Тріумфи, невдачі та несподіванки: огляд кінематографу 2024 року.

Фото: EPA/UPG Мстислав Чернов виголошує промову після отримання українською командою Оскара за повнометражний документальний фільм "20 днів у Маріуполі" на 96-й щорічній церемонії нагородження Оскарів у театрі Dolby в Лос-Анджелесі, 10 березня 2024 року.

Слід зазначити, що 2024 рік розпочався для України з важливих перемог. Документальний фільм "20 днів у Маріуполі" під режисурою Мстислава Чернова отримав "Оскар" та BAFTA в номінації "Найкращий повнометражний документальний фільм". Крім того, "Порцелянова війна", спільна робота Брендана Белломо та Слави Леонтьєва (Україна-США), була удостоєна Гран-прі журі американського документального кіно на фестивалі "Санденс". Обидві стрічки присвячені темі війни, а їх нагороди стали першими в історії українського кінематографа. Це ще один доказ того, що документалістика стала справжнім порятунком для національної кіноіндустрії.

Перший український "Оскар": "Я б надавав перевагу, щоб цей фільм не існував"

Проте, якщо продовжити дискусію в міжнародному вимірі, у фестивально-нагородній структурі завжди існує місце для кризового кінематографа — тобто фільмів з країн, які переживають великомасштабні збройні конфлікти. У 1990-2000 роках такими були балканські країни, у середині 2010-х — Сирія, а нині — Україна. На сьогодні ми стали совістю західного світу, адже наші кінематографічні роботи несуть у собі ту енергію, що виникає внаслідок тривалого існування на межі життя і смерті для цілої нації. Тому щороку українські фільми потрапляють до конкурсів найпрестижніших фестивалів і отримують нагороди, про які ще 15-20 років тому годі було й мріяти. Важливо підкреслити, що жодна уявна політична "квота" тут не має значення: ці досягнення стали можливими завдяки новій генерації талановитих режисерів і режисерок, а не через доброзичливість західних журі.

Щодо глобального кінематографа, тут, як і раніше, спостерігається чітка дихотомія. З одного боку, існують кінофестивалі, що зосереджуються на мистецькому експериментуванні та унікальності авторських робіт. З іншого боку, є індустріальні нагороди, такі як "Оскар" і "Золотий глобус", які акцентують увагу на жанровій досконалості та запитах широкої аудиторії.

У світі арт-хаузного кіно основні тенденції формуються трьома провідними кінофестивалями, які вирізняються за ступенем впливу: Венеціанським, Берлінським та Канським. Кожен із цих форумів має свій унікальний підхід до відбору фільмів для конкурсної програми.

Знімок: EPA/UPG Педро Альмодовар отримує "Золотого лева" за свою стрічку "Сусідня кімната" на Венеційському кінофестивалі, 7 вересня 2024 року.

Мабуть найбільш передбачуваною цьогоріч була Венеція. Головний приз - "Золотого лева" за найкращий повний метр - віддали іспанському патріарху Педро Альмодовару за "Сусідню кімнату", де головні ролі зіграли Тільда Свінтон (Марта) та Джуліанна Мур (Інгрід) - героїня першої вмирає від раку, героїня другої намагається її втішити. 17-хвилинна овація після прем'єри, втім, не має вводити в оману - венеційська публіка взагалі щедра на аплодисменти і пафос. В Альмодовара вийшла дуже традиційна для нього мелодрама, хіба що з поправкою на зірковий статус акторок. Складно позбутися враження, що "Лева" дали за вислугу років: Альмодовару через пару тижнів якраз виповнювалося рівно 75 років.

Як можна не закохатися в нього? 75 років Педро Альмодовара!

Цьогорічні лауреати знаменитого фестивалю в Італії, відомого як Мостра, об'єднані спільною темою—глибокою меланхолією в своїх сюжетах, незважаючи на різноманітність обставин. Гран-прі журі отримала історична драма "Вермільйо" (режисер Маура Дельперо, Італія), яка розгортається в 1944 році в гірському селі Вермільйо. Поява дезертира П'єтро змінює повсякденне життя сім'ї місцевого вчителя. Він закохується в Лючію, старшу доньку вчителя, і одружується з нею. Однак їхнє щастя виявляється недовгим, адже війна не залишає їм шансів. Нагороду за найкращу режисуру отримав американський постановник Бреді Корбет за фільм "Бруталіст". У центрі сюжету—єврейський архітектор Ласло Тот, в ролі якого виступає Едріан Броуді, який пережив жахи Голокосту і переселився до Америки. Згодом до нього приєднуються його дружина та племінниця. Ласло отримує нове замовлення від корабельного магната Гаррісона Лі Ван Бюрена (Гай Пірс), але американська мрія призводить до болісних наслідків і скандалів. Спеціальний приз журі дістався "Квітню" грузинської режисерки Деа Кулумбегашвілі—фільму про сільську акушерку, яка, попри заборони закону, надає допомогу жінкам, які хочуть зробити аборт. Як і в її попередній стрічці, у цій панує важка атмосфера, де права жінок ігноруються на кожному кроці.

