Патріотам, які підтримують Путіна, варто задуматися над своїми переконаннями.

Не надто вдалий тиждень для генералів Z-кіно та сценаристів.

Філософ Карл Поппер у своїй праці "Відкрите суспільство та його вороги", написаній у 1945 році, стверджував: "Той, хто вірить у неминучість історичних ідей, прирікає себе на те, щоб стати їх жертвою". Ось лише три події, що мали місце в Росії в останні дні, які свідчать про те, що кількість жертв путінського уробороса, як у минулому, так і в майбутньому, продовжує зростати.

Кадиров проти Шаманова: нові змагання силовиків.

25 вересня Державна Дума ухвалила в першому читанні законопроєкти, що передбачають перейменування ряду населених пунктів, в основному колишніх козацьких станиць, у Чеченській республіці. Депутат генерал-полковник Володимир Шаманов висловився з цього приводу: "Не лише те, що російськомовне населення було витіснене, але й тепер ви стираєте їхні назви. Подумайте, до чого це призведе!" Для довідки, Шаманов — герой Росії, який у 1996 році командував військовим угрупованням у Чечні.

У своїй промові на телеканалі "Грозний" Рамзан Кадиров відповів: "Підняв голос цей мерзенний негідник Шаманов, якого слід відправити на трибунал за вчинені злочини. Він був найжорстокішим генералом у своєму ставленні до чеченського народу, який виводив людей на поле і розстрілював чоловіків".

Цікаво, що Олександр Черкасов, колишній голова ради "Меморіалу", у 2009 році зазначав, що Шаманов став для чеченців "символом того, як можна вести війну, не усвідомлюючи, що діє на території, де проживають люди". Тим часом, Нурді Нухажієв, уповноважений із прав людини в Чечні, висловив думку, що "для нас це ім'я асоціюється з іменем царського генерала Єрмолова, який цілеспрямовано знищував все живе в Чечні на своєму кривавому шляху".

Насправді історія з перейменуванням колишніх козацьких станиць у Чечні стала лише приводом для того, щоб росіяни вкотре визнали очевидне: кадирівська Чечня продовжує йти своїм особливим шляхом. Перейменування - лише видима його частина. За кожною новою назвою стоїть закріплення вже не стільки символічного, скільки політичного контролю над своїм простором. Путін на це затуляє очі, отримуючи демонстративну лояльність і "стабільність".

Кадиров вже давно іменує себе "піхотинцем Путіна", і це не просто так. Інші його союзники його не цікавлять. Яскравим прикладом є той випадок, коли він принизив міністра освіти РФ Кравцова, примусивши його не лише змінювати абзаци в підручнику з історії, а й читати ці нововведення перед камерами. Або ж коли він відкрито висловився про міністра внутрішніх справ РФ Колокольцева та голову Слідчого комітету РФ Бастрикіна, назвавши їх "особами, що займають неналежні позиції". Кремль тоді залишився мовчазним щодо його заяв, як і нині про Шаманова.

Проте "патріотичні" пабліки не залишаються осторонь. Їхній основний посил звучить так: якщо піти цим шляхом і дозволити розправитися з російським генералом, то можна буде пред'явити претензії не лише Шаманову, а й молодим строковикам, які ще були підлітками під час чеченської війни. Адже саме вони, а не чиновники, політики чи олігархи, захищали батьківщину. Сподіваємося, що росіяни не дозволять образити Шаманова. Але в Кремлі, здається, не хочуть бачити цієї межі.

Прилєпін і його погляд на "толерантність"

Російський автор і пропагандист Захар Прилепін спробував свої сили в акторській майстерності, але з неоднозначним успіхом. У вересні на екрани вийшов трилер під назвою "Толерантність". Режисер Андрій Грачов, під впливом концепції розкриття "болючих наслідків європейської політики толерантності", представив глядачам персонажа - маніяка-правдоносця, якого зіграв саме Прилепін. Цей герой протягом майже трьох годин здійснює "покарання" стосовно повій, наркоманів, лібералів і "толерастів" у вигаданій антиутопії "Франглія". Все це, за сюжетом, спрямовано на "порятунок традиційних російських сімей від сучасного західного занепаду".

Велика промоційна кампанія обіцяла глядачам вибухову суміш трилера та антиєвропейської пропаганди. Але майже відразу стало очевидно: тріумфу немає. У касових звітах були принизливі цифри: на 70 сеансів прийшли всього 192 (!) людини. За перший вікенд (зазвичай найуспішніший за касовими зборами) фільм, на виробництво якого було витрачено 200 млн бюджетних коштів, зібрав менше ніж 100 000 рублів. Невеликий підрахунок доводить, що 192 людини - це по мільйону на одного глядача.

І, здається, доля попередніх зразків пропагандистського кіно мала б навчити нас чомусь важливому. Перший фільм, присвячений масштабній війні з Україною, був створений тоді ще живим лідером ПВК "Вагнер", Євгеном Пригожиним. У жовтні 2022 року відбулася прем'єра його спільного з Олексієм Нагіним твору "Кращі в пеклі", в якому головну роль виконав Олексій Кравченко, знаний завдяки своїй зворушливій ролі у радянському фільмі про Другу світову війну "Іди і дивись", знятого режисером Елемом Климовим. Сюжет стрічки не уточнює, де і коли відбуваються події, проте в ній зображено штурм Попасної, здійснений бойовиками ПВК "Вагнер".

