"Спогади не знають кордонів національностей."

"Товариство Магурич" успішно реставрувало 2200 українських пам'ятників у Польщі.

"Запрошую всіх вас на цвинтар!" - жартує Шимон Моджеєвський під час відкриття фотовиставки, присвяченій 40-річчю його громадської організації "Товариство Магурич". Хоча ця організація зареєстрована в Польщі, вона добре відома в Україні завдяки своїм зусиллям з відновлення надгробків на старих, занедбаних кладовищах, розташованих на польсько-українському прикордонні. Багаторічна праця "Магурича" оцінюється в десятки мільйонів, але волонтери організації виконують свою роботу безкоштовно, спираючись на благодійні внески та іноді гранти. За роки діяльності було проведено понад 100 літніх волонтерських таборів, залучено 1200 учасників, відреставровано 157 цвинтарів та 3200 об'єктів у чотирьох країнах. Серед них 2200 - це надгробки українців у Польщі.

Шимон Моджеєвський — польський громадянин, що мешкає в історичному регіоні Лемківщина, в селі Новиця, де з'явився на світ видатний поет Богдан-Ігор Антонич. Назва його громадської організації походить від гори Магура, що розташована на Лемківщині, де місцеві майстри використовували камінь для виготовлення пам'ятників.

У 17 років Шимон опинився на українському цвинтарі в бойківському селі Береги Горішні, що в Польщі, і його увагу привернув старий, повалений надгробок. Завдяки знанням російської мови, які він здобув у школі під час комуністичного режиму в Польщі, Шимон зміг прочитати кириличний напис: "Тут спочиває Гриць Бухвак. Прожив 79 літ. Цей камінь я, Гриць Бухвак, зробив своїми руками". Це переживання тоді здалося йому незвичайним: усвідомити, що людина могла власноруч виготовити собі надгробок за життя. "Але я зрозумів, що це неправильно, що такі пам'ятники лежать без діла, і з цим потрібно щось робити. Тепер я вважаю, що продовжив справу Гриця Бухвака. Він був самоуком-каменярем, і я теж."

Могила каменяра Гриця Бухвака, який за життя собі зробив надгробок

"Магурич" відновив численні занедбані цвинтарі Лемківщини та Надсяння — регіонів, де до 1945 року проживало багато українців. Голова товариства "Надсяння" Соломія Риботицька підкреслила, що до початку роботи "Магурича" українські цвинтарі в Польщі були залишені без догляду і поросли чагарниками: "Цвинтар у Мацьковичах [село, яке стало колискою традиції виготовлення різдвяних звізд - ред.] був повністю зарослий лісом, але після заходів "Магурича" стало видно надгробки. Тепер цю територію огородили, і нащадки виселених українців мають місце для молитви."

"Памʼять дуже коротка. А цвинтарі для мене - це такий носій памʼяті. Але памʼять не має національності", - пояснює свою мотивацію впорядковувати кладовища Шимон Моджеєвський.

Щороку влітку "Магурич" збирає волонтерський табір, учасники якого відновлюють старі памʼятники на могилах українських кладовищ у Польщі та польських і мішаних - в Україні. Впорядковують також єврейські мацеви і німецькі надгробки. До прикладу, торік у Поморянах вдалося встановити, що три найдавніші віднайдені надгробки належать чеху Францішку Сварбі, українцю Андрію Левицькому та поляку Томашу (1804-1807).

Оновлений пам'ятник на могилі Тетяни Бойко, встановлений у 1861 році в Поморянах (зображення "Магурича").

"У нашому домі ніколи не існувало розмежувань між різними націями. Не важливо, хто ти - поляк, українець, єврей чи німець. Єдине, що не приймалося, - це москалі. Дідусь моєї матері народився в Києві, але він польського походження. Його відправили на сім років до Сибіру, а коли він повернувся, виглядав так, ніби щойно вийшов з Маріуполя," - ділиться своїми спогадами Шимон Моджеєвський.

