Оптимістичний підхід та "сад, що самостійно цвіте": аналітичний погляд на психологію в Україні.

Автором є Андрій Торнов, який написав книгу "Анатомія життєвої сили" (Харків, 2015 р.). Він займається дослідженням екстремальних психічних розладів та ефективних методів їх лікування вже понад 25 років. Торнов має значний досвід як у теоретичних, так і в практичних аспектах цієї теми.

Якщо хтось намалює карту зоряного неба -- це ще не робить його володарем Всесвіту. Принаймні надовго. Чому кардіохірургія, стоматологія чи офтальмологія показують настільки неймовірні результати? Тому що вони спираються на дві речі: вичерпне знання свого предмета та вміння ювелірно застосовувати здобутки цивілізації.

Одночасно, психологія, незважаючи на сподівання, має доволі непрямий зв'язок як із першим, так і з другим аспектом. Замість цього, вона створила свій власний, "єдино правильний" образ зоряного неба, в якому відображені її уявлення про природу психологічних розладів. Як можна зрозуміти, зірки на цій мапі формують основну ідею: "Психологічні труднощі є наслідком інших психологічних труднощів".

На цьому фоні виникає враження, що серед психологів існує певна байдужість до очевидних відмінностей своїх теорій від загально прийнятих норм. Це особливо стосується принципів функціонування систем, зокрема системи "мозок – психіка". Психологія здатна пояснити практично все, але лише доти, поки не виникнуть ключові запитання. Наприклад, чому важкі депресії лікують антидепресантами, а легкі – за допомогою розмови? Адже будь-яка форма болю, наприклад зубного, завжди лікується однаково – шляхом впливу на уражений зуб. Важко собі уявити стоматолога, який замість цього використовував би мантри або міркування про те, наскільки цей біль важливий для пацієнта.

Часто психологи займаються своєрідним мистецтвом, що можна проілюструвати через зрозумілу аналогію. Коли автомобіль має проблеми з гальмами, він може різко відхилятися в бік, що створює серйозну небезпеку на дорозі, особливо на великій швидкості. Якщо власник автомобіля звернеться за допомогою, йому можуть запропонувати лише два варіанти: навчитися "приймати" цю нестабільність або пройти "курс екстремального водіння", при цьому залишаючи все інше без змін. Хоча це може бути корисним, не всі автовласники сприймають свою машину як джерело постійного адреналіну.

Психологія в свій час залишила без уваги визначення багатьох ключових понять. Одним із найбільш важливих питань, на яке досі немає чіткої відповіді, є: де ж проходить "межа" між нервовою системою і психікою? Як не дивно, але психологи, намагаючись уникнути цієї проблеми, отримали підтримку від невропатологів, які роками "перевіряли" нервову систему за допомогою своїх молоточків (при цьому мало хто усвідомлював, що їхня діагностика охоплювала лише периферичну частину системи). Відсутність критики з боку невропатологів сприймалася населенням як доказ міцного здоров'я всієї нервової системи. Всі можливі психічні розлади автоматично перекладалися на "психологію", яка також швидко відреагувала на цю ситуацію.

Іще одним чинником, що призвів до нинішнього верховенства психології, було незрозуміле мовчання української наукової спільноти, яка відсторонено спостерігала за досить вільним поводженням психології із засадами наукового мислення. У залишку: наразі психологія остаточно цементує свої однобокі, відверто психоцентричні версії антропології в практиці та суспільстві.

Щоб розвіяти певний обов'язковий у таких ситуаціях морок, варто звернути увагу на одну з найвідоміших методик, яку використовують психологи, – так зване позитивне мислення. Суть цієї концепції полягає в тому, що в моменти внутрішнього занепаду, апатії або навіть депресії достатньо змінити хід своїх "негативних" думок на протилежні, і це, як стверджують, може відновити наш ентузіазм і радість життя. Однак, можна уявити собі капітана корвета, який, звичайно, має можливість змінювати курс свого судна відповідно до своїх благородних задумів. Але є одна важлива умова: вітрила на його щоглах повинні бути наповнені попутним вітром. В іншому випадку капітанові залишається лише займатися позитивною риболовлею з корми.

Відомо, що різні психічні стани, такі як радість чи смуток, викликають певні думки. Але чи справді зворотне твердження, яке висловлюють психологи, також вірне? Чи можемо ми, використовуючи лише силу думки, змінювати похмурі відтінки нашого внутрішнього світу? На це питання можна знайти відповідь, звернувшись до більш зрозумілого прикладу — нашого дихання. Людина має можливість свідомо регулювати ритм дихання: прискорювати або сповільнювати його, робити вдихи більш глибокими або, навпаки, поверхневими. Проте основний механізм дихання залишається незмінним: дихальний центр у мозку продовжує посилати імпульси, хеморецептори контролюють газовий склад крові, а легені та бронхи забезпечують безперервний обмін повітря. Воля людини впливає лише на зовнішні аспекти, не змінюючи при цьому його глибинні процеси.

