вбивала їх. Дагмар була засуджена до страти в 1921 році, але згодом вирок був пом'якшений до довічного ув'язнення. Вона померла у в'язниці в 1929 році у віці 42 років.

Сам режисер охарактеризував свою роботу як жахливу казку для дорослих. Незважаючи на те, що сюжет фільму заснований на долі Дагмар (яку зіграла знаменита актриса з Данії Тріна Дірхольм), основна увага приділена життю Кароліни (виконаної Кармен Зонне), бідної молодої жінки, чий чоловік безслідно зник під час війни. У цій чорно-білій, похмурій історії Кароліна виступає в ролі жертви, але вона приймає цю долю з гідністю.

Фільм вражає ідеальною формою, проте його побудова настільки вражаюча, що здається неприродною. Проте спостерігати за тим, як майстерно режисер створює цю композицію, дійсно захоплююче.

"Семена святого фікуса" (Німеччина) - це драма, створена іранським режисером Мохаммадом Расулофом, якого в рідній країні засудили до восьми років ув'язнення та тілесних покарань. Однак йому вдалося втекти з-під варти.

За сюжетом, суддя революційного трибуналу, який виносить рішення щодо протестувальників, одного разу виявляє, що його пістолет зник без сліду. Це відкриття стає причиною справжнього терору для його дружини та двох доньок. Згодом з'ясовується, що його особисті дані стали відомі широкій аудиторії, і сім’ї доводиться тікати з Тегерана, рятуючи своє життя.

Оцінювати фільм виключно як кінематографічний твір без врахування обставин його створення є досить складним завданням. Це не просто стрічка, а справжній кінематографічний тріумф. Проте, якщо спробувати розглянути його в такому контексті, стає очевидним, що це кіно має дуже високий рівень: воно поступово захоплює глядача, немов виру, і не відпускає ані візуально, ані емоційно. Це вражаюча робота, в якій усі елементи гармонійно працюють на досягнення спільного результату.

"Потік. Останній кіт на Землі" (Латвія) - єдина анімаційна стрічка в цій категорії. Непереборний потік води кардинально змінив існування всіх живих істот на планеті. Чорний кіт із яскравими жовтими очима довго шукав найвищу суху ділянку, поки не натрапив на човен, яким вправно керує капібара. Згодом до їхньої компанії приєдналися лемур та золотистий ретривер. Разом вони вирушили в захопливу подорож. Довгий шлях у пошуках кращого місця навчив їх не лише вправно керувати човном, але й знаходити їжу та розуміти одне одного. Чудові краєвиди змінюються, поки тварини плавають, пірнають, ледь не тонуць, видряпуються, бігають та стрибають.

Анімаційне фентезі-пригодницького жанру "Потік. Останній кіт на Землі", створене латвійським режисером Ґінцом Зібалодісом, здобуло кілька нагород на Міжнародному фестивалі анімаційних фільмів в Ансі, зокрема титул найкращого повнометражного фільму. Крім того, ця стрічка є претендентом на премію "Оскар" у категорії найкращий анімаційний фільм.