Відкриття України: Бучач - містечко з легендами та архітектурними шедеврами бароко

Бучач -- одне з наймальовничіших міст Поділля, розташоване у звивистій долині річки Стрипи, яка є природним кордоном між Поділлям та Галичиною.

Назва цього міста має своє коріння в слов'янському терміні "буча", що означає швидкоплинну весняну воду.

Історія цього населеного пункту

Точна дата заснування невідома: за одними версіями місто виникло близько 1260 року, перша ж офіційна згадка про Бучач і його укріплення датується 1379 роком. У ті часи місто належало знатному роду Бучацьких гербу "Абданк". Згодом Бучач переходив у власність Гольських, а пізніше Потоцьких, які збудували тут замок у стилі ренесанс (донині збереглися його руїни).

Бучач відомий і як місце укладення мирного договору між Османською імперією та Річчю Посполитою у 1672 році, що отримав назву "Бучацький мир". Кордон тоді пройшов по річці Стрипі, поділивши місто на польську та турецьку частини. Турецька окупація тривала 11 років. У 1683 році тут побував король Ян III Собеський. Свідком підписання принизливого для Польщі миру стало 400-річне дерево липи (Золота липа), що росте біля дороги на Золотий Потік.

Справжній розквіт Бучача припав на XVIII століття завдяки меценатству родини Потоцьких. Саме тоді за проєктами архітектора Бернарда Меретина та руками геніального скульптора Іоанна Георга Пінзеля постали шедеври барокового мистецтва: храми та велична міська ратуша, яка й сьогодні вважається однією з найкрасивіших в Україні.

На початку XIX століття Бучач перетворився на важливий освітній осередок, адже при василіанському монастирі була заснована гімназія.

Сьогодні Бучач відомий як місто, де працювали видатний архітектор Меретин та талановитий скульптор Пінзель, які залишили за собою мистецьку спадщину європейського масштабу. Тут також з'явився на світ письменник і лауреат Нобелівської премії Йосеф Агнон, відомий своїми творами. Крім того, Бучач славиться виробництвом коньяків під маркою "Бучач", заснованим графом Потоцьким.

Мандрівник і тревел-блогер Андрій Бондаренко вважає цю ратушу найвищим досягненням архітектури в Україні. Її створення ініціював тодішній власник Канівського міста, староста Микола Потоцький, який прагнув перевершити красу львівської ратуші.

Перед будівництвом ратуші, львівський архітектор Бернард Меретин, знаний також як автор собору Святого Юра, отримав від Миколи Потоцького особливий ультиматум: поки нова ратуша не буде кращою за львівську, йому не дозволять узяти шлюб. Завдяки зусиллям архітектурного дуету Меретин-Пінзель, у Бучачі була зведена найпрекрасніша ратуша України, яка залишається такою і донині.

Існує ще одна легенда, пов'язана з ратушею.

Вражений майстерністю художників і відчуваючи заздрість до їхнього таланту, граф Потоцький вирішив замкнути їх на верхньому поверсі будівлі. Він заявив, що якщо вони такі обдаровані, то нехай самі знайдуть вихід. Після роздумів, ремісники виготовили собі крила. Перший з них, найстарший, не зміг приземлитися й упав прямо посеред площі, загинувши. Другий, який зміг долетіти до Стрипи, також не вижив. Однак третій, наймолодший, на ім'я Федір, успішно перелетів через річку та приземлився на вершині гори. Цю гору пізніше назвали на його честь, а через кілька років завдяки зусиллям того ж Миколи Потоцького на її схилах було зведено монастир отців василіан.

Костел Успіння Діви Марії

Під замковою горою, неподалік відомої бучацької ратуші, височіє католицький костел Успіння Богородиці. Храм був зведений коштом власника міста, канівського старости Миколи Василя Потоцького. Про це нагадує родовий герб Потоцьких -- "Пілява" -- на фронтоні та напис на порталі: "З бажання мати в Пиляві Потоцьких три хрести, Будинок хреста на славу Божу збудував".

Інтер'єр храму перетворився на справжній витвір мистецтва. Протягом кількох років над цим проектом трудився видатний скульптор Іоанн Георг Пінзель. Монументальна композиція, що складається з п'яти вівтарів, вміщує образ Матері Божої з Дитятком, фігури святого Йоанна Євангеліста, святого Йоахима та святої Анни, архангела Михаїла, святого Йоанна Непомука, а також алегорії Розторопності й Любові, доповнені величною композицією Божої Слави.

Після тривалого періоду занепаду в радянську епоху, костел був відновлений і тепер знову функціонує як храм, відкритий для паломників та туристів.

Монастир Василіянських отців

Величний монастир Василіянського чину Воздвиження Чесного Хреста Господнього підноситься в серці Бучача, на пагорбі, що протистоїть Бучацькому замку, в живописному урочищі Федір.

Монастир був заснований у період з 1751 по 1753 рік за сприяння графа Миколи Потоцького, який також відомий як засновник бучацької ратуші. Проект комплексу монастиря Святого Хреста, що належить до чину Святого Василія Великого, розробив архітектор І. Шильцер.

При монастирі діяла школа-інтернат та семінарія. У 1804 році тут заснували гімназію, серед викладачів якої були поети Юліян Добриловський та Іларіон Грабович, біолог Семен Труш, а серед слухачів - відомі польські та українські культурні та мистецькі діячі. Її було закрито у 1944 році. У 1946 році ліквідували і монастир. У 1991 році монастир відновив свою діяльність і, як і раніше, належить греко-католикам - отцям Василіанам. У 1995 році при монастирі діє історико-філософський ліцей для майбутніх священнослужителів.

Музей політичних в'язнів "Меморіал"

Музей політичних в'язнів "Меморіал" імені Василя Стуса відкрито в Бучачі в 1990 році в підвальному приміщенні колишньої будівлі КДБ, де за радянських часів знаходився слідчий ізолятор.

В експозиції зібрані документи, світлини та особисті речі, що відображають події визвольної боротьби ОУН-УПА і сталінських репресій. Дослідження свідчать, що в ці роки понад 1,5 тисячі жителів району стали жертвами сталінських переслідувань. Деякі з них знайшли вічний спочинок у підвалах Покровської церкви.

На південних схилах Бучача, в чарівній долині річки Стрипи, ховається маловідоме урочище Монастирок. У лісі на вершині гори Федір можна знайти залишки стародавнього монастиря, який було збудовано між 1600 і 1606 роками на кошти Марії Могилянки — дружини Стефана Потоцького, доньки молдавського господаря Єремії Могили, а також двоюрідної сестри київського митрополита Петра Могили.

Недалеко від притоки Стрипи розташований живописний водоспад, який створює вражаючий каскад, надаючи цій місцевості унікальної привабливості.

Нагадуємо про захоплюючу подорож Україною: Чортків — місто, яке славиться двома ратушами, дерев’яними архітектурними шедеврами та костелом у формі тризуба.