Перша у світі жінка-тревелблогерка Софія Яблонська-Уден: українка з кінокамерою в руках.

Софія Яблонська — це яскрава постать в історії літератури та мандрів, журналістка-документаліст, яку можна б вважати піонером сучасного тревел-блогінгу. Вона стала першою жінкою, що здобула популярність у цій галузі на початку ХХ століття, в епоху, коли суспільство вважало, що подорожі — це виключно чоловіче заняття. Яблонська подолала величезні відстані, відвідавши багато країн. Вона ризикувала життям в Сахарі, де її ледь не захопили місцеві племена, була запрошена на весільну церемонію імператора В'єтнаму Бао-Дая, брала участь у полюванні на тигрів, ледь не стала жертвою отруйної змії та небезпечних орхідей, а також відвідала гарем одного з марокканських вождів — каїда, якого змогла обіграти в шахи.

Проте, незалежно від того, де саме проживала Софія, вона завжди отримувала листи з України. У цих посланнях їй розповідали про актуальні події на батьківщині, надсилали вірші, тексти народних пісень, а також схеми для вишиванок. Крім того, Софія ніколи не розлучалася зі своєю гуцульською лялькою-мотанкою та томиком "Кобзаря".

Дочка священника-лікаря

Софія Яблонська з'явилася на світ у травні 1907 року в селі Германів, розташованому неподалік Львова, в родині греко-католицького священника та лікаря Івана Яблонського. Він регулярно надавав медичну допомогу своїм односельцям і навіть зміг врятувати життя своїй доньці, коли вона ледь не померла в ранньому дитинстві. Софія згадала про це в своїй книзі "Моє дитинство в Україні, спогади про батька". Під час Першої світової війни їхня родина на деякий час переїхала до Таганрога, але згодом повернулася до рідної Галичини. Софія відрізнялася від своїх ровесниць: замість того, щоб думати про заміжжя, вона відчувала непереборне бажання до знань. Вона активно навчалася — відвідувала семінарію, курси крою та шиття, а також мріяла стати бібліотекарем і актрисою, тому записалася на драматичні курси.

Від Тернополя до Парижа

1925 року, коли Софії виповнилося 18 років, вона разом із братом Ярославом переїхала до Тернополя. Там вони розпочали власну справу - керували двома кінотеатрами. Захопившись кінематографом, дівчина зрозуміла, що їй було б набагато цікавіше знімати кіно, а не показувати його. Той факт, що операторів-жінок тоді не було (їх і зараз небагато), Софію зовсім не бентежив. Через два роки Яблонська, якій на той час вдалося накопичити трохи грошей, залишила Тернопіль, щоб вирушити на навчання до Парижа. Її вчинок дуже здивував обивателів: жінки на той час рідко залишали дім і сім'ю без супроводу родичів, а про те, щоб у такому юному віці виїхати за кордон, нехай навіть і на навчання, і мови не могло бути.

Навчання в Парижі

У Парижі Яблонська обрала школу Луї Пальєрі, в якій вивчала фотографію та операторське мистецтво, а паралельно шукала роботу актриси. Щоправда, починати їй довелося мийницею вікон, але згодом вона отримала невелику роль у фільмі компанії Pathe-Natan та стала працювати моделлю. Париж подарував Софії знайомства з визначними людьми того часу, серед яких були й знамениті українці - літератор та громадський діяч Володимир Винниченко, який навіть намагався залицятися до неї, і мандрівник Степан Левинський. Саме він, а також цивільний чоловік Софії художник Крістіан Кальяр, який багато подорожував Африкою, заразили її потягом до подорожей.

