"Доки існують театральні навчальні заклади, доти триватимуть і домагання." Ілля Чопоров ділиться думками про Білоуса, "Кабаре" та те, що викликає роздратування у глядачів.

Чому раптове закриття "Кабаре" стало несподіваним ударом для "Молодого театру"? Яким чином платформа TikTok впливає на популярність театральних вистав? Про суперечки навколо колишнього художнього керівника "Молодого" Білоуса, побоювання акторів висловлювати свої думки та підтримку з боку колег – в ексклюзивному інтерв'ю РБК-Україна ділиться своїми думками актор театру та кіно, композитор Ілля Чопоров.

Основное:

26-річного актора "Молодого театру" можна охарактеризувати трьома словами: харизматичний, відвертий і щирий. Ілля Чопоров миттєво завоював увагу глядачів своєю театральною грою та відсутністю в повсякденному житті. Після виконання ролі ЕмСі в популярному "Кабаре" він також здобув прихильність західної аудиторії.

Проте актор визнає, що наразі не отримував жодних пропозицій щодо роботи за кордоном. І навіть якщо такі варіанти з'являться, він не буде готовий залишити свою батьківщину заради кар'єри, адже його серце належить Києву та Україні.

В ексклюзивному інтерв'ю для РБК-Україна Ілля Чопоров розповів про нові вистави та фільми, де бере участь, атмосферу роботи в театрі після скандалу з Білоусом, кількарічну роботу з ним, мовчання акторів і потенційну участь в Євробаченні.

Це скорочена версія нашого інтерв'ю. Повну розмову дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна LIFE.

Після того, як ми з сумом усвідомили, що цього сезону "Кабаре" не відбудеться, чи відбулися якісь зміни у твоєму розкладі?

Не можу сказати, що це критично, адже незалежно від "Кабаре", у мене є безліч інших занять, вистав та репетицій. Просто зараз у нас немає цих трьох вистав щомісяця, адже ми не репетирували їх безперервно. Ми просто приходили на три дні, щоб зіграти виставу.

Це надзвичайно складно і викликає багато труднощів, проте в загальному плані нічого не змінилося. Просто в ці дні відбуваються інші постановки. Кількість вистав, які я проводжу щомісяця, залишилася незмінною.

- А чому не отримали у цьому сезоні ліцензії на "Кабаре"?

- Я не знаю. Ніхто не знає. Єдине, що ми знаємо, що агентство нам сказало: "Ви вже пограли. Поставте щось інше". Я не розумію, кому це може бути невигідно. Від цього краще всім: українському театру, конкретно "Молодому", агентству, глядачам, просто хороша вистава.

Чи відбулося щось суттєве в твоєму житті, коли стало відомо, що в цьому сезоні "Кабаре" не буде представлено у звичному форматі? Наприклад, чи помітив ти, що глядачі стали рідше відвідувати інші вистави? Як це вплинуло на твою популярність?

Якщо бути відвертим, то ні. Це не той момент, коли твоє життя перевертається з ніг на голову. Я завжди розглядав цю виставу просто як виставу. Не сприймав її як щось особливе в мистецтві чи у своїй творчості, чесно кажучи.

Я усвідомлюю, що існують певні об'єктивні фактори, які вплинули на мою життєву траєкторію. Напевно, те, куди мене запрошують, стало можливим завдяки "Кабаре". Однак, незважаючи на те, що спочатку я сприймав цю виставу як звичайну, моє ставлення до неї залишилося незмінним.

Вона чудова, мені дуже сподобалося її виконувати. Існують постановки, які тривають, а також з'являються нові. Я обожнюю театр. Ніколи не ставила перед собою мету стати популярною на всю країну, особливо у світі театру.

Проте це дійсно приємно. Хоча моє ставлення до театру не змінилося, прощатися з персонажами завжди важко, особливо після всього лише двох років спільної роботи. Було б легше, якби ми разом провели хоча б п’ять чи десять років.

У Молодому театрі не всі вистави викликають таку ж активність з продажу квитків, як це було з "Кабаре". Чи не вважаєш ти, що деякі люди купують квитки не стільки для того, щоб насолодитися виставою, скільки щоб похвалитися в TikTok тим, що відвідали "Кабаре"?

