Темні святині Перуна і Велеса: де в Києві язичники вшановували своїх богів до хрещення Русі (фото)

Де знаходяться святилища Перуна і Велеса, а також які цікаві факти про них відомі?

Київ приховує під своїми вулицями та будівлями стародавні місця поклоніння наших пращурів. До прийняття християнства тут існували численні язичницькі святилища, де слов'яни шанували своїх богів і приносили жертви.

Після впровадження християнства князем Володимиром, було прийнято рішення знищити ідолів та на місці древніх капищ звести церкви. Археологи й історики досі працюють над відтворенням мапи священних місць стародавнього Києва, використовуючи дані розкопок та записи з літописів.

Археологи знайшли на вулиці Малій Підвальній невеликий домашній жертовник у садибі гончаря. Там стояв дерев'яний ідол з довгими вусами, бородою та глибокими западинами очей, а шию прикрашала вирізьблена гривня.

Величезні публічні храми створювалися під відкритим небом, аби тисячі людей могли збиратися біля жертовних вогнищ. У серці такого святилища розміщувався ідол, а поруч знаходилися жертовник і вогнище. Ці території оточувалися валами та дерев'яними огорожами.

У 1908 році археолог Вікентій Хвойка здійснив важливе відкриття, знайшовши найдавніше та найбільше святилище Києва неподалік від Десятинної церкви. Під час розкопок спеціалісти виявили величезну кам'яну площадку, що мала еліптичну форму з чотирма виступами, які вказували на сторони світу.

З західної частини святилища височів великий стовп-жертовник, оточений купами кісток і черепів тварин. Хвойка занотував у своєму щоденнику: "Можливо, ці залишки належать до слов'янського язичницького культу. Цей стовп слугував жертовником, де протягом тривалого часу проводилися ритуали жертвопринесення".

Цю локацію іменували Бабин торжок. Деякі науковці вважають, що назва виникла від жіночих торговок на базарі, інші ж вважають, що вона пов'язана зі скульптурами, які князь Володимир привіз з Херсонесу. Існує також третя теорія, що асоціює цю назву з Богинею смерті Бабою, оскільки неподалік знаходився великий некрополь.

Головного бога слов'ян Перуна шанували на горі між сучасною Андріївською церквою та Михайлівською площею. Князі клялися перед Перуном, укладаючи договори з Візантією. Точне місце святилища встановити неможливо через забудову, але є припущення.

Після впровадження християнства на східному боці Десятинної вулиці було зведено дві церкви: Хрестовоздвиженську на місці Андріївської та Васильківську на території, де нині розташоване Міністерство закордонних справ. Оскільки первісні храми будувалися на місцях давніх капищ, існує ймовірність, що жертовник Перуна може знаходитися під одним з цих храмів.

На Подолі, поруч з річкою Дніпро, існувало святилище бога Велеса, покровителя свійських тварин. Після прийняття християнства це місце було перетворено на культове, присвячене святому Власію. Існує дві основні версії щодо його розташування: одне з можливих місць — це територія, де згодом з'явилася церква святого Власія (яка в подальшому стала відома як Введенська церква), а інше — область, де нині розташований відновлений храм Богородиці Пирогощі.

Назва Волоської вулиці на Подолі свідчить про шанування Велеса, адже раніше вона була відома як Бидлогонна. Поруч розташовувалося святилище бога Тура – церква святих Бориса та Гліба на Борисоглібській вулиці, яка в літописах прямо згадується як "турова божниця".

Низка святилищ простягалася пагорбами Щекавиці до Кирилівських висот. На перешийку між цією горою та Юрковицею у 70-х роках XX століття археологи знайшли жертовник зі слідами кострища та кількома десятками бичачих черепів.

На Дорогожичах, в районі Капич, розташовувався великий некрополь із жертовником. Цей незвичайний культовий об'єкт знаходився в місці, де Десна зливається з Дніпром, поруч із колишнім монастирем святого Миколи Пустинного. Тут шанували величезні старі дуби, біля яких проводили жертвопринесення кабанів, а їхні ікла втискували в стовбури цих дерев. Ці дуби двічі піднімали з Дніпра – у 1909 і 1975 роках.

Крім того, "Телеграф" раніше повідомляв про те, де проводили час представники київської еліти та інші жителі столиці в 1950-х роках. Ці заклади перетворилися не лише на місця для прийому їжі, але й на важливі центри культурного життя міста.