В пам'яті художника-анархіста Давида Чичкана.

Особа, яка діяла відповідно до своїх принципів.

Дружина Давида Чичкана, Анна, поділилася своїми думками в соціальних мережах: "Не можу повірити, що більше ніколи не побачу його в старості. Я мріяла про те, що, коли він посивіє і відпустить довгі вуса, як у Івана Марчука, суспільство нарешті оцінить його внесок, назвуть його метром, і сприйматимуть його старечі роздуми як істину, як і годиться. Було б чудово бачити музейні виставки та ретроспективи його творчості... Давид щиро любив життя, але віддав його заради України, за свою мрію про демократичну, справжню соціальну державу, населену відкритими, терпимими і політично свідомими людьми. І все це без очікування на визнання чи вдячність".

Давид Чичкан з'явився на світ у 1986 році в родині київських митців — його батьками були Ілля Чичкан та Тетяна Ілляхова. Ілля, батько Давида, є представником Нової хвилі в українському сучасному мистецтві, тоді як його дід Аркадій Чичкан був художником-нонконформістом, який брав участь у відомій "Виставці 13-ти" (1979), що стала символом спротиву соцреалізму. Прадід Давида, Леонід Чичкан, також залишив слід в мистецтві як український радянський художник-соцреаліст.

Не маючи формальної освіти в галузі мистецтва, Давид Чичкан постійно вдосконалював свої навички як художник. Його творча діяльність стартувала на початку 2000-х років, коли він почав сприймати мистецтво як засіб для соціальної та політичної критики. Він позиціонував себе як художник-анархіст і активно підтримував різноманітні протестні ініціативи — від ЛГБТ-рухів до акцій протесту працівників PinchukArtCentre. Давид вважав себе не стільки художником, скільки "рисувальником". Його творчість об'єднувала графіку, плакати, живопис, стріт-арт, перформанси та текст, і він прагнув створювати роботи, орієнтуючись на робітничі верстви, а не на елітні арт-галереї.

Він працював над ілюстраціями для "Адміністративного кодексу України", розробляв об'єктні проєкти та інсталяції. Брав участь у бієнале в Києві та Одесі, а його творчість була представлена як в Україні, так і за межами країни.

Творча діяльність митця постійно супроводжувалася різноманітними скандалами та заборонами на проведення виставок, що були викликані його поглядами та політичною тематикою робіт Чичкана. Однією з таких подій стала виставка "Втрачена можливість" (2017), присвячена подіям після Майдану в Україні, яка 7 лютого була атакована невідомими особами в масках у Києві. Проте 12 лютого експозицію знову відкрили для відвідувачів.

У січні 2024 року виставка "Зі стрічками та прапорами", запланована в Одеському художньому музеї, була скасована через негативні відгуки та погрози. Ця експозиція була присвячена українським захисникам і захисницям, а також представникам анархістських та антиавторитарних соціалістичних рухів, які борються за Україну в складі Збройних сил України.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, європейські організації звернулися до Давида Чичкана з пропозицією виїхати та зайнятися роботою у них. Проте Давид вирішив вступити до лав армії, добровільно мобілізувавшись влітку 2024 року в ЗСУ. Він служив мінометником у піхотному батальйоні, але водночас продовжував коментувати соціально-культурні події у мережі.

Військовий та товариш Чичкана, Микита Козачинський, ділиться спогадами: "Я згадую нашу бесіду під час початку вторгнення. Тоді відомі європейські організації пропонували йому житло та фінансову підтримку... щомісячно кілька тисяч євро, аби він виїхав і працював на них... Але він відмовився, стверджуючи, що якщо хтось справді хоче його підтримати, то нехай робить це тут, в Україні. Він вважав, що заробляти на темі війни, створюючи мистецтво поза межами батьківщини, є надто ганебно. Після цього він вирушив на фронт добровольцем, ставши частиною мінометного підрозділу..."

"Він був справжнім анархістом. Бо анархізм не про анархію. Він про особисту добровільну відповідальність на противагу накинутим владним ієрархіям. Давид жив згідно взятої на себе ідейної відповідальності. Памʼятаю нашу суперечку, коли він відмовився брати участь у одній з моїх виставок, бо на неї продавалися квитки. "Я хочу, щоб трудящі могли вільно і безкоштовно бачити мої малюнки", наполягав Давид", - поділився спогадами арткритик, публіцист, колумніст, куратор сучасного мистецтва Костянтин Дорошенко.

9 серпня, захищаючи позиції від нападу російської піхоти на Запорізькому фронті, митець зазнав тяжкого поранення, яке виявилося несумісним із життям. Вранці 10 серпня Давид Чичкан пішов з життя. Він був відданим прихильником анархізму та антифашизму, активно підтримуючи і розвиваючи в своїх творах соціалістичні ідеї Івана Франка, Михайла Драгоманова і Лесі Українки. Художник загинув неподалік від рідної землі Нестора Махна, натхненного революційним духом Революційної повстанської армії України.

За словами побратимів, Давид Чичкан завжди сумлінно підходив до будь-якої роботи, ніколи не ховався за спинами інших чи за власний соціальний капітал, щиро ділився з побратимами і посестрами думками щодо політики, етики та соціальної справедливості.

"Давид вважав, що справжні анархісти мають ділити найважчі труднощі, що переживає їхній народ. Його загибель - величезна втрата для нас", - написали вони у соцмережі.

Анна, дружина художника, поділилася своїми думками на Фейсбуці: "Я сподіваюся, що ті, хто цькував його, ображав, зривав його виставки та погрожував, зрештою, вибачаться. Щоб ті, хто допустив це, хоча б тепер відчули жаль. Він загинув на фронті, пройшов рік у жахливих умовах, поки деякі патріоти з тилу критикували його за його погляди. Вам з цим доведеться жити. А нам — з пам'яттю про героя, митця і найчудовішу людину на світі."

Давиду Чичкану виповнилося 39 років. У нього залишилися дружина та малий син.