Прокинулися? Оновлена Стратегія національної безпеки США стала несподіванкою тільки для тих, хто обрав ігнорувати фактів - Едвард Лукас.

Старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики Едвард Лукас переконаний, що нова Стратегія національної безпеки США не є несподіванкою для тих, хто уважно стежив за реальністю: Америка завжди ставила свої інтереси на перше місце, а європейці десятиліттями жили в ілюзіях про безумовну підтримку. Замість обурення Європа має визнати власну наївність і відповісти на критичне питання: що робити далі. Відповідь проста - Європа має достатньо ресурсів, щоб стати сильним і рівноправним партнером, але для цього потрібна єдність, інвестиції в оборону та економічна конкурентоспроможність. Інакше Європу чекає доля слабкої жертви в епоху хижаків.

У фантастичному, уявленому всесвіті Сполучені Штати виступають як розумний, доброзичливий та вічний ментор для своїх європейських партнерів. Вони без заперечень приймають на себе відповідальність за військове та дипломатичне керівництво. Їхні дії не обтяжені надмірною увагою до власних інтересів, незважаючи на бажання американських виборців.

На фоні таких абсолютно нереалістичних припущень нова Стратегія національної безпеки США (СНБ) дійсно вражає. Вона проголошує інтервенціоністський підхід до внутрішньої політики європейських партнерів, намагаючись, на думку США, зробити їх сильнішими та кориснішими. Ця стратегія відкрито підриває підтримку України, сприяє зближенню з Росією та має на меті ослаблення Європейського Союзу. Тон документу є жорстким, навіть зневажливим.

Однак у цьому немає нічого принципово нового. Деякі з цих моментів вже були згадані у виступі віцепрезидента Джей Ді Венса на Мюнхенській конференції з питань безпеки. Багато з них мають коріння, що простягається в минуле на десятиліття. Слоган "Америка понад усе" не був вигаданий Дональдом Трампом, хоча сучасний президент висловлює його з незвичайною відвертістю. США завжди грали роль старшого партнера, що формує порядок денний у трансатлантичних відносинах. У всіх американських адміністрацій присутня комерційна складова, яка неминуче призводить до конфлікту з подібними прагненнями Європейської комісії: захищений єдиний ринок всередині країни та активна торгова дипломатія на міжнародній арені. Чимало адміністрацій США намагалися зміцнити зв’язки з Кремлем, незважаючи на європейські інтереси (згадаємо "перезавантаження" Обами або виступ Буша-старшого про "Курку по-київськи").

Дійсно, Сполучені Штати мають схильність обгортати свою геополітичну стратегію у риторику спільних цінностей. Однак ці цінності зазнають змін: попередні адміністрації активно, іноді навіть скандально, втручалися у політичні справи Європи, намагаючись протистояти радянським загрозам. Сьогодні ж ці жорсткі дії знову активізуються, але вже проти "політкоректності" та "глобалізації".

Замість того, щоб обурюватися новою Стратегією національної безпеки, європейцям слід замислитися над складними питаннями. Чому це викликає у нас здивування? Які наслідки можуть виникнути, якщо залишимо все без змін? Які кроки ми ще можемо вжити, щоб запобігти такій ситуації?

Відповідь на перше питання ганебна. Європейці десятиліттями були наївними, невдячними, скупими та зарозумілими. Вони вважали себе настільки важливими, а свою цивілізацію настільки вишуканою, що і союзникам, і ворогам вистачить того, щоб просто ними милуватися.

Але це не зовсім так. Сьогодні ми живемо в епоху хижаків, як підкреслює в своїй захоплюючій новій книзі італійсько-французький автор Джуліано да Емполі. Це стосується як технологічних гігантів, які прагнуть звільнитися від обтяжливих норм щодо конфіденційності, авторських прав та захисту дітей, так і клептократів, які бажають перетворювати капітал на політичну владу та навпаки. Не можна забувати й про імперських гегемонів, які мають намір розширювати свої впливи. У цьому контексті Європейський Союз постає як велика, повільна та приваблива ціль.

Відповідь на друге запитання є досить тривожною. Якщо Європа, включаючи Велику Британію та інші держави, що не входять до ЄС, залишиться осторонь, то вона ризикує стати об'єктом зазіхань. Її можуть «порізати» на частини жадібні та потужні зовнішні сили, що нагадує долю, яка спіткала імперський Китай у XIX столітті.

Третє питання повинно стати ключовим для усіх, хто приймає рішення. Європейська економіка, за своєю величиною, приблизно дорівнює економіці США і становить близько 30 трильйонів доларів. Європа має достатню фінансову спроможність не лише для захисту від загроз, але й для ведення рішучих переговорів зі своїми партнерами.

Ключовий параграф Стратегії національної безпеки стверджує, що Європа є "стратегічно та культурно важливою для Сполучених Штатів". Це не маніфест ізоляціонізму, а маніфест взаємодії. Але саме європейці мають подбати, щоб ця взаємодія відбувалася на їхніх умовах, довівши, що єдність (у поєднанні з розмаїттям) робить їх ефективнішими союзниками у військовій, економічній та дипломатичній сферах. Це означало б, наприклад, радикальне посилити оборону та стримування, зміцніти стійкість ланцюгів постачання, поідвищити конкурентоспроможність (колишній прем'єр-міністр Італії Маріо Драгі пояснив, як це зробити) та зміцнити соціальну згуртованість.

Занадто важко? У такому випадку, просто заспокойтеся, дайте СНБ розвиватися, і перестаньте скаржитися.