Те саме відбувається і з так званим позитивним мисленням. Воно може тільки на певний час замінити темні думки світлішими, викликати нетривале відчуття полегшення, але не зачіпає наявної архітектоніки, тобто фундаменту та "опорних стін" психіки. Як свідомий контроль дихання не переписує роботу дихального центру, так і оптимістичні формули не перетворюють людину на іншу особистість.

Важливо мати хоча б приблизне уявлення про те, як глибоко події на рівні нервових клітин (нейронів) впливають на людину, адже саме вони виконують роль "вітру", що сприяє руху вітрильника. Це дозволяє зрозуміти, що психічний стан і його можливості значною мірою залежать від стану та функцій нервової системи, що є біологічним поняттям. Психологія визнає цю істину, хоча часто робить це лише формально.

Варто зауважити, що народна мудрість (і, звісно, не тільки вона) пішла в цьому питанні значно далі своїми прислів'ями. Ось лише деякі: "Голодний думає -- не наїмся, ситий думає -- не зголоднію", "Не щодня однаково розумний". Перше з них показує, як фізіологічні стани, в цьому випадку -- голод чи ситість, можуть деформувати нормальне мислення, змінюючи сприйняття обставин і логіку рішень. Друге насправді відображає критичну залежність розумових здібностей людини від коливання декотрих чутливих компонентів, постійно присутніх у мозку. Зокрема це стосується поточної концентрації дофаміну в такій його ділянці, як префронтальна кора. Нерозуміння цих і багатьох інших фундаментальних речей змушує психологів шукати все нові й нові методики. Їх загальна кількість уже налічує кілька десятків. Але всю цю творчість однаково можна описати прислів'ям: "Сто кролів не замінять одного коня".

Водночас необхідно відзначити, що деякі з розроблених методик могли б виявитися ефективними, якби їх застосуванню передували більш ранні та адекватні реабілітаційні заходи. На жаль, багато психологів не усвідомлюють важливість "поетапного" підходу, тобто принципу "на все свій час". Як підтвердження цього можна навести слова видатного медика, професора А. Пеунеску-Подяну (Румунія): "Не слід призначати засоби для зміцнення нервової системи, а важливо виявити та усунути ті внутрішні причини, які спричинили її ослаблення або інші порушення". Якщо порівняти це з тим, що пропонує сучасна психологія людям, які страждають від хронічної втоми, депресії чи постійного тривожного стану, то можна почути такі поради: "Візьміть відповідальність на себе", "Переосмисліть своє життя", "Навчіться любити себе", "Думайте позитивно", "Ваша самооцінка низька", "Вам не вистачає мотивації" тощо.

За відсутності ефекту використовують схожі однотипні фрази: "Ви чините спротив", "Ви саботуєте", "Ви не хочете змінюватися", "Ви недостатньо відкриті", "У вас сильні внутрішні блоки та установки", "Ваше "несвідоме" протидіє", "Потрібно більше часу / сесій".

Представлені приклади "психологічної допомоги" не лише знімають відповідальність з "експерта" за результати, але й перекладають провину на пацієнта. Більше того, вони можуть викликати у людей вторинні моральні страждання — такі як самозвинувачення, самоїдство, відчуття неповноцінності та безвихідності. У такому емоційному стані деякі з них можуть ухвалити незворотні рішення.

В Україні були створені всі необхідні умови для перетворення психології на своєрідний "замкнутий цикл", де підручники пишуть психологи, викладають психологи, проводять екзамени психологи, і навіть сертифікати на діяльність видаються лише психологами. Це призвело до ситуації, коли галузь існує в ізоляції від зовнішнього світу. Цю самозамкненість остаточно закріпив новий Закон "Про надання психологічної допомоги", який чітко визначає, що цю допомогу можуть надавати тільки особи з відповідною психологічною освітою. Однак варто зазначити, що саме ці фахівці сприяли тому, що протягом останніх десятиліть Україна лідирувала в Європі за рівнем поширення нервово-психічних розладів. Чи не викликає це певних роздумів?

Щоб повністю прояснити ситуацію, варто навести ще одну, наполегливо підкреслюю, незаперечну аналогію: у селі в багатьох людей вийшли з ладу телевізори. Було широко оголошено про приїзд сертифікованого майстра, спеціаліста у цій сфері. Проте на третій день з'ясувалося, що весь його сертифікований досвід зводився лише до однієї дії — "покрутити антену". Більшості жителів це, звісно, не дало бажаного результату, але пред'явити претензії вони не змогли, оскільки в трьох домах, що знаходилися в низині, телевізори таки запрацювали.

Існуюча модель надання психологічних послуг не здатна ефективно вирішувати більшість існуючих проблем. Крім того, вона повністю закриває доступ до ефективних і обґрунтованих альтернатив. Єдиний шлях — вимагати від Міністерства охорони здоров'я роз'яснень або коментарів щодо вказаних спостережень. Якщо суспільство цього не зробить, воно за замовчуванням погоджується з надмірною вартістю монопольної системи психологічних послуг.