"Очарование Марокко"

Першою країною, де побувала Яблонська, стало Марокко. Враження від поїздки вона закарбувала не лише у фотографіях, а й у романі "Очарование Марокко", виданому 1932 року львівським Науковим товариством імені Тараса Шевченка. Українські читачі, які не мали доступу до інших джерел отримання інформації про інші, особливо екзотичні країни, захоплено читали оповідання Яблонської та розглядали зроблені нею фотографії. Не залишили поза увагою "Очарование Марокко" і критики, які писали про те, що автору вдалося передати дух Африки - стиль, звичаї та колорит загадкового континенту. Згодом Софія, в якій би країні вона не перебувала, надсилала в галицькі ЗМІ, особливо жіночі, свої тексти та фотографії. Декілька разів вона приїжджала до Львова, збираючи повні зали на свої творчі вечори - глядачі слухали її розповіді уважно та захоплено, буквально розкривши рота.

Подорож довкола світу

Натхнена першим успіхом, Яблонська вирушила у другу подорож, цього разу кругосвітню. Вона почала з Єгипту, після чого побувала у Китаї, Лаосі, Камбоджі, В'єтнамі, Австралії, Новій Зеландії, Канаді, США, а також на Цейлоні, Малайських островах, Яві, Балі та Таїті. Для таких подорожей потрібні були гроші - її фінансували кінематографічні спільноти, для яких вона знімала документальні фільми. Подорожі не були для Яблонської розвагою - вона ніколи не зупинялася у фешенебельних готелях (часто її притулком ставали хатинки та бунгало, а в Марокко вона взагалі оселилася... на даху), не проводила час у дорогих ресторанах, задовольняючись тим, що їдять місцеві жителі.

Софія була переконана, що не може поступитися правдою заради зручності — інакше їй навряд чи вдасться передати справжню атмосферу кожної країни, обмежившись лише поверхневими враженнями, характерними для звичайних туристів. До того ж, її подорожі супроводжувалися значними ризиками, про які Яблонську не раз попереджали. Їй говорили, що в Африці та Азії ставлення до чужинців, які не розуміють місцевих традицій, часто є негативним, особливо до тих, хто має світлу шкіру. У найкращому випадку місцеві жителі просто відмовлялися позувати, а в гірших випадках, як сталося в Китаї, її неодноразово закидали камінням. Але Софія проявила винахідливість: вона орендувала приміщення в одному з сіл провінції Хунань і відкрила там магазин, з вікон якого потай знімала місцевих мешканців, які проходили повз. Завдяки таким хитрим маневрам їй вдалося зафіксувати на плівку не лише звичайних перехожих, які поспішали у своїх справах, а й кур'єрів, рикш, колону засуджених, весільні гуляння та похорон заможного городянина.

Індивідуальне щастя

Китай приніс Яблонській й особисте щастя - тут вона зустріла свого майбутнього чоловіка, дипломата Жана Удена, котрий згодом отримав посаду посла Франції у Китаї. У 1933 році молоді люди одружилися, Софія народила трьох синів - Алана, Данка-Мішеля та Жака-Мірка. Китаю Яблонська присвятила свою книгу "З країни рису та опіуму", а про свої пригоди в інших країнах розповіла - у спогадах "Далекі горизонти", забезпечивши текст фотографіями.

Темна лінія

У 1935 році Яблонська востаннє відвідала рідні краї, де її літературні вечори користувалися незмінною популярністю. Після завершення Другої світової війни Софія разом із чоловіком повернулася з Китаю до Парижа, проте на неї чекали важкі часи: один за іншим відійшли в інший світ Степан Левинський, з яким вона підтримувала глибокі стосунки, її сестра, мати, а згодом і коханий чоловік. Важким ударом для Яблонської стало смерті батька в 1939 році, з яким у неї була особлива духовна зв'язок. Вона завжди жалкувала про те, що через війну в Європі не змогла приїхати з Індокитаю, де тоді жила з родиною, щоб попрощатися з ним. Софія Яблонська трагічно загинула 4 лютого 1971 року в автокатастрофі, коли везла до видавництва рукопис свого останнього твору, який носив назву "Дві заходи - дві ваги".