Фото: EPA/UPG Зліва -направо: Фелісіті Джонс, Едрієн Броуді та Гай Пірс на фотосесії фільму "Бруталіст" на 81-му щорічному Венеціанському міжнародному кінофестивалі, 1 вересня 2024 р.

Організатори Берлінале демонструють значно чіткішу позицію у своїх дискусіях. Головний приз фестивалю – "Золотий ведмідь" – традиційно вручається фільмам, що порушують актуальні соціальні теми. Цього року не сталося винятків. Навпаки, рішення журі справило сенсаційне враження, адже вперше за останні вісім років "золото" отримав документальний фільм "Дагомея" французької режисерки африканського походження Маті Діоп. Ця стрічка розповідає про повернення священних скульптур із паризького музею на батьківщину – в Бенін (сучасна Дагомея); через цей сюжет Діоп створює інтелектуальний портрет африканського суспільства. Значущість цієї картини особливо підкреслюється в контексті того, що Гран-прі журі та Срібний ведмідь були присуджені "Потребам мандрівника" корейського режисера Хон Сан-су та "Імперії" французького митця Брюно Дюмона відповідно. Обидва режисери – давні фаворити фестивалю, а їхні роботи представляють звичні естетичні та формалістичні експерименти; проте їх випередив потужний антиколоніальний кінематографічний есе, створений чорношкірою жінкою. Берлін завжди славився такими сміливими жестами.

"Усе, що ми сприймаємо як світло": інтерв'ю з лауреаткою Гран-прі 77-го Каннського кінофестивалю.

Зображення: luxboxfilms.com Сцена з фільму "Все, що ми уявляємо як світло"

Знову каннський фестиваль вразив, але цього разу не в найкращий спосіб. Більшість призерів - це безумовно гідні стрічки та талановиті автори, що представляють різноманітні форми і стилі кіномистецтва. Гран-прі отримала вишукана камерна драма "Все, що ми уявляємо, як світло" від Паяла Кападіа (Індія), приз журі та нагорода за найкращу акторську гру дісталися мюзиклу "Емілія Перес" Жака Одіара (Франція), а за найкращу режисуру був відзначений візуально вражаючий роуд-муві "Велика подорож" Мігеля Гомеша (Португалія). Спеціальний приз вирушив до протестної драми "Насіння священного інжиру" від Мохаммада Расулофа (Іран), чий попередній фільм здобув "Золотого ведмедя". Нагорода за найкращий сценарій дісталася жахливій стрічці "Субстанція" Коралі Фаржа (Франція). Проте "Золота пальмова гілка" виглядає як випадковий недолік на фоні вишуканого пейзажу, подібно до різкого звуку рефлюксу під час струнного концерту: "Анора" (Шон Бейкер, США). Проблема не лише в тому, що фільм виявився посереднім (що особливо прикро, враховуючи талант режисера) — це переосмислена "Попелюшка" про любов секс-працівниці до бурхливого російського мажора. Найбільше дивує, що Бейкер, добре усвідомлюючи світову ситуацію, запросив російських акторів-путіністів Юру Борисова та Олексія Серебрякова. І каннське журі на чолі з Ґретою Ґервіґ ("Маленькі жінки", "Барбі") підтримало це, фактично легітимізувавши державу-агресора на великому екрані, при цьому повністю проігнорувавши українські фільми в основних програмах фестивалю.

Зображення: EPA/UPG Американський режисер Шон Бейкер демонструє "Золоту пальмову гілку" за свою роботу "Анора" на Каннському кінофестивалі, 25 травня 2024 року.

Для Канн це, на жаль, не нове: фільми, так чи інак пов'язані з Росією, беруть там участь і після 24.02.22. Припущу, що таким химерним чином проявляється глобальна претензія організаторів: найважливіший фестиваль світу має представляти всі основні культури і типи цивілізацій. Навіть людожерські - правда, прикриті або маскою лібералізму, або іншою країною виробництва. Зрештою, Росія ж не бомбардує Францію. Поки що. А ось чому наші інстанції, які мають за тим стежити, знову проспали появу російських наративів на такому високому рівні - питання риторичне.