Співзасновник громадської організації "Незнаному воякови" Тарас Чолій підкреслює, що людей, похованих на наших кладовищах, не варто розділяти за національною приналежністю: "Навіть наші противники спочивають в нашій землі, і ми з шаною ставимося до їхніх могил, як цивілізоване європейське суспільство. Ми не є варварами". Схожу думку висловив Шимон Моджеєвський: "На одному з кладовищ ми відновили поховання римо-католицьких та греко-католицьких священників. Я вважаю, що вони здатні мирно співіснувати не лише на цвинтарі".

Директор Львівського музею історії релігії, де відкрили виставку, Орест Малиць, називає засновника ГО "Магурич" дуже скромним чоловіком. Шимон Моджеєвський розчулюється від почесної відзнаки Львівської обласної ради "30 років незалежності України", яку йому вручив Святослав Шеремета з вдячністю за поєднання двох народів.

Шимона Моджеєвського розчулила відзнака за поєднання двох народів (фото ZAXID.NET)

До слова, назва фотовиставки - Nunquam Retrorsum (з латинської "Ніколи не відступай") - це напис на футболці 93-ї бригади ЗСУ. Її Шимону подарував український військовий, яким "Магурич" активно допомагає від початку війни.

"На початку своєї промови Шимон Моджеєвський висловив: 'Слава Україні!' і висловив подяку оборонцям," - зазначив він, одягнений у худі з тризубом на грудях. Ці конкретні дії поляків свідчать про справжні та щирі стосунки між сусідніми країнами, незважаючи на складну історію та неоднозначні заяви сучасних політиків.

"Для мене 'Магурич' має особливу цінність, оскільки не розділяє пам'ять на свою та чужу. Він активно підтримує локальну історію та регіональну спадщину," - зазначив генконсул Польщі у Львові Марек Радзівон під час відкриття виставки.

Виставку Nunquam Retrorsum відкрили у Львівському музеї історії релігії (фото ZAXID.NET)

Шимон Моджеєвський поділився захоплюючими історіями про пам'ятники, які були відновлені протягом усіх років роботи організації "Магурич". Декотрі з них навіть доводилося буквально викопувати з ґрунту. Не завжди волонтерам вдавалося досягти успіху з першого разу — знання і навички прийшли з роками наполегливої праці.

На другому році перебування в таборах вони виявили старий надгробок, який був розбитий на 250 частин. "Тоді ми не мали уявлення, як вчинити з ним, тому просто закопали назад. Але через 5 років ми повернулися і вирішили відновити його. Хоча хрест і напис відсутні, він залишився цілим", - згадує Шимон Моджеєвський.

Відновлений у 1996 році памʼятник на бойківському цвинтарі села Смольнік, який був розбитий на 250 уламків (фото "Магурича")

Два найстаріші надгробки, які доводилося відновлювати "Магуричу", - українські. Один з них поставили Феронії з Дубравських Орліцькій (1644) у Польщі (село Хмель, гміна Лютовиська, Подкарпатське воєводство), другий - на Поділлі. У селі Тимків Хмельницької області на старому кладовищі відкопали вісім так званих "козацьких" хрестів. Найстаріший з них мав такий напис: "Сей хрест поставив раб божий Прокоп отцеві своєму Федорові Белашенкові року 1668".

Найдавніший хрест, відновлений "Магуричем", датується 1668 роком і походить з Поділля (зображення з Facebook-сторінки товариства).

У Підкамені розташовано ще 18 "козацьких" хрестів, з яких лише один має напис: "Яцко, рік 1703".

Унікальний підписаний хрест у Підкамені (зображення "Магурича")

Найдавніший надгробок лемківського походження, який знайшли волонтери, датується 1805 роком і розташований на могилі дружини священнослужителя біля православної церкви в селі Воловець. Цей пам’ятник розпався на 62 частини і містив напис: "Тут похована Анна з роду Парильовських Щавінська, яка відійшла в інший світ 1 серпня 1805 року на світанку. Просить про "Отче наш" і "Богородице Діво". 1805".

