Психофізіологія агресії. Що викликає «бульбашковий» ефект в українців?

Застереження про те, що ви не знайдете тут.

Не буде психотичної реакції на істеричні медійні подразники, бо вони живуть максимум три дні.

Не йтиметься про зраду чи перемогу, адже всім відомо, що "зрада" — це те, що викликає наше невдоволення, а "перемога" — те, чого ми не можемо досягти (зверніть увагу на лапки).

Не будемо торкатися питання моральності, адже нас стимулюють до такої різноманітності, в якій кожен має право агресивно втілювати свої еротико-соціальні мрії.

Поговоримо про соціальну динаміку та колективне збурення свідомості.

Термін "бульбашка" став символом віртуальної соціальної групи, яка має риси секти, і вже міцно вкоренився в нашому повсякденному житті. Це новий вид локальної ідентичності, що поєднує доповнену реальність з незначними витратами та великою можливістю самовираження (не слід плутати з самореалізацією).

Члени кожної з таких груп дотримуються концепції "укріпленої цитаделі", підвищують свою самооцінку через взаємні публічні зізнання, займаються безрезультатними спробами прозелітизму (переконання інших прийняти їхню віру) та влаштовують "полювання на відьом".

Варто зазначити, що більшість випадків спалення "відьом" у Середньовіччі були результатом самостійних дій місцевих спільнот, а не інквізиторських розслідувань. Адже демократичні форми місцевого управління завжди мають уявлення про те, що є найкращим для їхнього суспільства.

Наш повсякденний досвід каже, що поява бульбашок є результатом кипіння. Це так само очевидно, як те, що Сонце обертається навколо Землі. Але мікроскопічні бульбашки виникають спочатку на дні ємності, де рідина нагрівається. Якщо ми цю метафору поширимо на суспільство, то більшість пояснень лежить у царині демографії та соціології.

Це давня оповідь, яка нараховує щонайменше тридцять років. Ейфорія 1990-х, культурна схильність до магічного сприйняття реальності, готовність до красивих обманів і самообманів, "хатаскрайність" в поєднанні з прагненням висадити буряки там, куди долетить капелюх. Інша сторона цієї медалі — романтичний героїзм і самопожертва, емпатія, а також довірливість.

Дно нашої соціальної каструлі таке саме, як у будь-якого "глибинного народу". Воно не має такої негативної моральної конотації, якою його наділяють претенденти на моральну авторитарність. Дно -- це те, що має більшу питому вагу, більшу інертність, гранично прості, але дієві налаштування видового й індивідуального виживання.

Бульбашка утворюється з газів, які розчинені в рідині (в основному це повітря), а отже, є продуктом ілюзій. Центрами утворення бульбашок виступають мікротріщини та нерівності на поверхні. Існує реальний стан речей, який зазвичай залишається поза увагою. Маємо кілька системних розривів між владою та суспільством. Це можна вважати своєрідним податком на демократію.

Коли рідина нагрівається до температури кипіння, тиск пари всередині бульбашок стає вищим, ніж тиск навколишнього середовища, внаслідок чого вони розширюються і піднімаються на поверхню. На своєму шляху бульбашки можуть лопатися, вивільняючи пару, що символізує ненависть, заздрість, страх і зловтіху.

Коли я раніше згадував про штучність емоційних проявів, я мав на увазі, що це явище існує лише у нашій свідомості. Когнітивна сфера не сприймає об'єктивну реальність, а наш мозок, як інструмент пізнання, не може усвідомити сам себе.

Наукові обґрунтування можуть не бути найкращими аргументами для тих, хто справді відчуває емоції, переживання або надії. Коли йдеться про емоційні стани, я зазвичай наголошую своїм співрозмовникам, що без використання додаткових методів та підходів ці відчуття зазвичай зникнуть самі собою впродовж року або півтора. Проте ви маєте можливість пришвидшити цей процес — вибір завжди залишається за вами.

Зебра, подібно до багатьох інших ссавців, сприймає тигра не так яскраво, як ми. Її зір дихроматичний, тому для неї тигр виглядає смугасто-зеленим, немов у камуфляжі з візерунком Tiger Stripe.

Українське "дихроматичне" сприйняття культурно-політичної реальності не здатне вловити співвідношення, пропорції та масштаби. Еволюція не має остаточних рішень, окрім самознищення виду, але у нас ще є трохи часу для змін. У нашій традиційній морально-етичній оптиці можна помітити помітні зміни між поколіннями, але демографічні дані свідчать про те, що цей прошарок навряд чи матиме значний вплив на загальні емоційні процеси.

Наше суспільство переживає етап суттєвих змін, що, за найоптимістичнішими оцінками, охоплює близько 25% населення планети. Це євроатлантична частина світу, яка поступово "перетравлює" постхристиянські цінності, що протягом кількох століть підтримували відносну стабільність у свідомості людей.

