Пішов із життя український режисер та сценарист В'ячеслав Криштофович.
Його охарактеризували як особистість з глибокою внутрішньою культурою, майстра, здатного виявляти суттєве в найпростіших речах.
На 78-му році життя відійшов у вічність відомий український кінематографіст, режисер, актор, сценарист та театральний педагог В'ячеслав Криштофович. Інформацію про цю втрату оприлюднила Національна спілка кінематографістів України на своїй сторінці у Фейсбуці.
Фільми Криштофовича, такі як "Перед іспитом", "Дрібниці життя", "Два гусари", "Володя великий, Володя маленький", "Самотня жінка бажає познайомитися", "Ребро Адама" та "Приятель небіжчика", добре відомі глядачам старшого віку. Однак вони також зацікавлять молодше покоління, адже майстер володів унікальним баченням: він приділяв увагу деталям, проявляв співчуття до персонажів і був щирим у своїх творчих пошуках. Навіть найменші "дрібниці" у його роботах набували значущості. Як ранні, так і пізні проекти, а також сценарії, над якими він працював у партнерстві, свідчать про його винятковий талант і глибоку чесність у своїй справі.
Його охарактеризували як особистість з глибокою внутрішньою культурою, майстра, здатного виявляти суттєве в найпростіших речах.
"Вʼячеслав Криштофович - видатний кінорежисер, сценарист, педагог, Академік Національної академії мистецтв України, Заслужений діяч мистецтв України, лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка, а також член Правління Національної спілки кінематографістів України. Його творчість та учні говоритимуть про нього. Ми ж залишимося вдячними за можливість працювати поруч із ним у нашій великій професії, спілці та житті. Світла пам'ять, дорогий Вʼячеку. Наша пам'ять про тебе буде завжди світлою і вдячною," -- зазначили його колеги з Національної спілки кінематографістів.
Колись в одному інтерв'ю Криштофович сказав: "Будь-який мій колега мріє, щоб його картини дивилося якомога більше людей. Якщо хтось заперечує це, значить, просто щось приховує. Я навіть фразу придумав: "Хочу, щоб мої фільми були цікавими максимальній кількості глядачів і також розумним". Так і було. Його фільми -- внесок у культуру, який залишиться назавжди, а його учні створюють сучасний кінематограф України.
Українське кіно пройшло довгий шлях від вересня 1896 року, коли фотограф Альфред Федецький зняв кілька короткометражних документальних сюжетів. Далі з'явилася класика радянської доби, яка долала цензуру й розповідала про українську культуру та історію. А сьогодні ми маємо сюжети, що отримують "Оскари" та інші престижні нагороди.