Пам'ятник лемкійці Анні Щавінській, 1805 рік (зображення "Магурича")

У Шаргороді на Поділлі команда "Магурич" щотижня працює на одному з трьох кладовищ: українському, польському або єврейському. Волонтери самостійно вирішують, куди поїхати та яке місце упорядковувати. Деякі отримують запрошення, в той час як інші обирають місця після своїх подорожей. Основним критерієм для вибору є те, що кладовище занедбане і потребує уваги.

Шимон Моджеєвський звертає увагу на те, що польські кладовища в Україні перебувають у вельми хорошому стані. Відновлення цих місць також здійснюється за участю українських волонтерів. Він спростовує деякі звинувачення своїх співвітчизників, які стверджують, що польську спадщину навмисно знищують в Україні. "Всі ці національні стереотипи - лише в головах людей. Коли справа доходить до діл, стає очевидно, що ми можемо ефективно співпрацювати," - зазначає волонтер.

Його брат Філіп Моджеєвський, який також тривалий час співпрацює з "Магуричем", поділяє цю точку зору: "Наші волонтери настільки щирі, демократичні та гуманістично налаштовані, що в нас зовсім не виникають політичні суперечки".

Філіп Моджеєвський працює над створенням текстів для календарів "Магурича" (ілюстрація ZAXID.NET)

Протягом року Філіп Моджеєвський займається навчанням літературного письма та редагуванням книг, серед яких – переклади творів Юрія Андруховича, Тараса Прохаська та Володимира Вакуленка польською мовою. Він також працює над текстами для щорічних календарів "Магурича". Влітку Філіп приєднується до ініціативи свого брата Шимона, і вони разом відвідують табори, займаючись цим вже близько трьох десятиліть.

Філіп Моджеєвський поділився з ZAXID.NET підсумками нещодавнього табору, що проходив у 2025 році. Улітку минулого року волонтери займалися відновленням надгробків на цвинтарях селища Поморяни, де ця робота триває з 2019 року. Це вже п’ята їхня поїздка до села Заклад, розташованого поблизу Миколаєва. До 1939 року тут функціонував благодійний заклад, заснований графом Скарбком, який допомагав сиротам та нужденним. Саме це й стало причиною назви села.

На цвинтарі Закладу здебільшого поховані працівники та утриманці цієї соціальної інституції. Серед них - теж представники різних націй. Тут покояться останки учасників польського січневого та варшавського повстань, українець Іван зі Стільська, що працював у закладі для сиріт та убогих. А ще там є руїни могили капелана, греко-католицького священника Емільяна Поцея з Підляшшя, який у сиротинці викладав руську мову та релігію, та його дружини Вікторії.

Образ цього ж місця на цвинтарі в селі Заклад у 2021 та 2025 роках (зображення "Магурича")

"Спочатку на цьому місці був лише один надгробок, а тепер їх налічується вже кілька десятків", - зазначає Філіп Моджеєвський. Він демонструє, як волонтери застосовують традиційні інженерні техніки для підняття важких кам'яних блоків пам'ятників. Використовуючи триногу, їм вдається з легкістю піднімати елементи надгробків за допомогою римського блоку.

Багато пам'ятників позбавлені своїх табличок з написами, що ускладнює визначення їхніх власників. Скоріш за все, вони належать тим, хто мешкав у цьому місці.

Волонтери "Магурича" застосовують давні методи (фото 2001 року з фейсбуку Товариства)

***

Шимон Моджеєвський підкреслює, що спадщина українських каменярів залишається недостатньо дослідженою. Багато меморіальних пам'ятників на кладовищах Надсяння створили майстри з села Старе Брусно, яке вже не існує на карті Польщі. Однак місцева школа каменярства була дуже відомою. Найбільш відомим скульптором з Брусна вважається Григорій Кузневич. Останній майстер Старого Брусна, Антін Любицький, був виселений у 1945 році, помер у Львові та знайшов вічний спочинок у Зіболках.

Інша відома каменярська школа працювала у Демні біля того ж Закладу Стрийського району. Ймовірно, саме ці майстри ставили більшість памʼятників в околицях. Памʼять про них, як і про тих, кому вони робили надгробки, живе доти, доки стоять ці камʼяні витвори мистецтва.