Цілком ймовірно.

Чи не вважаєш ти, що в цьому є якась загроза?

- Ні. Людина тим чи іншим шляхом приходить до театру. Тобто завдяки хайпу, завдяки просто цій галочці. Ти приходиш у театр і в будь-якому випадку дивишся цю виставу. Ти дивишся, ти закохуєшся в театр, закохуєшся в акторів. Тобто відбуваються певні процеси.

Навіть, якщо ти йшов просто за тим, щоб сказати: "Я був на "Кабаре", у тебе все одно залишаться певні враження. Ти захочеш подивитися щось ще, подивитися інші театри, подивитися вистави з актором, який тобі найбільше сподобався. Тобто у всього є наслідки.

Я не вважаю нічого поганого в тому, що хтось прийшов лише для того, щоб повідомити про свою присутність на конкретній виставі. Це абсолютно нормально. Кожен має свій власний шлях.

Ілля Чопоров: Сумно прощатися з персонажами "Кабаре", погравши їх лише два роки (фото: Ігор Кузнєцов / РБК-Україна)

Чому одні вистави збирають натовпи глядачів, а на інші важко продати квитки?

Це дійсно непросте питання. Мені здається, що воно стосується роботи піар-відділів театрів та їхніх стратегій розвитку і маркетингу. Наприклад, платформи на кшталт TikTok, сторіс та рілс активно сприяють популяризації вистав. TikTok, зокрема, зробив "Кабаре" надзвичайно популярним. І варто зазначити, що в перший рік нашого показу були вистави, які не заповнювали зал до кінця.

Зараз дуже важливо для вистави, щоб якісь фрагменти з неї люди самі змогли поширювати в ТікТоці або в Інстаграмі. Однак не всі режисери хочуть робити вистави, які будуть залітати в TikTok. Бо не всі режисери прагнуть, так би мовити, цієї гіперпопулярності. Вони прагнуть зробити мистецький продукт, який не зобов'язаний догоджати всім глядачам.

І, звісно, ці вистави не продаються на 100% або не залітають TikTok, бо вони й не зроблені під те, щоб залітати в TikTok. У них немає такої видовищності, але є певна магія є під час перегляду.

Отже, це шоу для особливих?

Ні-ні, я не поділяю таку думку. Просто вони, як правило, мають певну складність. Або ж можуть бути не надто вдалими. Іноді трапляються вистави, які не викликають інтересу, і це нормально. А також є ті, що є досить складними і не можуть знайти своє місце в інтернет-просторі серед підлітків.

У тебе вже є певний рівень визнання за межами країни. Чи отримував ти запрошення з-за кордону? І чи маєш наміри продовжити свою кар'єру в міжнародному просторі в майбутньому?

Я отримував різноманітні запрошення, мене запрошували до США та Європи. Але це були лише зустрічі, схожі на фан-зустрічі. Від продюсерів я не отримав жодних конкретних пропозицій.

Чи ти замислюєшся над такою можливістю для себе?

Я не впевнений. Це цікаво, але водночас і складно. Я б сприйняв це як одноразову акцію, але не на постійній основі. Україна мені надзвичайно до душі. Американська атмосфера мене не вражає, а європейська теж не зовсім близька. А от Київ мені справді дуже подобається.

Я шалено люблю наших людей та наше суспільство, вважаючи його найсильнішим і найкрутішим у світі, особливо в Європі. Хоча не беруся судити про всі країни, вважаю, що працювати на постійній основі за кордоном — не найкраща ідея.

До цього часу Ілля не мав жодних пропозицій щодо роботи за межами країни, проте він сприймає такі можливості лише як короткострокові проекти, а не як перспективу тривалої співпраці (фото: Ігор Кузнєцов / РБК-Україна).

На даний момент увага всіх прикута до справи колишнього художнього керівника "Молодого" Білоуса. Чи має це якесь відношення до вас? Ви залучені до цих судових розглядів?

- Поки ні, бо, ця справа ще не перейшла прям у судову історію. Спочатку повинні відбутися декілька експертиз, потім вони допитують свідків і після цього почнеться повноцінне судове засідання. Буде повноцінний суд, де йому або дадуть вирок, або адвокати будуть якось це відтягувати.