Ситуація з індустріальними преміями виглядає більш оптимістично та структуровано. Тема війни стала центральною для "Оскара", який вручали за минулий рік: окрім "20 днів у Маріуполі", варто також зазначити головного переможця - байопік про винахідника атомної бомби "Оппенгеймер" (режисер Крістофер Нолан), який отримав нагороди за найкращий фільм, найкращу режисуру та найкращу чоловічу роль (Кілліан Мерфі).

Зображення: EPA/UPG Кілліан Мерфі, що отримав нагороду за видатну чоловічу роль у стрічці "Оппенгеймер", святкує зі своїм "Оскаром" під час церемонії нагородження в Лос-Анджелесі 10 березня 2024 року.

Що стосується номінацій і нагород цього року, то тут нас чекає ще один несподіваний поворот: виявляється, головним жанром сезону виявився... мюзикл.

Так, у "Золотому глобусі", результати якого стануть відомі 5 січня, найбільшу кількість номінацій - десять - отримав вищезгаданий мюзикл режисера Жака Одіара "Емілія Перес", у тому числі номінації "Найкращий мюзикл чи комедія", "Найкраща жіноча роль", "Найкращий сценарій". Напередодні фільм також тріумфував на премії Європейської кіноакадемії: п'ять відзнак; а в шортлистах на "Оскар" відзначений шість разів. У екранізації бродвейського мюзиклу "Wicked: Чародійка" - чотири "глобусних" номінації і чотири згадки в шортлистах. Окрім того, вкрай схвальну пресу отримав музичний байопік "Роббі Вільямс: Better Man" (режисер - Майкл Ґрейсі, "Найвеличніший щоумен"), де культовий поп-співак розповідає про своє життя за кадром; на екрані його зображує актор з обличчям мавпи. А культовий данський документаліст Джошуа Оппенгаймер, що прославився дилогією про геноцид в Індонезії - "Акт вбивства" (2012) і "Погляд тиші" (2014) - випустив апокаліптичну музичну драму "Кінець" з Тільдою Свінтон в одній з головних ролей.

Це може виглядати як простий випадок, але насправді це, без сумніву, є частиною більш широкого явища, яке характеризується впливом жанрів, що традиційно вважалися лише розважальними, на авторське кіно. Яскравим прикладом є Жак Одіар, володар "Золотої пальмової гілки" і визнаний класик французького кінематографа, який у своєму фільмі "Емілія Перес" вдало поєднав вражаючу хореографію та хіти з глибоко драматичним сюжетом, що має кримінальне підґрунтя. У "Better Man" Роббі Вільямс відкрито демонструє свої найгірші риси, перетворюючи стрічку на своєрідну глибоку психоаналітичну сесію. У "Кінець" Джошуа Оппенгаймера ми спостерігаємо за родиною нафтового магната, яка разом із прислугою намагається пережити кінець світу в підземному бункері, не піднімаючись на поверхню. Всі вони, так чи інакше, страждають від почуття провини за те, що залишили своїх близьких, а також за участь глави сім'ї в створенні Апокаліпсису. Атмосфера фільму цілком відповідає його похмурій тематиці. Навіть "Чародійка", хоч і є чисто мейнстрімним продуктом, переосмислює класичний сюжет "Чарівника Смарагдового міста": Зелена Відьма виявляється найкращим і найлюдянішим персонажем, тоді як влада Смарагдового міста постає бездушними змовниками.

До цієї ж тенденції можна віднести й фільм "Субстанція". Окрім Канського призу, він також має номінації на "Золотий глобус" та нагороду від Європейської кіноакадемії за найкращу операторську роботу, яку виконав Бенджамін Крачун. "Субстанція" — це потужне творіння, що черпає натхнення з робіт Девіда Кроненберга та Девіда Лінча, представник жанру боді-горору, який досліджує жахливі трансформації тіла. Водночас, це яскраве авторське висловлювання. Проте для Канн це не стало надто значною новацією, оскільки вже у 2021 році боді-горор "Титан" від Жулії Дюкурно здобув "Золоту пальмову гілку".

Отже, спостерігаємо, як поєднання масових та специфічних жанрів триває, і це можна вважати одним з найяскравіших трендів року.

Завершуючи цей огляд, варто знову згадати про наше кіно. У шортлисті премії "Оскар" представлено дві україно-американські копродукції: "Порцелянова війна" та "Одного разу в Україні" (режисери Бетсі Уест, Ерл Мак, Тетяна Ходаківська). Обидва фільми будуть змагатися в категоріях "Найкращий документальний повнометражний фільм" та "Найкращий короткометражний фільм".

Імена переможців "Оскара" стануть відомі 3 березня наступного року. Сподіваємося, що серед лауреатів виявляться українські особистості.