"Редакція" Романа Бондарчука: політична сатира, виконана в дусі магічного реалізму.

"Вулкан" і "Редакція", два фільми режисера і сценариста Романа Бондарчука становлять єдину і логічно взаємопов'язану херсонську дилогію. Події стрічок відбуваються в міфологізованому і гротескному просторі Херсонщини, що застряг десь посередині між двома полюсами: соціальним ("кухонна раковина" Майка Лі) й фантастичним (магічний реалізм Карлоса Кастанеди).

У степах Херсонщини, що втілюють собою типові злидні "провінційної України", панують насильство, бідність, свавілля та мракобісся — і не варто робити вигляд, що це не так. Піски цього регіону затягують у свої обійми, і головний герой "Вулкану", подібно до персонажа Шона Пенна у "Повороті" (1997), опиняється в південному містечку, з якого неможливо вирватися. Але ж реальність Херсонщини переповнена казковими елементами: тут відбуваються незвичайні події, як-от виступи померлих музичних колективів і язичницькі обряди. Імена місцевих жителів можуть звучати так, ніби їх взято зі сторінок казок, наприклад, Хорошайло. У світі Бондарчука, населеному смішними та небезпечними ситуаціями, де переплітаються туга та дива, все виглядає як у кривому дзеркалі: водночас реальне і неможливе.

Зображення: fcebook/Dar'ya Averchenko Під час процесу зйомки кінострічки

Саме тому психологічні портрети персонажів "Вулкану" та "Редакції" настільки спрощені, що видаються майже відсутніми: тут люди стають не стільки особистостями, скільки типажами, образами або архетипами. У "Редакції" центральною фігурою є ідеалізований юнак на ім'я Юра (Дмитро Багненко), який страждає від неправди. Перехід від роботи в краєзнавчому музеї до журналістики-розслідування став для Юри викликом, де він зустрічає свою ідеальну колегу Леру (Жанна Озірна), яка активно використовує фемінітиви, підтримує військових, обурюється проти сексуального насильства та невтомно шукає правду. Їхній союз виглядає як небесна благословенність! Але проти молодих закоханих виступає суворий світ "дорослих", що нагадує бестіарій Кафки та Босха, де корумповані чиновники, кримінальні авторитети, лукаві журналісти та іноземні шахраї створюють небезпечну атмосферу.

Зображення: facebook/Редакція Дмитро Багненко та Жанна Озірна у стрічці "Редакція" (

Юра, Лера й декотрі їхні друзі -- як уже згаданий Хорошайло, що зі словами "Не пропадать же правді!" передає Юрі портфель з компроматом на місцеву владу, -- уособлюють сили добра і прогресу, тієї чесної, європейської та демократичної України, яку неможливо не ототожнити з "Небесним Єрусалимом". А от на іншому боці -- регресивні продажні сили, аморальні пристосуванці, які тягнуть країну у прірву, а точніше не дають їй видертися з пострадянського минулого. У цьому "Редакція" віддзеркалює нашу політичну колективну свідомість, перепрошую, незрілу й інфантильну.

Коли Роман Бондарчук критикує старий світ пройдисвітів і лиходіїв, висміює продажність ЗМІ, готових опублікувати будь-що за прийнятні гроші, чи убогість передвиборчих кампаній, розрахованих на теле- й тікток-аудиторію, він цілить у самісіньке яблучко. "Редакція" -- якою фантастичною не була б ця стрічка -- в першу чергу є політичною сатирою. З підпаленими херсонськими лісами, написом "ПТН ПНХ" і потріпаним українським прапором. Сприймати українську (політичну) реальність з погляду здорового глузду просто неможливо -- саме тому фільми Бондарчука тяжіють до магічного реалізму. А як ще можна переповісти і збагнути ту дичину, яка десятиліттями розгортається на наших очах?!

Фото: facebook/Редакція Кадр з фільму 'Редакція'

У світі "Редакції" (читай, українському світі) можновладці виступають абсолютними господарями усього й усіх. Вони здатні зупинити чи розпочати кримінальне слідство (а це найдієвіший інструмент управління суспільством); вони беруть усе, що їм заманеться; вони багатіють і жирують. Але найголовніше: вони створюють і підживлюють зручну для них політичну систему, яка і є злодієм номер один у фільмах Бондарчука. Саме з цією системою, з цим могутнім левіафаном, б'ються герої "Вулкану" й "Редакції".

Бондарчук не обмежується лише описом можновладців, кримінальних елементів і блогерів, які підтримують їхні інтереси. Він прагне заглибитися у життя "звичайних людей", хоча, на жаль, вони не поспішають відчиняти йому двері. У "Редакції" говорять про народ: "Люди бажають їсти, пити, веселитися, займатися любов'ю, молитися — адже вони просто люди". А щодо можновладців, народ висловлюється так: "Люди його [помічника мера] рівня не є ані добрими, ані поганими — вони просто інші... більш складні". Саме в таких моментах "Редакція" демонструє свою найкращу сторону, коли у стилі режисера Антоніо Лукіча сатирично аналізує нашу бідну й нещасну реальність пострадянського простору та соціальних мереж. "Фейк — це наша реальність", — наголошують у "Редакції". "Усе, що мені потрібно знати, мені повідомлять", — заявляє типовий директор типового краєзнавчого музею.

Фото: facebook/Редакція Кадр з фільму 'Редакція'

Проблема "Редакції" полягає не в самій хворобі, а в ліках, які їй пропонують. Герої, яких злі владарі називають "недоумками з їхніми реформами", насправді є колективними Юрою та Лерою — борцями за правду та справедливість! Проте їхній образ виглядає карикатурним, хоча мав би викликати захоплення та повагу. Вони уособлюють типових свідомих громадян з утопічного "Небесного Єрусалиму", які прагнуть створити новий справедливий світ, де завжди світитиме сонце, всі будуть молодими і красивими, а образи залишаться поза межами. Особливо запам'ятовується сцена, коли Юра запитує Леру про вогнепальну зброю, яку він виявляє в її підвалі. Виявляється, що Лера зберігає її на той випадок, коли знову знадобиться змінити країну на краще (і хоч це важко визнати, але в цей момент мимоволі виникає думка про антивладний меседж "Редакції"). Проте фінал фільму повністю суперечить словам Лери: у ньому знаходиться місце для Володимира Зеленського, Бориса Джонсона та навіть для Боно з U2. Тож виходить, що революцію скасовано?

Ні, але проблема полягає в нашому сприйнятті революції та розумінні її справжньої природи (тут варто згадати "Мрійників" Бернардо Бертолуччі). Бондарчук вміло висвітлює цю тему (нагадаю, фільм був знятий ще до початку повномасштабної війни), але його запропоноване рішення виглядає як чиста вигадка, найбільш фантастичний елемент у всій стрічці. У реальному житті Юра, напевно, продовжив би свою кар'єру в редакції, а Лера звільнилася б і стала коучем. Це звичайна реальність, від якої ми часто втікаємо, занурюючись у підліткові мрії. Сучасному українському кіно, яке застрягло в одній політичній площині, страшенно бракує глибини. Адже світ складний. І вчорашня колективна Ґрета Тунберг, яка викликала захоплення (майже релігійний фанатизм!) по всьому світу, сьогодні вже... гм... чомусь не має такого ж впливу. Правий дідусь з "Редакції": "Не розпорошуйся". Замість безконечних суперечок щодо того, яким має бути "Небесний Єрусалим", з якими стінами та воротами, варто було б хоча б закласти його фундамент.

Фото: tykyiv.com Кадр з фільму 'Редакція'