Незадовго до арешту Білоуса стало відомо про його намір заснувати власний театр та забрати свою постановку з "Молодого". За планом, у новому проекті мали взяти участь також актори з "Молодого".

Вони забирають. Це непроста тема, не тому, що мені бракує думок. Навпаки, у мене є чимало думок на цю тему. Однак я мушу бути вкрай обережним у своїх висловлюваннях, адже ця ситуація може бути використана адвокатами проти мене. Тому я буду уважним, але скажу те, що вважаю за потрібне.

Люди, які підтримували його, залишилися на своїх позиціях, і між нами існує взаємна ненависть. Ситуація залишається незмінною. Нейтралітет також присутній. Про цю особу я нічого додатково не скажу. Мені важко обговорювати це, оскільки нейтралітет завжди викликає певні сумніви.

У всіх театрах Києва немає нічого гіршого за цю атмосферу. Це справді найгірше, що можна собі уявити. Проте ми вже звикли до цього. Раніше в нашому театрі панувала чудова атмосфера, можливо, одна з найкращих.

А ви ніколи не обговорюєте це між собою?

Мені здається, що якщо ми почнемо обговорювати наші проблеми, то можемо завдати шкоди один одному. Наша ненависть, на жаль, нагадує ту, що існує між росіянами та українцями. Це звучить жахливо щодо наших співвітчизників у рідній країні, але, на жаль, ми часто маємо подібні почуття. Це справді важко витримати.

Ти усвідомлюєш певні факти і маєш уявлення про деякі речі. Натомість, багато людей обирають вірити в абсурдні теорії. Іноді їм легше прийняти, що феміністичні ЛГБТ-організації підкупили 46 осіб за величезні кошти, аніж визнати, що конкретна особа може бути звичайним пед*філом. Це для них виглядає більш правдоподібним, ніж те, що ця людина просто може бути злочинцем.

- Білоуса сприймали як дуже перспективного режисера, як режисера-новатора. Ти грав у багатьох виставах Білоуса. І вони часом такі дуже відверті. Коли ви репетирували, ніколи цього не відчувалося? Це було тільки за зачиненими дверима?

Щодо вистав, під час загальних репетицій це залишалося лише на етапі концепції. Усі спектаклі були зосереджені на темі сексу, приниженні жінок та безпідставному оголенні.

Тут складна історія, бо більшість з нас є його студентами. І певні речі для нас були нормою. Саме в методах роботи. Якщо ти живеш з канібалами, для тебе не буде нічого дивного в тому, щоб їсти людське м'ясо.

Потім коли тебе забирають в якесь адекватне суспільство і кажуть, що щось не є адекватним, ти дивуєшся, бо в тебе це нормально. Ми були виховані на такому підході до роботи. Для нас це було просто нормою, не щось екстраординарне.

Чи маєш ти тепер можливість обдумати свою співпрацю з Білоусом?

Я розмірковую, чому не можна було просто висловити свої думки про цю ситуацію? Його підходи до роботи дійсно викликають тривогу. Проте в театрах Києва є чимало людей, подібних до Білоуса. Він не єдиний у цьому. Це не особлива риса лише його стилю. Це спостерігається постійно. Безперервно.

В певні моменти це викликало у мене обурення, але я не знав, як можна вплинути на ситуацію. Пам'ятаю, був випадок, коли він надто сильно тиснув на актрису. Я тоді сказав: "Досить, не потрібно продовжувати. Людина вже в сльозах, їй дійсно важко".

Він мені відповів: "Ілля, навіщо ти це робиш? Я тут займаюсь вихованням". Таких моментів було тисячі. Психологічне насилля було постійним, і часто призводило до сексуального насилля. Для багатьох це питання: чому не можна було піти чи поскаржитись?

Психологічне насильство перед сексуальним насильством тривало протягом багатьох років. Тебе виховують у певному середовищі, на тебе чинять тиск, маючи авторитетні постаті, які формують твої мрії. Ти прагнеш стати актором, але, на жаль, мушу сказати прямо: твоя стать стала перешкодою на твоєму шляху. Лише через це ти не в змозі отримати бажану роботу.

Як ти вважаєш, чи вплинула ця тривала ситуація на трансформації в українському театрі, зменшення випадків харасменту, а також на освітні програми в театральних навчальних закладах?

На жаль, це не так. Всі розуміють, що корупцію не так легко подолати. Допоки існують люди, завжди будуть й ті, хто зловживає своєю владою. А поки функціонують театральні університети, існує й ризик поширення неналежної поведінки.

Справді, це стосується не лише театральних університетів. Подібні ситуації можна спостерігати в багатьох інших сферах. Я маю можливість спілкуватися з людьми з різних професій. Можливо, це є наслідком широкомасштабних пострадянських проблем, або ж відображає труднощі патріархального суспільства.

У нашому суспільстві акцент робиться на виховання жінок, щоб вони могли захистити себе від насильства. Їм кажуть: "Не одягай короткі спідниці, не використовуйте яскравий макіяж." Проте, на жаль, серед чоловіків не приділяється уваги вихованню поваги та відповідальності, щоб уникати насильства.

Суспільство стикається з проблемою, коли чоловіків виховують так, ніби вони просто діти, які ведуть безтурботне існування, не замислюючись про навколишній світ. Чоловіки, як правило, просто з'являються на світ і насолоджуються життям. У той же час, жінкам в цій ситуації доводиться стикатися з великими труднощами, що приносить їм постійний стрес.

Але так побудовано наше патріархальне суспільство. І з цим треба щось робити, а не буквально з наслідками, з пед*філією в університетах. Треба працювати з причиною.

- А як загалом працювати з новим художнім керівником "Молодого"?

На даний момент ніяк. Ми зустрічаємо його в театрі. Вітаю, вітаю! Отже, як ти почуваєшся на роботі?

Чи відбулися якісь зміни в театральному репертуарі?

Так, з точки зору репертуару - це позитивний момент. Ніна Хижна, але не буду більше розкривати деталей, поки що. Тут відбуваються суттєві зміни, прошу вибачення. Особливо в контексті співпраці з режисерами.

Якщо ти запрошуєш режисерів з театру "Нафта", з театру Франка, з інших популярних прогресивних театрів, у театру буде така сама репутація.

Якщо ти не запрошуєш жодної особи, а постановки створюють ті, хто займається цим вже багато років, як Білоус, то, звичайно, ніяких змін не відбудеться.

- Ти працюєш зі старшими акторами, які вже багато років на сцені. Чи бачиш ти різницю між молодими та старшими акторами?

З позиції своїх 26 років я не можу оцінити життя людей, які вдвічі старші за мене. Я не знаю, яким стане моє майбутнє. Проте, здається, що чим більше займаєшся справою, тим менш відчутною стає різниця у віці. Люди починають сприймати одне одного як колег і друзів, працюючи разом без огляду на вік.

- А не було якогось, знаєш, пієтету перед заслуженими акторами, з якими ти грав? Чи ставили тобі їх у приклад, коли ти навчався?

Звісно, ми їх ставили. Ти й сам можеш це зробити. Наприклад, Станіслав Боклан. Коли ми були студентами, це справжній захват, неймовірно!

А якщо ми розглядаємо радянських акторів, чи не є надмірним цей захват ними, їхнім впливом і талантом?

- Перебільшено, звісно. Я не виховувався на радянському кіно. Я його майже не дивився. У мене немає жодної любові чи закоханості до цих радянських фільмів. Все моє дитинство пройшло на західному вихованні, так би мовити. Тому в мене вони не викликають жодного ні захоплення, ні розчарування.

У Радянському Союзі існував свій особливий кінематограф, який деякі вважають блискучим, але насправді це лише відображення французької або англійської кіношкіл. Це не є оригінальним явищем, а скоріше своєрідною інтерпретацією. Я навіть не можу навести жодного прикладу.

Багато моїх однолітків виросли під впливом радянських фільмів і мультфільмів. А мені пощастило інакше. Саме тому я відчуваю себе щасливчиком завдяки своїй мамі.

Ілля Чопоров: Оцінка радянських акторів і захоплення ними є перебільшеними (фото: Ігор Кузнєцов / РБК-Україна)

Яким чином трансформувався український глядач упродовж останніх кількох років?

