Фінальна подорож Кобзаря на батьківщину: в Україні розробляють емоційний проєкт до 165-річчя його перепоховання.

Навесні 2026 року відзначатиметься 165-та річниця з моменту пам'яті та перепоховання великого Кобзаря на рідній землі. У зв'язку з цією важливою датою, Фонд Миколи Томенка "Рідна країна" спільно з Київським національним університетом будівництва і архітектури ініціює масштабний проєкт під назвою "Останній шлях Тараса Шевченка".

Основною метою є нагадати всім нам про те, як наш Пророк повертався до Дніпра, а також вшанувати ті місця, що стали свідками його прощальної подорожі.

Протягом весни -- з 10 березня до 22 травня -- в Україні відбудеться низка пам'ятних подій. Одним із найсильніших жестів стане встановлення копій посмертної маски Тараса Шевченка. Їх розмістять у храмах, де колись українці прощалися з поетом під час його перевезення з Петербурга до Канева.

Маски створили відомі скульптори Олесь Сидорук та Борис Крилов. Як зазначає Микола Томенко, цей проєкт став можливим завдяки співпраці зі священниками Церкви Різдва Христового на Подолі, яка відіграла особливу роль у прощанні з Кобзарем у Києві.

Шлях Тараса до вічного спокою був тривалим і сповненим труднощів. Він відійшов у вічність 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі, де його спочатку і поховали. Проте його друзі не забули про його останнє бажання: "Коли я помру, поховайте мене на могилі серед широких степів, на рідній Україні...".

Лише через 58 днів після смерті вдалося отримати дозвіл на ексгумацію. Потім почався виснажливий шлях залізницею, який тривав через численні населені пункти — від Глухова та Батурина до Києва. Звідси прах поета був переправлений пароплавом "Кременчук" до Канева. 22 травня він нарешті знайшов вічний спокій на Чернечій горі.

"Пошанування Тараса Шевченка саме 22 травня стало важливим патріотичним та навіть політичним заходом з 50-60 років 20 століття. Радянська влада і кдб всіляко боролися проти проведення масових зібрань арештами, звільненнями з роботи та альтернативними заходами", -- нагадує Микола Томенко.

Для українців 22 травня завжди було днем тихого опору та національної єдності. Коли Радянський Союз намагався заборонити збори біля пам'ятників Кобзарю, люди все одно йшли. А з відновленням Незалежності в Каневі відродилася традиція пішої ходи від Успенського собору до могили Пророка.

Микола Томенко пригадує, що в 2005 році, за його пропозицією, останньою дорогою поета пройшло все керівництво країни — пішки, як належить у моменти глибокої пошани.

"Пам'ятаємо нашу історію! Шануємо наших Пророків!" -- закликає Микола Томенко.

Проєкт "Останній шлях Тараса Шевченка" -- це можливість для кожного з нас ще раз відчути зв'язок із людиною, яка дала нам голос і віру в те, що "в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля".