Оскар для "Анори" – момент, коли кіномистецтво перетворюється на політичну арену.

Найбільше обговорень викликав успіх фільму "Анора" Шона Бейкера, якого деякі критики охарактеризували як ключовий "символ творчої свободи", тоді як інші вбачають у ньому тривожний знак відчуження Голлівуду від реальних проблем. Емоційна стрічка про український спротив "Порцелянова війна" не отримала бажаної статуетки.

Чи можна називати рішення Академії суто художніми, а "Оскар" -- позаполітичним? ZN.UA шукає відповідь на це запитання між рядками офіційних промов і кулуарних коментарів.

Ще на стадії оскарівських перегонів стало очевидно, що "Анора" Шона Бейкера буде одним з основних претендентів на перемогу. Ця стрічка, що отримала "Золоту пальмову гілку" на Каннському кінофестивалі 2024 року та здобула важливі нагороди від професійних гільдій (виробників, режисерів, сценаристів, кінокритиків), буквально дихала в спину своїм потужним суперникам, таким як "Конклав" і "Бруталіст". В результаті, "Анора" завоювала п’ять "Оскарів", серед яких "Найкращий фільм", "Найкращий режисер" і "Найкращий оригінальний сценарій".

Сюжет викликав жваві суперечки: розповідь про сексуальний зв'язок між стриптизеркою Ені (Майкі Медісон, лауреатка "Оскара" за найкращу жіночу роль) та сином російського олігарха Ванєю (Марк Ейдельштейн) поєднує елементи соціальної драми і трилера. Критики, зокрема з видань Variety та IndieWire, відзначили "Анору" за вдалий баланс між гумором і трагедією, а також за сміливі експерименти з візуальним стилем. Проте політичний підтекст виявився для багатьох занадто чутливим: актори з РФ, які не висловлювали антивоєнної позиції, були запрошені до участі в проєкті, що з'явився на екранах під час війни Росії проти України. Частина українських та східноєвропейських критиків сприйняла це як загрозливу "нормалізацію" російської перспективи.

Для багатьох західних медіа "Анора" стала ще одним свідченням того, що Голлівуд має особливу пристрасть до історій про "зіткнення культур", особливо в контексті соціальних чи культурних суперечностей, які супроводжуються особистими драма. Проте повернення Дональда Трампа до Овального кабінету та його помітно стримане ставлення до українського питання створили нові умови: відкриті антиросійські висловлювання від кінематографістів виглядають надто ризиковано, адже Голлівуд бажає зберегти свій вплив і уникнути нових звинувачень з боку консервативних кіл.

Найбільш суперечливою фігурою в акторському складі фільму "Анори" став Юра Борісов. Його номінація на "Найкращу чоловічу роль другого плану" увійшла в історію як перша за майже 50 років участь російського актора в гонці за Оскаром (останній раз це трапилося в 1977 році, коли номінували балетного артиста Міхаіла Баришнікова). Хоча цього року нагороду отримав інший претендент — Кірен Калкін за американо-польську стрічку "Справжній біль", Борісова визнали "проривом", а режисер Бейкер високо оцінив його "уміння втілювати внутрішні конфлікти персонажа".

Проте українські ЗМІ зазначили, що Борісов, який потрапив до списку "Миротворця", не висловлював осуду щодо вторгнення Росії в Україну і продовжує брати участь у російських проектах. Роберт Дауні-молодший під час церемонії Оскара згадав про це. Однак офіційної реакції чи коментарів з боку Академії не було. Деякі медіа вважають, що позиція Голлівуду свідчить про спробу "відокремити особистість від її громадянства". Проте з перспективи України та наших союзників це часто сприймається як нехтування моральними нормами, особливо у контексті агресії з боку Росії.

Нова адміністрація у Вашингтоні проявляє обережність у сфері зовнішньої політики. Дональд Трамп неодноразово висловлював думки про можливість "зниження напруженості" у відносинах з Росією. Для ліберального кіноінституту, як зазначає The Hollywood Reporter, це створює складну ситуацію: або відкрито засудити війну, або зменшити політичні висловлювання, щоб уникнути різкої реакції з боку консервативних кіл. Цього року "Оскар" виявився вражаюче "беззубим" з політичної точки зору, якщо порівнювати з резонансними виступами на попередніх церемоніях.