- Постійно кажуть, що стався театральний бум. Це більше з іронією, мені здається. Так, бум відбувся, але серед глядачів. Глядач втратив багато російського контенту, який відверто захоплював більшу частину медіаринку. Ми втратили цю частину свого інтертейменту, і нам треба було знайти щось своє. І я думаю, що глядачі знайшли театр.

Проте все це сталося не в театрах. Театри продовжують працювати, як і раніше, і, без сумніву, продовжать це робити. "Кабаре" створювали ще до початку театрального буму, так само, як і "Конотопська відьма". Причина криється в глядачеві. Адже глядач змінився, і ми також трансформувалися, відкривши для себе нові грані театру.

- А є щось, що тебе в глядачах бісить?

Ні, мене, звісно, відволікають телефони, які люди підносять, коли йдуть по залу, але що з цим поробиш? Має пройти дуже багато часу, щоб люди навчилися вимикати звук на телефонах. Я не знаю, з цим нічого не зробити. Мене реально глядачі не бісять. --- Звісно, це може бути відволікаючим, коли люди підносять свої телефони, прогулюючись залом, але що з цим вдієш? Потрібно чимало часу, щоб навчити всіх вимикати звук на своїх пристроях. Не знаю, як з цим впоратися. Але, чесно кажучи, глядачі мене не дратують.

Мене дійсно турбують глядачі, які можуть перебрати з алкоголем. Це може бути досить лякаючим, адже вони починають голосно вигукувати. Я переживаю не стільки за себе, скільки за інших людей у залі. Це створює певну небезпеку.

- А чим український глядач відрізняється від європейського?

На мою думку, рівень свободи та сприйняття в суспільстві тісно пов’язаний із впливом патріархату. Чим менш виражений патріархат у суспільстві, тим легше людям жити в ньому.

До нас одного разу приїжджав німецький сценограф. Він прийшов у сукні, з макіяжем. Якби наш глядач так прийшов, я все одно бачив би його дискомфорт. А цьому взагалі було байдуже. Наші люди дуже закриті, вони бояться, бо ми несемо тяжкий тягар совка.

- Ти часто кажеш, що достатньо закрита людина, але при цьому соцмережах ти часто розповідаєш про свою наречену Дар'ю Грачову. Чи комфортний для тебе цей рівень особистого?

Отже, я справді захоплююся Дашею. Можу навіть з гордістю сказати, що мені подобається. Як би там не було, я відчуваю, що можу похвалитися тим, яка вона чудова особистість поруч зі мною.

Я нещодавно по приколу роздрукував футболку з її зображенням. Я просто подумав, що це може бути прикольно, як, знаєш, ти носиш футболки з селебами. У неї була така класна фотосесія. Я подумав: "О, це ті самі фотки, які треба носити на футболці"

З твоєю славою, напевно, з'явились і певні шанувальниці. Як це сприймає Даша?

Все гаразд. Яким чином я реагую на повідомлення, які вона отримує. Ми чітко розділяємо це і усвідомлюємо, що це частина роботи. Чи завжди вдається так розмежувати? Коли незнайома людина пише: "Я тебе люблю і хочу від тебе дітей", я сприймаю це просто як "дякую".

Я не знаю, як ти можеш нормально або серйозно це сприйняти й ким треба бути, щоб серйозно сприйняти це зі сторони.

В останній час спостерігається велика кількість інтерв'ю, в яких знаменитості діляться особистими переживаннями, зокрема, розповідають про зради чи подібні теми. Яке у тебе ставлення до цього?

Глядачам це приносить задоволення, але для мене це дещо перебільшено. Те, що ми з Дашею ділимося фотографіями, як ми подорожуємо ліфтом або нашими креативними фотосесіями - це одна річ. Просто ділитися історіями - також, але ця, так би мовити, шоу-індустрія здається мені дещо незвичною, чесно кажучи.

Є, можливо, ті, кому це дійсно цікаво. Проте, серед митців я ціную їхню творчість і те, що вони створюють, а не їхнє особисте життя. Ми існуємо в певній мірі на виду, але наші думки та обговорення залишаються приватними і особистими.