У квітні 2023 року в так званій "ДНР" відбулася прем'єра серіалу під назвою "Мобілізація". Цей проект висвітлює перші тижні після оголошення війни з перспективи людей, які стали мимовільними жертвами подій у цій "республіці".

Був і легендарний "Свідок", який вийшов у прокат у серпні 2023‑го і з тріском провалився, не зумівши відбити навіть вкладені в нього гроші. Рейтинг "Свідка" на російському "Кинопоиске" - 3.0 - "сміттєвий". Ще менший (2,9) у ще одного відомого "патріотичного" виробу - "Кримський міст. Зроблено з любов'ю" Маргарити Симоньян та її нещодавно померлого чоловіка - пропагандиста Тиграна Кеосаяна. Як бачимо, така ж "сміттєва" доля чекала і на новий "твір" з Прилєпіним.

Проте причина цього явища досить очевидна: у Росії "патріотизм" став джерелом доходів для багатьох, хто лише бажає скористатися ситуацією. Це справжня "золота жила". І хоч глядачі в кінотеатри не поспішають, на таких "патріотів" це не має жодного впливу.

А щодо самого Прилєпіна, то він неодноразово скаржився, що "нову хвилю російського патріотичного мистецтва" (на кшталт Акіма Апачева або літераторів (на кшталт Анни Долгарьової) не сприймають навіть самі росіяни. І ось спробував сам зайти в "найважливіше з мистецтв". Але також дуже невдало. Не заходить росіянам ані війна з Україною, ані боротьба з європейською "толерантністю".

Проханов в опозиції до Путіна.

До речі, Прилєпін, коментуючи наступного героя не надто вдалого російського патріотичного тижня, письменника Олександра Проханова, зазначив: "Він - останній воїн тієї Імперії, і серед її перших бійців". Цей "воїн" вдалося потрапити в серйозний скандал. Останній роман Проханова "Лемнер" зник з сайтів великих російських інтернет-магазинів, а в Москві взагалі скасували його презентацію.

Головний персонаж твору втілює образ Євгена Пригожина, засновника ПВК "Вагнер", тоді як російський президент, що носить ім'я Леонід Троєвідов, за сюжетом проходить процес омолодження за допомогою "п'явок, наповнених кров'ю невинних". "Раз на місяць Троєвідов оновлював свою кров, повністю змінюючи її склад. Йому з Пекіна надсилали порцелянову вазу з рожевими п'явками, які живилися кров'ю китайських дівчат, що зберігали невинність. Ці п'явки прикріплювалися до його шкіри, забираючи втомлену кров і натомість вкладаючи свіжу, невинну енергію. Укуси рожевих п'явок були ніжними, немов поцілунки", - так змальовано російського президента в "Лемнері".

Сам роман розповідає про бандита Михайла Лемнера, який, за переказом журналіста Олега Кашина, очолює ПВК "Пушкін" і носить командирський позивний Пригожий. За сюжетом людина з охорони президента дає йому завдання вбити главу держави із спеціального "золотого" пістолета, який спочатку потрібно випробувати в умовах "спеціальної військової операції". У романі Лемнер також штурмуватиме місто з вигаданою назвою "Бухмет" і вербуватиме на війну в'язнів, а в кінці загине внаслідок отруєння.

Книжка вийшла в серії "КПД", одним із "натхненників" якої став Прилепін. (У цій же серії публікувалися інші "твори" про війну з Україною з назвами "Наша людина в Києві", "Донецьке море", "До Одеси на травневі" і "Моя Новоросія" тощо).

Одночасно, як зазначив Кашин, у книзі "Лемнер" Троєвідов не лише зберігає тіла своїх супротивників у холодильнику та живиться кров'ю невинних дівчат, але й відповідає за організацію аварії підводного човна "Курськ", вибухи будинків у Москві та вбивства політичних опонентів. Тому зрозуміти, чому навколо "Лемнера" виник такий літературний резонанс, не складає труднощів.

Цікаво, що влітку 2025 року Путін провів зустріч із Прохановим та надав йому звання "Героя Праці" за його внесок у розвиток вітчизняної культури та літератури. Путін охарактеризував Проханова як "людину з філософським мисленням", що висловлює "дуже цікаві ідеї". Після церемонії нагородження Проханов зауважив, що "піднесення російської історії, в певному сенсі, завжди було пов'язане з Путіним": "Я все більше усвідомлював його вплив і значущість. Зараз я абсолютно переконаний, що Путін є одним із тих російських лідерів, чия діяльність пов'язана з рядом російських імперій, які змінювали одна одну".

У російських соціальних мережах розгорнулася жвава дискусія щодо того, чи отримає Проханов, який носить звання "героя праці" від путінського режиму, статус "іноагента" спершу, чи ж одразу повторить трагічну долю свого прототипу - Пригожина. Як зазначав філософ Бертран Рассел, "люди готові жертвувати собою за свої ідеали, але рідко замислюються, що ці ідеали можуть призвести до їх загибелі". Путінським "патріотам" варто переосмислити свої переконання.