Режисер Флоріан Похлатко стверджує: якщо світ можна знищити за два покоління, то його можна й відновити за той же час.

Прем'єра фільму відбулася цього року в програмі "Перспективи" Берлінського кінофестивалю. Наталія Серебрякова поговорила з режисером про створення фільму й нову нормальність.

"Як зберегти нормальність в умовах химерності іншого світу" — це захоплюючий і сміливий кінодебют Флоріана Похлатко, який перетворює складну тему психічних розладів на унікальний кінематографічний твір.

Фільм розповідає про пригоди двадцятирічної Пії, пацієнтки психіатричної клініки, яку вражаюче виконує Луїза-Селін Гаффрон. Її історія розкривається в елегантному поєднанні гумору, меланхолії, романтичних моментів, напруженої драми та сюрреалістичних візуальних композицій.

У центрі сюжету -- зворушлива історія кохання, що досліджує природу руйнівних стосунків, їхню привабливу силу та складність, але водночас і необхідність розриву. Яскравий, стильний і відверто модерний, цей фільм не дає глядачеві легких відповідей, уникаючи навіть прямого називання діагнозу Пії.

Це фільм, що від самого заголовка заявляє про себе як про щось незвичне, провокаційне та навіть іронічне. Він грає з очікуваннями глядача, кидаючи виклик традиційним жанровим межам, структурі оповіді й навіть формату зображення.

Стрічка не слідує звичним канонам кінематографа -- вона змінює співвідношення сторін кадру, кидається від сатири до екзистенційної драми, від гротеску до тонкого психологізму, досліджуючи хаотичну природу людської психіки. Ця картина -- не просто про ментальне здоров'я, а й про абсурдність нашої нової реальності. Вона досліджує, як суспільство стигматизує психічні розлади, як легковажно пропонує прості розв'язання складних проблем і як ми всі намагаємося пристосуватися до світу, який сам по собі часто здається божевільним.

Флоріан Похлатко реалізує кінематографічний експеримент, який викликає емоції, вражає та іноді дратує, але завжди залишає слід у душі глядача. Це не просто кінострічка, а відображення епохи, коли "нормальність" перетворилася на щось відносне, а межа між раціональністю та безладом стала більш розмитою, ніж будь-коли раніше.