Політичний трилер "Залізна завіса: карпи польського соціалізму"

1981 рік. Британська професорка психіатрії Джоан Ендрюс (Леслі Менвілл) їде до Варшави, щоб прочитати низку лекцій про нові методи лікування шизофренії. Однак першу ж лекцію зривають студентські активісти "Солідарності". Наступного дня відбувається військовий переворот на чолі з генералом Войцехом Ярузельським. Професорка Ендрюс стає випадковим свідком розправи над активістом "Солідарності" і намагається вибратися з Варшави, наповненої військовими та міліційними патрулями. В неї нема необхідних документів, вона не знає польську мову, але при цьому вона ще й намагається вивезти фотографії з свідченнями злочинів, які здійснюють польські спецслужби під час перевороту.

Кася Адамік намагається створити з оповідання Токарчук трилер в гічкоківському стилі. Сеттинг соціалістичної Польщі тут виглядає надмірно антиутопічним. Спальні райони з сірими панельними будинками Адамік перетворює на непрохідні бетонні лабіринти, а центральні вулиці Варшави у кожному кадрі дихають таким відчаєм та розрухою, наче це не 1981-й, а роки Другої світової. Вона насичує кожну подію немислимим саспенсом і створює клаустрафобне відчуття замкненого простору: не лише конкретної квартири, а й цілої країни, яка раптом опинилася в ситуації закритих кордонів та відрізаного зв'язку. Для посилення ефекту режисерка використовує CGI, та це робить фільму ведмежу послугу: бюджет стрічки досить обмежений, тож уся комп'ютерна графіка тут схожа на відеоігри 2000-х (танки, що стоять посеред спальних районів, ніби потрапили сюди з першої Medal of Honor чи Call of Duty).

Сцена з кінокартини "Залізна завіса"

В оповіданні Ольги Токарчук головним героєм є чоловік. Натомість Адамік перетворює професора Ендрюса на професорку: це додає фільму жіночої оптики та дозволяє режисерці перепрочитати історію власної родини (Адамік - донька однієї з найважливіших сучасних польських режисерок, Агнєшки Голланд; у 1981-му Голланд як опозиційна режисерка була змушена жити в еміграції та певний час не мала зв'язку з донькою). Британська акторка Леслі Менвілл створює харизматичний образ професорки Ендрюс, який цілком міг би існувати в якомусь скандинавському нуарі: це сильна та вольова жінка передпенсійного віку, яка обрала кар'єру замість особистого життя; вона палить, п'є горілку і готова до небезпечної авантюри заради порятунку активістів, якими знайома лише кілька днів.

Адамік з великими труднощами намагається перетворити коротке оповідання Токарчук на двогодинний трилер. В результаті, як сюжетна логіка втрачає свою послідовність, так і фільм починає нагадувати чорну комедію в стилі братів Коен. Головна героїня, заплутана професорка, безцільно мандрує містом, не знаючи, чи втікати від гебістів, чи шукати солідаристів, чи просто прямувати до британського посольства. Чимало моментів у фільмі викликають питання: наприклад, як у згаданому посольстві могла з'явитися кімната для прослуховування з обладнанням польської соціалістичної розвідки, про що ніхто не здогадався; або чому полковник польських спецслужб вирішує вбити британського громадянина, коли військова хунта намагається продемонструвати світу свою миролюбність.

Сцена з кінокартини "Залізна завіса"

Адамік зав'язує головний посил фільму на ефектній метафорі з соціалістичної буденності: професорка бачить, як продають різдвяних коропів. Дебела продавчиня дістає їх з акваріума і запитує у покупця: "живий чи мертвий?". Якщо обирають живого, його відвантажують у відро; якщо мертвого - забивають молотком і тоді віддають покупцеві. Героїня задається екзистенційним питанням: то що краще, щоб коропа убили інші, чи забрати його живим і убити самій? На її думку, у другому варіанті ти залишаєш за собою можливість не відбирати в коропа життя. Ця ідея не позбавлена сенсу, однак режисерка не розвиває її далі до логічного завершення, і, зрештою, ці коропи, наче твінпіксівські сови - вони не те, чим здаються. Виходить, що коропи - це просто коропи.

Фільм "Залізна завіса" мав потенціал стати захоплюючим трилером, якби Адамчік зосередилася на польській атмосфері, а не на створенні голлівудського шедевра. Наразі стрічка виглядає як ідеальна робота для кіношколярів: тут присутня сильна героїня, похмура обстановка з елементами антиутопії, а також саспенс у стилі Хічкока з посиланнями на "Розірвану завісу" та "Птахів". Проте, у фільмі бракує справжньої атмосфери Польщі 1981 року. Він не містить тих елементів, які робили б його автентичним польським твором, а виглядає більше як стандартна голлівудська продукція. Це є його основним недоліком: хоч і технічно якісний, фільм залишається абсолютно беземоційним.

Сцена з кінокартини "Залізна завіса"

Читайте такожЮліан Розефельдт: "Не можна зняти фільм, не граючи за правилами капіталізму"