Секретні знаки: чому читачі захоплюються літературою про таємні організації, закодовані символи та змовницькі теорії.

Близько року тому на платформі OLX несподівано зникли всі оголошення про продаж примірників "Фаренго" Володимира Єшкілєва. Ця книга є першою українською космічною оперою, створеною есеїстом, драматургом та філософом, який ввів у вжиток термін "станіславський феномен".

Тираж попередніх видань "Фаренго" давно вичерпався, і знайти цю книгу можна було лише на вторинному ринку. Але чому ж відразу кілька десятків примірників цієї книги зацікавили людей? "Рептилоїди", -- з усмішкою зазначає пан Єшкілєв, адже в романі їхня присутність досить помітна, що приваблює шанувальників якісної наукової фантастики -- рекомендую! "Масони", -- серйозно стверджували деякі читачі. Вони навіть висловлювали думку, що саме ця організація фінансувала перевидання трилогії "Фаренго" в іншому видавництві ("Жорж") з обкладинкою, яку ви зараз можете побачити в книгарнях. Важливо зазначити, що в самій "Фаренго" є чимало згадок про таємні товариства, а теми окультизму та політології пронизують фантастичні світи цього роману.

Зазначені на початку тексту романи — "Консуело" Жорж Санд (1842-1843), "Клуб Дюма, або Тінь Рішельє" Артуро Переса-Реверте (1993) та "Карта з кісток" Джеймса Роллінса (2005) — охоплюють понад півтора століття. Проте, попри різницю в часі, всі три твори досліджують одну з найглибших читацьких зацікавлень: ідею про те, що за видимою реальністю ховається щось інше, невидиме.

А якщо звернутися до ще більш ранніх часів — до кінця XVIII століття, коли в німецькомовній літературі з’являється жанр Geheimbundroman, або роман про таємні організації, що тісно переплітається з готичною традицією, — стає очевидним, що зацікавленість читачів до загадкових спільнот триває через століття, лише трансформуючи свою форму.

Звідси -- довга дорога до романів, винесених у початок. У Жорж Санд таємні товариства входять у світ "Консуело" й особливо її продовження "Графиня Рудольштадт"; у Переса-Реверте приховане знання перебирається у стародруки, окультні символи й шифри; у Роллінса до цього додаються наука, релігійні реліквії та глобальна змова. Декорації змінюються, обіцянка залишається: видима історія -- ще не вся історія.

Що ж саме привертає нас в цьому? Я звернулася з цим питанням до літературознавця, дослідниці горору та фахівця з готичної літератури Серафими Білої, авторки нонфікційної книги "Анатомія жаху".

Нас приваблює концепція часткової або недостатньої пізнаваності світу, оскільки її протилежність — абсолютно визначений і зрозумілий світ — видається надзвичайно складною та гнітючою. Було б бажано, щоб у цих "пробілах" всесвіту містилися елементи, що порівнюються з божественним або демонічним; щоб у незвіданих океанах ховалися дракони. І цю ідею можна було б підтвердити через умовні архіви та традиції.

Окультні спільноти ваблять нас залученістю, утаємниченістю в сакральне. Яке водночас є пов'язаним зі складною та тривалою традицією дослідження, а не просто намріяним апендиксом мітологічного мислення. Отож нас приваблює насамперед гносеологічний імпульс та ідея того, що ми можемо відкрити знання про щось дуже значуще, переплетене з усім нашим існуванням, але водночас те, що більше за нас".

А ось що на це каже психологиня Тетяна Пиж:

Наш світ є значно більш хаотичним, ніж ми готові визнати. Кожен з нас переживає безліч подій, які можна охарактеризувати як хаотичні. Однак наш мозок не здатен впоратися з таким обсягом хаосу, і це викликає відчуття безпорадності, адже не всі наші зусилля призводять до бажаних результатів. Саме тому легше повірити, що ті, хто має більше знань, які залишаються в таємниці, можуть впливати на певні аспекти нашої реальності.