Організатори пояснюють свою обережність "прагненням зосередитися на мистецтві". Однак експерти вказують на це як на прояв тихої політизації: замість відкритого конфлікту команда "Анори" представляє універсальну наративу, в якій фігурують і росіяни. Подібні кінематографічні роботи сприяють створенню ілюзії, що культурний діалог можливий навіть без врахування агресії.

Зміна політичного клімату в США суттєво вплинула на теми та манеру обговорення в Голлівуді. З початку нового президентського терміна Дональда Трампа серед представників демократів та ліберальних діячів кіноіндустрії зросли занепокоєння, що відверта антиросійська або проукраїнська риторика може стати додатковим чинником напруження для нової адміністрації, яка прагне знизити ескалацію з Росією. Хоча Трамп не висловлювався прямо за скасування санкцій проти Росії, його стримане ставлення до підтримки України стало помітним вже в перші місяці його перебування на посаді.

За інформацією з надійних джерел, Академія кінематографічних мистецтв і наук рекомендувала утримуватися від політичних висловлювань, щоб уникнути можливих конфліктів. В результаті, теми війни в Україні та міжнародних дій США були згадані лише у кількох випадках: акторка та режисерка Деріл Ганн розпочала свій виступ з фрази "Слава Україні!", а британський сценарист Пітер Строхан ("Конклав") прикріпив жовто-блакитну стрічку до свого одягу.

Формально Голлівуд не виступає проти Трампа, але свої нагороди й промови робить нагодою для завуальованих сигналів (співчуття, підтримки чи осуду). У випадку з "Анорою" це відчитують як потурання російському лобі або намагання "заговорити" конфлікт універсальною мовою любові, водночас дистанціюючись від конкретики війни.

"Порцелянова війна" — документальна стрічка, що висвітлює боротьбу українських митців у контексті російського вторгнення. Цей 87-хвилинний фільм був створений українським режисером Славою Леонтьєвим у спільній роботі з американцем Бренданом Белломо і став одним з основних претендентів на звання "Найкращий повнометражний документальний фільм". Після успіху на фестивалі Sundance здавалося, що ця стрічка про український спротив має великі шанси на отримання "Оскара". Проте, переможцем у цій категорії став палестино-ізраїльський проект No Other Land ("Немає іншої землі"), який зосереджується на виселенні палестинських сімей із регіону Масафер-Ятта.

Декілька спеціалізованих видань, зокрема The Hollywood Reporter, висловили думку, що причина відсутності визнання не полягає в якості роботи, а в тому, що тема війни в Україні вже неодноразово висвітлювалася протягом двох років повномасштабного російського вторгнення (на прикладі документального фільму "20 днів у Маріуполі"). Члени Академії, можливо, вирішили "дати можливість висловитися іншим конфліктним регіонам", зокрема Близькому Сходу. Фільм "Немає іншої землі" дійсно відзначився оригінальним підходом: палестино-ізраїльська команда показала проблему виселення палестинців із Масафер-Ятти через призму повсякденного життя звичайних родин обох сторін конфлікту. Для багатьох членів Академії це стало "новим" поглядом, тоді як війну в Україні вони, ймовірно, сприймають вже як стабільний елемент новинного контексту. Режисер фільму, тримаючи нагороду, наголосив на необхідності дипломатичного вирішення конфлікту, "щоб обидва народи могли жити вільно".

"Порцелянова війна" акцентує увагу на злитті військових подій із мистецьким протестом — демонструє, як харківські керамісти продовжують створювати порцелянові фігури, незважаючи на загрози обстрілів. Це глибоко особистий та "інтимний" погляд на конфлікт, який, за думкою деяких науковців, може виглядати менш універсальним і драматичним у порівнянні з глобальною політичною перспективою No Other Land.

Безумовно, сама номінація є значним досягненням для українського кінематографа. Багато хто вважає цю стрічку моральним переможцем, адже вона продовжує піднімати важливу тему російської агресії. Творцям "Порцелянової війни" вдалося пройти червоною доріжкою "Оскара" та знову привернути увагу світової спільноти до триваючого конфлікту. У світлі стриманого ставлення Голлівуду до подій в Україні, це також можна вважати важливим досягненням.

Посилання на Україну та акти підтримки вказують на те, що забути про війну неможливо. Нагороди та червоні доріжки — це лише поверхнева частина величезного айсберга, а те, що ховається під водою, формує реальні основи політики "Оскара". І тут криється парадокс великого кіно: воно повинно бути універсальним, але водночас завжди залишається під впливом епохи.