Понтій Пілат, Нікола Тесла та інші: ключові персонажі Девіда Боуї у кінематографі (відео)

Як видатний музикант втілив в життя інших знакових постатей історії.

10 років тому не стало Девіда Боуї -- музиканта, співака, автора пісень і актора, чий вплив на попкультуру відчуватиметься ще дуже довго. Окрім 25 платівок, які він записав, Боуї знявся ще й у трьох десятках фільмів. Причому це були не лише невеликі ролі -- по суті, камео (він вважав, що у цікавому фільмі хорошого режисера не соромно й в епізоді зіграти), а й головні.

У фільмі "Людина, яка впала на Землю" (1976) режисер Ніколас Роуг використав образ "інопланетянина", одним із втілень якого став рокер Зіггі Стардаст. Натомість у стрічці "Щасливого Різдва, містере Лоуренс!" (1983) Нагіса Ошіма відкрив нові грані таланту Девіда Боуї, який перевтілився на впертого британського військовополоненого. Це не дивно, адже у молодості Боуї також експериментував із пантомімою і мав успішний досвід у театральних виставах.

"Телеграф" згадує про ті образи, в які Боуї вражаюче втілювався, перетворюючись на реальних історичних особистостей.

Фільм, що наробив чимало галасу (виконавець ролі Христа Віллем Дефо згадував, що релігійні активісти захейтили стрічку ще до її виходу в прокат) й вирізняється неортодоксальними трактуваннями і біблійних подій, і їхніх героїв. Режисер Мартін Скорсезе -- що показово, добрий католик, який щиро страждав під час кожного свого розлучення, -- показав Пілата не лиходієм, як заведено сприймати постать римського префекта Юдеї, котрий похапцем прирік Спасителя на ганебну й болісну смерть.

У виконанні Боуї це по-британськи холодний колоніальний чиновник. Відсторонений і стриманий, як представник влади він буденно й професійно розв'язує чергову "локальну кризу". Граючи людину системи, а не характер -- та ще й майже без крупних планів (що для зірки в кадрі немислимо), -- Боуї робить цю роздираючу серце сцену особливо сильною. Класичний приклад того, як актор, з'явившись у хвилинному епізоді, "краде" весь фільм.

Звичайно, варто підкреслити чудове відчуття Боуї щодо резонансних проектів. Хоча сам фільм Скорсезе не є особливо видатним (режисер часто втрачає відчуття міри та смаку у своїх роботах на релігійну тематику), його скандальна репутація "Останньої спокуси Христа" переважає над справжніми художніми якостями.

Це дуже знакова роль: по суті, Енді Ворхол у світі сучасного мистецтва був такою ж самою стилєтворчою фігурою, як і Боуї -- у світі сучасної музики. Загалом цей байопік легендарного нью-йоркського художника-примітивіста Жана-Мішеля Баскія, поставлений відомим живописцем Джуліаном Шнабелем, переливається зоряним блиском і в кадрі, і поза ним. Окрім самого Баскія та Ворхола, ми бачимо на екрані цілу галерею персонажів, що створюють тло артистичного Нью-Йорка на зламі сімдесятих і вісімдесятих. Десь поруч має пробігати Джим Джармуш.

Кастинг вражає уяву: від рок-ікон Боуї та Кортні Лав (найбільш відомої в якості вдови Курта Кобейна) до Ґері Олдмана, Бенісіо Дель Торо, Віллема Дефо та інших. І Боуї, і Денніс Хоппер, і Крістофер Уокен були особистими друзями режисера, тож погодилися зніматися за мінімальною профспілковою ставкою, до того ж Шнабель грамотно організував знімальні зміни. Такий був задум: зірка грає зірку. Але навіть на цьому тлі Боуї створив найяскравіший образ фільму.

Надягнувши справжню перуку Ворхола та його не менш знамениту шкіряну куртку (The Andy Warhol Museum спеціально позичив їх для зйомок), Боуї ніби перевтілився в легенду поп-арту. Зображуючи іншу зірку, він максимально приглушив власну "зоряну ауру". "Хто кого грає? -- жартував Шнабель. -- Боуї Ворхола чи навпаки?" Його Ворхол -- дуже живий і людяний, а не карикатура, як, скажімо, в кінобіографії гурту The Doors. Цікаво, чи усвідомлював сам Ворхол, наскільки гротескним був його образ?

Одне з найяскравіших камео Боуї стало ще одним прикладом того, як одна культова постать з масової культури втілює інший подібний символ. Режисер Крістофер Нолан зазначає, що саме образ Ніколи Тесли лежить в основі архетипу "божевільного вченого". Тому він шукав актора з "винятковою харизмою" та "незвичайною аурою". Цікаво, що багатьом глядачам не вдалося впізнати Боуї на екрані: його виконання безсумнівно справило враження.

Постаті овіяного міфами сербського винахідника в сюжеті відведено не менше значення, ніж головним персонажам у виконанні Х'ю Джекмана та Крістіана Бейла. Тесла у виконанні Боуї -- це персоніфікована наука і водночас моральний компас історії: він знає ціну, яку доведеться заплатити за технологічне диво. Тоді як обидва ілюзіоністи сліпі у своїй одержимості перещеголяти один одного. "Боуї в ролі Тесли справді чудовий: загадковий, екзотичний і при цьому -- найрозсудливіша людина фільму", -- писало видання Hollywood Reporter.

Цікаво, що сам Девід Боуї, відзначаючи свою нехарактерну для рок-зірок самоіронію, жартував над своїм акцентом у стрічці, порівнюючи Теслу з інспектором Клузо. (Цей безглуздий інспектор з паризької поліції, що говорив з яскраво вираженим французьким акцентом, був втілений видатним коміком Пітером Селлерсом у серії фільмів "Рожева пантера".)