Залишок світу поглинений своїми, досить специфічними, проблемами, які навіть не порівняти з нашими мріями про гуманізм, розвиток і сенс існування людини. Звичайно, всі вони вважаються "неправильними", як нас навчають сучасні медіа.

В цілому, людська природа не є такою вже й м'якою. Однак, колективна ненависть у суспільстві може проявлятися через різні фактори.

Емоційне зараження має довгу та колоритну історію. Європою в період із XI до XVII століття прокотилася епідемія так званої танцювальної чуми. Найвідоміші описані спалахи відбулися 1374 року в Меці, де 11 тисяч людей одночасно почали витанцьовувати щось чудернацьке аж до повного виснаження. А також 1518 року в Страсбурзі, коли жінка на ім'я Троффеа почала танцювати й спровокувала масове божевілля.

Головні причини цього явища охоплюють, окрім отруєння галюциногенами споришу, психоз, викликаний тривалим страхом перед голодом, бідністю та епідеміями, а також релігійний контекст, зокрема "прокляття святого Вітта", яке розглядається як покарання за гріхи.

На світовій медійній арені ми спостерігаємо явище cancel culture, яке розпочалося в 2014 році, і це співпадає з нашими реаліями, що почалися з війни, та хаосом навколо різних ілюзій про дійсність. Мем "ви порушуєте правила спільноти" є лише крихітним елементом загального рефлексивного контролю над поведінкою людей.

Епідемія ковіду як психотравмуючий епізод доповнила деформацію свідомості, створюючи безпрецедентний тиск і сіючи страх від невизначеності. Масштабне вторгнення москалів увімкнуло мобілізаційний ресурс свідомості. Але за рік батарейка почала сідати, аж доки не заявив свої права на керування поведінкою спинний мозок із його "бий, біжи, завмри".

Ненависть -- прерогатива людей середнього й старшого віку. Молодь має більше біологічних компенсаторних механізмів, які захищають від соціальної турбулентності та деградації ціннісних налаштувань.

Як будь-яке ускладнене людське переживання (тому ми любимо святу простоту тварин), ненависть -- це конфлікт патернів із атитюдами. Базова людська прошивка на зоологічній оперативці не справляється з режимом експлуатації наших білкових пристроїв. Дух людський, може, й усемогутній, але гормональна система не в курсі.

Патерни, зокрема, це ціннісні установки, які мають коріння в минулому столітті або навіть раніше. Те, що нам сьогодні пропонують як альтернативу, викликає страх, адже наш інстинкт підказує, що це абсолютно неприйнятно з точки зору виживання. Атитюди діють за принципом "вгадай мелодію", сприяючи адаптивності в поведінці. Чим більше у людей чітких принципів і стабільних основ особистості, тим вони чутливіші до потрясінь, які приносить сучасний світ.

Важко усвідомити та визнати геологічні процеси як незначну складову загального антропогенезу, оскільки людське життя є занадто коротким, особливо в наш час.

Включається захисний механізм перенесення та проекції. Альбер Камю колись зазначав, що найбільший страх полягає не в страху смерті, а в страху самого життя. А Сартр підтримував цю думку, стверджуючи, що пекло — це інші люди.

Ми не здатні на більше, ніж це в наших силах. З часів Сократа та Платона це просте твердження вже кілька сотень років було затиснуте між вірою в прогрес і різноманітними утопічними мріями. Але, зрештою, природа завжди дає про себе знати, і жоден смартфон не зможе вас уберегти, а, навпаки, може тільки зашкодити.

У людей існує фізіологічна схильність ненавидіти когось або щось, особливо коли вони відчувають себе менш значущими. Ненависть виступає як форма зовнішньої агресії, яка не має чітко визначеного джерела, і слугує способом вивільнення надлишкового адреналіну. Агресія, в свою чергу, є наслідком страху, який може призводити до саморуйнівної поведінки, включаючи самогубство (близько 90% таких випадків є демонстративними), або ж до бажання зруйнувати щось поза собою. Якщо ж об’єкт ненависті не може бути негайно знищений, виникає почуття ненависті.

Ненависть -- це необхідний баласт психіки, як у повітряних куль або підводних човнів. Така маніфестація тримає нас на тому збалансованому рівні тиску, де ще можлива життєдіяльність. Так собі життя, але коли довкола всі виконують танок святого Віта, то чом би й не приєднатися?

Сприймайте ненависть як свій власний вибір. Справжніми обмеженнями є лише Кримінальний кодекс і Конституція. Проте варто пам’ятати, що ненависть може заважати досягати точності в діях. Це стосується не лише військових сил. Ненависть – це яскрава, але спотворена реальність. Ви можете відчувати огиду до небезпечної змії, але ваші найсильніші емоції не вбережуть вас від її укусу. Лише правильне взуття забезпечить вашу безпеку.

Якщо вас не цікавить посттравматичний розвиток з роками чи за власним бажанням, ви можете залишитися серед людей, які поділяють ваші погляди.

Проте слід пам'ятати, що бульбашки мають властивість рано чи пізно лопатися. І в результаті залишаються лише сліди піни.