Нам простіше подумати, що масони правлять світом і саме через їхню волю відбувається те і це, аніж усвідомити, що це і те -- випадкове. Мозку легше знайти причину для наслідку та наслідок для події і з оцим надуманим (тільки не кажіть про це мозку) "порядком" заспокоїтись, що є відповідальні.

Вони знають, вони не розголошують, вони ховаються, все це не дарма, на це є причини і ці причини, звісно ж, таємна влада, яка рухає світ в задуманому ними напрямку".

Виникає захопливий парадокс: таємниця одночасно ускладнює світ і робить його більш зрозумілим. Крім того, вона, здається, просто надає життю більше цікавості.

В інтерв'ю Los Angeles Times 1999 року, відповідаючи на питання про успіх своїх романів, Артуро Перес-Реверте навів метафору "затонулого корабля".

Уявіть собі чудову блакитну бухту під яскравим сонячним промінням, -- продовжує він. -- Елегантний вітрильник, ви тримаєте штурвал, а поряд з вами — неймовірна жінка. Все навколо виглядає досконало.

Але крім того ви знаєте, що 200 років тому тут затонув корабель, який перевозив скарби, -- і зараз ви пливете просто над ним. Усе -- цей день, бухта, прекрасна жінка -- набуває значно глибшого змісту завдяки цій таємниці.

Десь завжди є свій "затонулий корабель", і я намагаюся додати такий до кожного зі своїх романів".

Світ набуває нових барв, коли ми розуміємо, що під його зовнішньою оболонкою приховані таємниці. А що, якщо цей прихований пласт стосується не лише світу, а й самого тексту? Тут варто згадати "Печеру ідей" Хосе Карлоса Сомоси. Якщо раніше йшлося про те, як загадка змінює свою форму, то в цьому романі на запитання "наскільки глибоко вона проникає?" відповідь зможе дійти до вас сама.

Автор пробиває четверту стіну й "відкриває" ейдезис -- прийом, за якого повторювані слова й мотиви складаються у приховані образи. Закодовані для вас!

Наприклад, у романі "Дім на Збіччі" Девіда Мітчелла спостерігається зворотний підхід: знання, яке залишалося прихованим, стає доступним читачеві. Він вже обізнаний з таємницею, тоді як герої ще не здогадуються про неї. Напруга виникає не від самих загадок, а від усвідомлення того, що ти знаєш більше, ніж персонажі.

І це ще одна відповідь: нас приваблює не лише сама таємниця, а й привілейоване знання. Момент, коли ми бачимо зв'язок там, де персонаж бачить випадковість. Знаємо правило, про яке він ще не здогадується. Розуміємо, що Збіччя -- не просто Збіччя, дім -- не просто дім, двері -- не просто двері.

Можливо, це і є одне з найприємніших відчуттів, які дають нам такі історії: доступ до прихованого рівня реальності.

І завершити хочеться там само, де ми почали, -- з Володимиром Єшкілєвим:

Існують теми, які минають, і такі, що залишаються актуальними впродовж часу. Ці вічні питання захоплювали людей в минулому, продовжують це робити сьогодні і будуть робити в майбутньому.

Тема таємного, що охоплює темні знання та Королівське мистецтво (масонство), завжди залишатиметься вічною. Серед нас завжди знайдуться ті, кому небайдужа ідея покращення світу та встановлення справжньої Гармонії. Але досягти цього не вдасться за допомогою звичних, прагматичних інструментів. Політики, науковці, педагоги і психологи часто лише ускладнюють вже й так непростий світ.

Тому ті, хто відчуває розчарування, починають шукати більш тонкі та елегантні засоби для взаємодії з реальністю і сущим. І ніколи не шкодують про свій вибір.

Ті, хто не шкодує, при зустрічі просто підморгніть мені 😉.